Постанова 4857 № 500/3745/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/3745/22 пров. № А/857/253/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року (головуючий суддя Дерех Н.В., м. Тернопіль) у справі №500/3745/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.08.2022 за №2935-3097/Ш-02/-1900/22 щодо незарахування до страхового стажу її роботи в Чортківській інкубаторній птахівничій станції у період з 24.12.1969 по 19.10.1970; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до страхового стажу її роботу в Чортківській інкубаторній птахівничій станції у період з 24 грудня 1969 року по 19 жовтня 1970 рік та здійснити їй перерахунок пенсії з врахуванням вказаного страхового стажу. Обґрунтовує позов тим, що пенсійним органом безпідставно не зараховано до страхового стажу період роботи з 24.12.1969 по 19.10.1970 в Чортківській інкубаторній птахівничій станції через формальні неточності у трудовій книжці, які не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року позов задоволено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що до загального стажу роботи не зараховано період роботи з 24.12.1969 по 19.10.1970, оскільки запис внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, а саме, дата розпорядження про прийняття та звільнення зазначена не повністю, не вказаний рік видачі розпоряджень. Оскільки інших документів, які б підтвердили спірний період роботи позивачем не надано, то відповідно зарахувати до страхового стажу зазначений період роботи немає законних підстав. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком. Позивач звернулась до відповідача із заявою про зарахування до страхового стажу її роботу в Чортківській інкубаторній птахівничій станції у період з 24.12.1969 по 19.10.1970. У відповідь на звернення позивача відповідач листом від 17.08.2022 №2935-3097/Ш-02/8-1900/22 відмовив у зарахуванні періоду роботи з 24.12.1969 по 19.10.1970. Зокрема, відповідач зазначив, що у наданій позивачем трудовій книжці міститься запис про період роботи з 24.12.1969 по 19.10.1970, однак, дата розпорядження про прийняття та звільнення зазначена не повністю, а саме, не вказаний рік видачі розпоряджень. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV). Відповідно до ст.24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Судом встановлено, що записами в трудовій книжці позивача відображено спірний період роботи, який не зарахований Пенсійним фондом до страхового стажу позивача, а саме, період роботи в Чортківській інкубаторній птахівничій станції з 24.12.1969 по 19.10.1970. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що незазначення року видачі розпоряджень в трудовій книжці позивача є недоліком, який носить формальний характер, адже інша інформація, яка внесена до трудової книжки, дає можливість встановити місце роботи, посаду та період роботи позивача, а отже, такий недолік не може бути підставою незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 24.12.1969 по 19.10.1970. При цьому, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо даних періодів роботи відповідачем не надано, а тому суд першої інстанції правильно визначив, що їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція). Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії. Також аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а (№К/9901/44334/18) та у справі №754/14898/15-а. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що позивач вживала усіх можливих заходів, щоб додатковими доказами підтвердити страховий стаж цього періоду, зокрема, зверталася до Чортківського районного комунального підприємства «Трудовий архів» із запитом про отримання документів, які підтверджували її стаж роботи за період з 24.12.1969 по 19.10.1970. Проте, до Чортківського районного комунального підприємства «Трудовий архів» з Чортківської інкубаторної птахівничої станції документи на зберігання не передавалися, що видно з відповіді від 08.08.2022 №234. Відтак, надати додаткові документи на підтвердження страхового стажу позивач не мала можливості. При цьому, позивач не може нести відповідальність за неналежний документообіг, а можливість надати інші документи для підтвердження наявного трудового стажу в спірний період у позивача відсутня. Враховуючи встановлені обставини та наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що записи у трудовій книжці позивача належним чином підтверджують стаж роботи з 24 грудня 1969 року по 19 жовтня 1970 рік, що дає позивачу право на включення спірного періоду до її загального стажу роботи. Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі №500/3745/22- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар