Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/16726/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16726/24 пров. № А/857/33771/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року (головуючий суддя Мартинюк В.Я., м. Львів) у справі № 380/16726/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить визнати протиправним та скасувати рішення від 17.06.2024 №134850012929 про відмову у призначенні пенсії за віком; зобов`язати зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи: з 08.05.1986 по 30.12.1986; з 29.04.1987 по 01.11.1987; з 26.01.1988 по 26.09.1988; з 04.11.1995 по 17.04.1996; з 24.04.1996 по 30.03.1997; з 26.04.1997 по 05.12.2002; з 01.09.2004 по 31.12.2004; з 01.04.2005 по 28.02.2006; з 01.04.2006 по 31.03.2007; з 01.01.2016 по 31.12.2016, та призначити пенсію за віком. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.06.2024 №134850012929 про відмову у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи: з 08.05.1986 по 30.12.1986; з 29.04.1987 по 01.11.1987; з 26.01.1988 по 26.09.1988; з 04.11.1995 по 17.04.1996; з 24.04.1996 по 30.03.1997; з 26.04.1997 по 05.12.2002; з 03.09.2004 по 31.12.2004; з 01.04.2005 по 28.02.2006; з 01.04.2006 по 31.03.2007; з 01.01.2016 по 30.11.2016. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву від 10.06.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із урахуванням висновків суду, зробленого у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що страховий стаж позивача становить 25 років 6 місяців 21 день при необхідних

31. Зазначає, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 08.05.1986 по 30.12.1986, оскільки в трудовій книжці відсутня інформація про встановлені мінімуми трудової участі. Не зараховано період роботи з 26.01.1988 по 26.09.1988, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення з роботи не завірено печаткою, відсутня посада та підпис посадової особи. Не зараховані періоди роботи з 04.11.1995 по 17.04.1996, з 24.04.1996 по 30.03.1997, з 26.04.1997 по 05.12.2002, оскільки це робота в російській федерації. Не зараховано періоди провадження підприємницької діяльності з 22.03.2010 по 31.03.2011, з 01.01.2016 по 31.12.2016, з 01.01.2023 по 31.05.2024, оскільки відсутні суми і сплата страхових внесків згідно індивідуальних відомостей застрахованих осіб. Не зараховано періоди роботи з 01.09.2004 по 31.12.2004, з 01.04.2005 по 28.02.2006, з 01.04.2006 по 31.03.2007, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно індивідуальних відомостей застрахованих осіб. Просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.06.2024 позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 17.06.2024 №134850012929 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В даному рішенні, в тому числі, зазначено, що вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж становить 31 рік. Страховий стаж особи становить 25 років 6 місяців 21 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 08.05.1986 по 30.12.1986, оскільки в трудовій книжці відсутня інформація про встановлені мінімуми трудової участі. Довідка про кількість встановленого та виробленого мінімуму трудової участі відсутня. Не зараховано період роботи з 26.01.1988 по 26.09.1988, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення з роботи не завірено печаткою, відсутня посада та підпис посадової особи. Інші документи, передбачені статтею 56 Закону України Про пенсійне забезпечення та пунктом 3 Порядку №637, відсутні. Не зараховані періоди роботи з 04.11.1995 по 17.04.1996, з 24.04.1996 по 30.03.1997, з 26.04.1997 по 05.12.2002, оскільки це робота в російській федерації. Не зараховано періоди провадження підприємницької діяльності з 22.03.2010 по 31.03.2011, з 01.01.2016 по 31.12.2016, з 01.01.2023 по 31.05.2024, оскільки відсутні суми і сплата страхових внесків згідно індивідуальних відомостей застрахованих осіб. Не зараховано періоди роботи з 01.09.2004 по 31.12.2004, з 01.04.2005 по 28.02.2006, з 01.04.2006 по 31.03.2007, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно індивідуальних відомостей застрахованих осіб. Особа матиме право на пенсійну виплату з 20.05.2027 року або при набутті необхідного страхового стажу. При цьому, відповідачем у оскаржуваному рішенні жодним чином не заперечувалось, щодо загального страхового стажу позивача, який складає 25 років 6 місяців 21 день. Не погоджуючись з відмовою в призначенні пенсії, позивач звернувся в суд з цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV). Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1). Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії. Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка. Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі Закон № 1788). Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 29.10.1984 позивач, зокрема, з: 08.05.1986 по 30.12.1986 - водій колгоспу ім.Тельмана Синельниківського району; 26.01.1988 - слюсар-ремонтник четвертого розряду (Трест Калушхімремонт); 06.07.1988 - водій другого класу об`єднаної ділянки механізації; 26.09.1988 - водій другого класу на ділянці механізації в РСМУ-2; 01.02.1989 - водій першого класу на ділянці механізації; 04.11.1995 по 17.04.1996 - маляр-штукатур 4 розряду за трудовою угодою в СМП - 739; 24.04.1996 по 30.03.1997 - штукатур-маляр 4 розряду по вахтовому експодиційному методу роботи; 26.04.1997 по 05.12.2002 - водій першого класу за трудовою угодою; 03.09.2004 - водій мікроавтобусу першого класу у приватного підприємця ОСОБА_2 (свідоцтво реєстрації №4522Г від 27.08.2001); 30.04.2010 - звільнений за власним бажанням. З оскаржуваного рішення вбачається, що підставами для незарахування періодів роботи позивача з 08.05.1986 по 30.12.1986 слугувала відсутність інформації про встановлені мінімуми трудової участі, а щодо періоду з 26.01.1988 по 26.09.1988, то запис про звільнення з роботи не завірено печаткою та відсутня посада і підпис посадової особи. Колегія суддів зазначає, що такі підстави носять формальний характер, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу Вказані періоди роботи позивача підтверджено записами трудової книжки, жодних зауважень щодо змісту цих записів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області в оскаржуваному рішенні не зазначено. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо даних періодів роботи відповідачами не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу. Колегія суддів звертає увагу, що Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція). Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а. Разом з тим, як передбачено підпунктом 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань. Отже, органи пенсійного забезпечення мають право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи. В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної в трудовій книжці позивача. Щодо періоду роботи з 04.11.1995 по 17.04.1996, з 24.04.1996 по 30.03.1997, з 26.04.1997 по 05.12.2002, то підставою відмови у зарахуванні зазначених періодів роботи у оскаржуваному рішенні пенсійного органу зазначено те, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, для встановлення права на пенсію громадянам враховують трудовий стаж, набутий на території колишнього СРСР до 13.03.1992. Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди. На час виникнення спірних правовідносин Україна та російська федерація були членами Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відтак така Угода розповсюджує свою дію на даний вид пенсійного забезпечення. Суд апеляційної інстанції наголошує, що у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Аналогічний висновок сформований Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 в справі № 577/2688/17, від 05.03.2020 в справі № 227/4978/16-а та від 26.03.2020 в справі № 264/2643/17. Щодо незарахування до загального страхового стажу періодів роботи позивача з 01.09.2004 по 31.12.2004, з 01.04.2005 по 28.02.2006, з 01.04.2006 по 31.03.2007 та з 01.01.2016 по 31.12.2016 через відсутність відомостей про сплату страхових внесків. Відповідно до п. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058-IV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. На підставі ч. 1 ст. 16 Закон № 1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо. З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058-IV) незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 20 Закону № 1058-IV). Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-IV Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до ст. 4 Закону № 2464-IVплатниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до ст. 26 Закону № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску. Вказане свідчить про те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює особа, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, яка викладена Верховним Судом раніше, зокрема у постанові від 09.09.2019 у справі № 242/5448/16-а та у постанові від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а. Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 03.09.2004 працював водієм мікроавтобусу першого класу у приватного підприємця ОСОБА_2 (свідоцтво реєстрації №4522Г від 27.08.2001), однак внаслідок невиконання приватним підприємцем ОСОБА_2 обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи у приватного підприємця за спірний період, зокрема з 03.09.2004 по 31.12.2004, з 01.04.2005 по 28.02.2006, з 01.04.2006 по 31.03.2007. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення спірного періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене приватним підприємцем, оскільки згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Щодо сплати страхових внесків за період з 03.01.2016 по 30.11.2016, то в матеріалах справи наявні докази сплати позивачем єдиного внеску, які стосуються його підприємницької діяльності, а саме, квитанції: №2 від 19.01.2016, №45 від 19.02.2016, №28 від 18.03.2016, №51 від 19.04.2016, №1 від 20.05.2016, №2 від 16.06.2016, №15 від 19.07.2016, №16 від 19.08.2016, №19 від 19.09.2016, №4 від 20.10.2016 та №41 від 17.11.2016 платником яких є позивач, призначення платежу: єдиний внесок. Таким чином, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати позивачу до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи: з 08.05.1986 по 30.12.1986; з 29.04.1987 по 01.11.1987; з 26.01.1988 по 26.09.1988; з 04.11.1995 по 17.04.1996; з 24.04.1996 по 30.03.1997; з 26.04.1997 по 05.12.2002; з 03.09.2004 по 31.12.2004; з 01.04.2005 по 28.02.2006; з 01.04.2006 по 31.03.2007; з 01.01.2016 по 30.11.2016. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 380/16726/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар