Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 464/1042/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 464/1042/23 пров. № А/857/6268/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова (головуючий суддя Теслюк Д.Ю.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 17 год. 02 хв. 21 березня 2023 року у справі №464/1042/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанов про накладення адміністративних стягнень, В С Т А Н О В И В : 24.02.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, просив скасувати постанови серії РАП №716483561 від 08.08.2022, №642349721 від 15.06.2022, №633539051 від 08.06.2022 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафів. Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 21 березня 2023 року у справі №464/1042/23 в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у разі розташування транспортного засобу за відсутності на ньому розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю», отримання послуг з паркування на майданчику для платного паркування повинно бути сплачено на загальних підставах. Суд першої інстанції вказав, що відповідно до фотоматеріалів, зроблених на момент вчинення адміністративних правопорушень, на транспортному засобі марки «Toyota Land Cruiser», р.н. НОМЕР_1 , не встановлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», а паркування вищезазначеного транспортного засобу не здійснено на спеціально відведеному місці для безоплатного паркування таких транспортних засобів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку отримання відповідної пільги на безоплатне паркування, відтак відповідач діяв у спосіб, передбачений законами України та правомірно притягнув позивача до адміністративної відповідальності. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 21 березня 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази правомірності прийнятого рішення та докази, які підтверджують порушення позивачем ПДР. Скаржник вказує, що відповідач порушив процедуру розгляду справи. Зазначає, що має право на безоплатне паркування, оскільки є інвалідом. Вважає, що долучені до матеріалів справи фото не підтверджують належності та допустимості таких доказів. Вказує також, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами того, що позивач здійснив неоплатне паркування більше 10 хвилин. Враховуючи положення статті 311 та статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Апеляційну скаргу розглянуто з дотриманням встановлених статтею 309 КАС України строків розгляду, з врахуванням незмінності складу суду та перебування судді-доповідача у відпустці. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 14.02.2022 на адвокатський запит представника Мельника Олега Івановича Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. направлено копії постанови про адміністративне правопорушення серії РАП №716483561 від 08.08.2022, №642349721 від 15.06.2022, №633539051 від 08.06.2022. Відповідно до вказаних постанов інспекторів з паркування відділу інспекторів з паркування управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Мельник Олег Іванович 21.07.2022 о 14 год. 22 хв., 20.05.2022 о 12 год. 17 хв., 26.04.2022 о 11 год. 45 хв., транспортним засобом Toyota Land Cruiser 200, р.н. НОМЕР_1 , здійснив користування майданчиком для платного паркування, з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як на 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, чим порушив вимоги абзацу 2 пункту 26 Правил паркування транспортних засобів та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 152-1 КУпАП. Постановлено на ОСОБА_1 накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Вважаючи вказані постанови незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові та соціальні основи дорожнього руху визначені Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 3353-XII) відповідно до статті 14 якого учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху. Згідно з статтею 53 Закону № 3353-XII юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів, несуть відповідальність згідно з законодавством України. Відповідно до положень статті 52-2 Закону № 3353-XII при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення. Положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб та транспортних засобів, які відповідно до закону та/або рішення відповідної міської, селищної, сільської ради звільняються від оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів на спеціально відведених (позначених) на цих майданчиках місцях. Аналогічні положення закріплені пунктами 26, 29 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1342. Відповідно до пункту 22 вказаних Правил на майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів. Несплата користувачем вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Відповідно до положень частини 1 статті 152-1 КУпАП порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення Відповідно до примітки до статті 152-1 КУпАП під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика). Суб`єктом правопорушення, передбаченого частинами першою, другою та восьмою цієї статті, є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (момент паркування), а в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині 1 статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладання адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом 3 частини 1 статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису). Положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів. Відповідно до пункту 6 Правил №1342 контроль за виконанням цих Правил здійснює уповноважений підрозділ Національної поліції у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування та посадові особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у частині контролю за станом благоустрою, інспектори з паркування у частині контролю за дотриманням правил паркування (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування). Згідно з положеннями статті 14-2 КУпАП України адміністративну відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа. Відповідно до примітки до зазначеної статті, режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу. Відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності. Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до частин 6 та 7 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 875-XII) власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою. Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Місця для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачені частиною шостою цієї статті, також виділяються на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, їх власниками/співвласниками (управителями) або орендарями, на проїзних частинах автомобільних доріг і тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів) - органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (суб`єктами господарювання, якщо їм у встановленому порядку передано відповідні частини доріг і тротуарів для ведення господарської діяльності) з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою (частина 8 статті 30 Закону №875-XII). Механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначеним у частині 6 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів визначено Порядком надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 585 (далі Порядок №585). Відповідно до пункту 2 Порядку №585 право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії). Згідно з пунктом 4 Порядку №585 документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність. Так, до матеріалів справи долучено копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 , відповідно до якого останній є інвалідом 2 групи, дата видачі 19.11.2019, а, отже, на час винесення оскаржуваних постанов мав право на безоплатне паркування. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю», встановлення якого є правом водія з інвалідністю, а не обов`язком, не нівелює наявності пільг на безоплатне паркування для осіб з інвалідністю. Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до частини 297-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами 1 статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису) інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині 1 статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині 1 статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення). Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені частинами другою - четвертою статті 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази розміщення інспектор з паркування на лобовому склі транспортного засобу позивача копії постанови про притягнення до адміністративної відповідальності або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, тоді як оскаржувані постанови скеровувались Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради не на адресу місця реєстрації позивача, що, на переконання суду апеляційної інстанції, унеможливило доказування позивачем правомірності своєї поведінки та спростування вчинення правопорушення, яке ставиться йому у вину. При цьому, в оскаржуваних постановах про накладення адміністративного стягнення не зазначено, що до таких додаються фотофайли, які в подальшому долучені відповідачем до матеріалів справи на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, яке ставиться йому у вину, а тому їх не можна вважати такими, що відображають факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. До матеріалів справи не долучено відповідачем також і повідомлення про правопорушення, які приймались відповідачем та надсилались позивачу. При цьому, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про накладення адміністративного стягнення не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За таких обставин, на підставі системного аналізу законодавчих положень, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП, не доведено дотримання при винесені постанов про накладення адміністративного стягнення вимог статей 245 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, оскаржувані постанови винесені без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому позовні вимоги слід задовольнити. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статей 317 та 286 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, що має наслідком скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. Керуючись статтями 241, 272, 286, 308, 311, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Сихівського районного суду міста Львова 21 березня 2023 року у справі №464/1042/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанов про накладення адміністративних стягнень задовольнити. Скасувати постанови серії РАП №716483561 від 08.08.2022, №642349721 від 15.06.2022, №633539051 від 08.06.2022 про накладення адміністративного стягнення та закрити справи про адміністративні правопорушення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко