Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/32790/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/32790/21 Суддя першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Бєлової Л.В., Кобаля М.І., при секретарі - Масловській К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку (далі - Позивач, Фонд) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відповідач, Шевченківський ВДВС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.10.2021 ВП №67309105. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки боржником у виконавчому провадженні є саме Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», а не безпосередньо банк, то у державного виконавця були відсутні законні підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі п.п. 4, 19 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, суд підкреслив, що «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб`єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, що виключає можливість їх ототожнення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано факт зазначення у виконавчому документів коду ЄДРПОУ та найменування неплатоспроможного банку, що виключає можливість стверджувати, що боржником є уповноважена особа Фонду, а не банк, а відтак виконавче провадження не могло бути відкрите взагалі в силу норм п. п. 4, 11 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Наголошує, що Відповідачем було пропущено строк пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору до виконання, що взагалі не було предметом оцінки суду першої інстанції. Після усунення визначених в ухвалі від 23.12.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 18.04.2023. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 витребувано у Шевченківського ВДВС у м. Києві копію постанови про закінчення виконавчого провадження №65160254, відкритого з примусового виконання виконавчого листа №520/4211/19, виданого 22 жовтня 2019 року Харківським окружним адміністративним судом. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.05.2023. У судовому засіданні представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній доводів і підстав. Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції встановив, що постановою Шевченківського ВДВС від 29.10.2021 відкрито виконавче провадження № 67309105 з виконання постанови Шевченківського РВДВС від 15.04.2021 ВП №65160254 про стягнення з уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» (адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, Код за ЄДРПОУ 38619024 - належить ПАТ «Банк Михайлівський») виконавчого збору у розмірі 24 000,00 грн (а.с. 11-12). На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 1, 4, 15, 18, 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки Позивачем помилково ототожнюються поняття «банк» та «уповноважена особа Фонду». З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору. Загальні вимоги до оформлення виконавчого документа визначені у ч. 1 ст. 4 Закону. Приписи ст. 18 Закону визначають, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Тобто, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. При цьому, на стадії вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження державний виконавець перевіряє виконавчий документ на відповідність його вимогам, визначеним частиною 1 статті 4 Закону. За правилами ч. 4 ст. 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (п. 2); Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (п. 4); Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (п. 11). Таким чином, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника або Фондом гарантування вкладів фізичних осіб - рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку, виконавче провадження щодо примусового виконання рішення щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися. Разом з тим, як правильно підкреслив суд першої інстанції, у межах виконавчого провадження № 67309105, як і №65160254, боржником визначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (а.с. 11-12, 30). Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Згідно п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, уповноважена особа в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник. Відтак, як правильно було зазначено судом першої інстанції, «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб`єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть рахуватися в межах виконавчого провадження як одна особа. Таким чином, враховуючи те, що в межах виконавчого провадження № 67309105 боржником є саме Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», а не цей банк, то положення пунктів 4 та 11 ч. 4 ст. 4 Закону не розповсюджуються на особу, яка здійснює функції з управління ліквідації банку. Указані норми підлягають застосуванню виключно у тому випадку, коли боржником за виконавчими провадженнями є саме банк, тобто юридична особа, у якого рішенням Національного банку України відкликано банківську ліцензію або Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку. З приводу твердження апеляційної скарги про те, що виконавче провадження відкрито на підставі документа, строк пред`явлення якого до примусового виконання закінчився, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Пунктом 1 частини 4 статті 12 Закону визначено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. Із приписів норм ст. 27 Закону випливає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Статтею 40 Закону визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Аналогічні за змістом норми щодо порядку стягнення виконавчого збору закріплені у п. 8 розд. III Інструкції №512/5. Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених вище положень Закону свідчить, що порядок відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів щодо стягнення виконавчого збору регулюється загальними нормами цього Закону щодо порядку примусового виконання рішення на підставі виконавчих документів. У свою чергу, як було підкреслено вище, в силу приписів 12 Закону строки пред`явлення виконавчого документу до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. У постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №320/6360/18 сформульовано правовий висновок, згідно якого у разі прийняття постанови про стягнення виконавчого збору одночасно із початком примусового виконання рішення така постанова вважається автоматично пред`явленою до виконання із дати її прийняття. Матеріали справи свідчать, що постанова про стягнення виконавчого збору від 15.04.2021 перебувала на виконанні Шевченківського РВДВС у м. Києві в межах виконавчого провадження №65160254. У подальшому вказане виконавче провадження було завершено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) згідно постанови від 26.10.2021 (а.с. 99), а постанова про стягнення виконавчого збору від 15.04.2021 виділена в окреме провадження для подальшого виконання. І виконавче провадження №67309105 з її примусового виконання відкрито 29.10.2021, тобто оскаржуваною у межах цієї справи постановою. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав стверджувати про пропуск Відповідачем строку пред`явлення постанови від 15.04.2021 до виконання, оскільки оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №67309105 прийнята за наслідками завершення виконавчого провадження №65160254, в межах якого вже здійснювалося виконання постанови від 15.04.2021. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови Шевченківського ВДВС у м. Києві від 29.10.2021 про відкриття виконавчого провадження №67309105. Посилання Апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 640/20486/21 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі № 909/1506/18 колегія суддів відхиляє, оскільки згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зауважує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271-272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова М.І. Кобаль Повний текст постанови складено та підписано 02 травня 2023 року.