Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/1753/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року справа №200/1753/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у справі № 200/1753/22 (головуючий суддя І інстанції Абдукадирова К.Е.), складеного в повному обсязі 27 вересня 2022 року, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : До Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить суд: - визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в частині відмови у прийнятті довідки про заробітну плату за 60 календарних місяців при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 18 квітня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та врахувати архівну довідку про заробітну плату від 11.12.2018 року № 01-19-08/3130 видану «ШАХТА «ЗАРЯ» ДП «Торезантрацит» при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах згідно норм пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в частині відмови у прийнятті довідки про заробітну плату за 60 календарних місяців при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 18 квітня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та врахувати архівну довідку про заробітну плату від 11.12.2018р. року № 01-19-08/3130 видану «ШАХТА «ЗАРЯ» ДП «Торезантрацит» при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах згідно норм пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у справі № 200/1753/22 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що довідка, яка надана позивачем для призначення пенсії, видана підприємством, яке розташоване на території де українська влада не здійснює свої повноваження, відтак не може бути прийнята управлінням. При цьому, вказано, що при призначенні пенсії на виконання рішення суду по справі № 200/8401/20-а питання врахування спірної довідки не порушувалось. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області 17.09.1997 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ), є одержувачем пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) з 29.03.2019р. та має статус внутрішньо переміщеної особи. Звернувся із заявою до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно до норм пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням архівної довідки про заробітну плату від 11.12.2018 року за вих. № 01-19-08/3130 по «Шахта «Заря» ДП «Торезантрацит» за період з жовтня 1991 року по вересень 1996 року. У відповіді за вих. № 0500-1502-8/119592 від 07.12.2021 року, Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило, шо при призначенні позивачу пенсії за віком не врахована архівна довідка про заробітну плату від 11.12.2018 року за вих. № 01-19-08/3130 по «Шахта «Заря» ДП «Торезантрацит», тому шо згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р місто Єнакієве належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не виконують свої повноваження. Отже, відповідачем фактично відмовлено у перерахунку пенсії позивачу, у зв`язку з неможливістю врахування архівної довідки про заробітну плату від 11.12.2018 року за вих. № 01-19-08/3130 по «Шахта «Заря» ДП «Торезантрацит», оскільки остання видана установами, які розташовані на тимчасово окупованій території, а тому на думку відповідача, не є дійсними. Таким чином, спірним при розгляді даної справи є питання правомірності відмови у перерахунку пенсії. Приймаючи спірне рішення суд першої інстанції виходив з того, що порушене право позивача має бути відновленим шляхом повторного розгляду заяви від 18 квітня 2019 року з врахуванням архівної довідки про заробітну плату. Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з абзацом першим частини першої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини (абзац четвертий частини першої статті 40 Закону № 1058-IV). Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку (абзац п`ятий частини першої статті 40 Закону № 1058-IV). Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п`ята статті 45 Закону № 1058-IV). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Частиною четвертою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа. Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення. Тобто, відмовляючи особі в призначенні/перерахунку пенсії, орган, що призначає/перераховує пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів роботи та/або навчання. Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що єдиною і обов`язковою умовою для обчислення особі пенсії за віком з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року, є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжними відомостями та іншими документами про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за призначенням пенсії. Тобто, роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати та її складові за даними, що містяться у розрахунковому листі особи за відповідний період. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 17 березня 2015 року у справі № 21-11а15, від 15 грудня 2015 року у справі № 2-а/576/29/14, та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 358/1179/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 686/6278/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 2а-6873/11. При цьому, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами, також у випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми. Відповідач вважає неприпустимим прийняття до розгляду довідок, виданих на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою (ДНР). Проте, суд не приймає посилання відповідача на неможливість врахування наданих позивачем довідок про заробітну плату, виданих установами, які розташовані на території непідконтрольній українській владі, з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 4 Закону № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. На підставі ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. Згідно з ст. 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII. Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці. Отже, у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з тимчасовою окупацією певних територій Донецької області, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу у реалізації його права на соціальне забезпечення не є пропорційною меті, якої намагалось досягти Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо перерахунку пенсії. Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, виданих установою, що знаходяться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення позивача. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправності дій відповідача щодо відмови у прийнятті довідки про заробітну плату за 60 календарних місяців при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 11.12.2018 року № 01-19-08/3130 виданої ШАХТА ЗАРЯ ДП Торезантрацит при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах згідно норм пункту а ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у справі № 200/1753/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 травня 2023 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць