Постанова Київський апеляційний суд № 753/8902/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/8902/20 Головуючий у І інстанції Лужецька О.Р. Провадження №22-ц/824/3586/23 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 26 квітня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О., за участі секретаря Істоміної О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», третя особа: Комунальний концерн «Центр комунального сервісу» про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У травні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі по тексту - відповідач, КП «Київтеплоенерго»), третя особа: комунальний концерн «Центр комунального сервісу» (далі по тексту - третя особа, КК «Центр комунального сервісу»), в якому просив визнати заборгованість ОСОБА_2 перед ПК «Київтеплоенерго» за центральне опалення у розмірі 34 829 грн 39 коп. безпідставною та такою, яка підлягає скасуванню та зобов`язати КП «Київтеплоенерго» видати довідку ОСОБА_2 про відсутність заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовувавтим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 31.07.2003 року позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . При цьому, як власник квартири, користується послугами з центрального опалення квартири, що надається КП «Київтеплоенерго». Зазначав, що вчасно сплачував нараховану плату за централізоване опалення, однак в рахунку, що надійшов позивачу, в графі перерахунок та в графі борг було зазначено, що у споживача наявна заборгованість за централізоване опалення в розмірі 34 829 грн 39 коп. За вказаних обставин, позивач, не погоджуючись з даною заборгованістю, звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року в задоволені позову ОСОБА_2 до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», третя особа: Комунальний концерн «Центр комунального сервісу» про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювання правильності нарахування розміру плати за житлово-комунальні послуги чинним законодавством, як спосіб захисту, не передбачений. Не погодившись з рішенням суду, адвокат Конюшко Д.Б. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, обґрунтовуючи тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не надав належної оцінки доказам, дійшов невірного висновку про відмову в позові. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначено, що у відповідності до статті 16 ЦК України позивач не обмежений у можливості вибору способу захисту свого порушеного права. При цьому, згідно ст. 5 ЦПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При здійсненні перерахунку відповідачем позивачу було неправомірно нарахована заборгованість, у зв`язку із чим він звернувся до суду. Апелянт зазначає, що позовні вимоги про визнання заборгованості безпідставною та її скасування узгоджується із ч. 2 ст. 16 ЦК України, якою передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Постановою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової плати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року задоволено касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , скасовано постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року та передано справу на новий апеляційний розгляд. При цьому, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зазначені позивачем у позові обставини про безпідставність нарахованих йому сум за надані послуги з централізованого опалення, та за наявності підстав для задоволення позовних вимог про необхідність здійснення постачальником послуг відповідного перерахунку і надання споживачу відповідної довідки може вплинути на права споживача щодо надання йому відповідних пільг по оплаті наданих послуг, чи, за наявності правових підстав, звільнити його від відповідних обов`язків по безпідставно, як він вважає, нарахованих сум у наданому розрахунку вартості за фактично надані йому послуги, і такий, обраний позивачем спосіб судового захисту при наведених обставинах цієї справи позивач вважає правильним та єдиним, на його думку, ефективним способом судово захисту, який узгоджується з судовою практикою на час пред`явлення цього позову та на час вирішення указаного спору. Згідно положень частини 1 статті 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Враховуючи положення вищезазначеної норми та висновки суду касаційної інстанції, колегія суддів апеляційного суду, надаючи оцінку доводам та запереченням сторін та поданим ними доказам, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом першої інстанції рішення в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку про її задоволення, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 31 липня 2003 року. Згідно із розрахунком заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води станом на вересень 2019 року у споживача за адресою: квартира АДРЕСА_1 , наявна заборгованість за централізоване опалення у розмірі 34 829,39 грн (а. с. 49). Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 зазначав, що користувався послугами з централізованого опалення зазначеної квартири, що надавалися КП «Київтеплоенерго», вчасно виконував свої обов`язки зі сплати за надані послуги, проте у отриманому ним рахунку-повідомленні у графі перерахунок та у графі борг було зазначено, що у споживача наявна заборгованість за централізоване опалення у розмірі 34 829,39 грн. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що чинним законодавством не передбачений такий спосіб захисту, як оспорювання правильності нарахування розміру плати за житлово-комунальні послуги. Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, у редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Частинами другою - четвертою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Разом із цим, за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України). Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)). Споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV). Виконавець, тобто суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абзац 5 частини першої статті 1, пункт 4 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV). Норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (абзац 13 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV). Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У платіжному документі мають бути передбачені графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання комунальних послуг, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на даний вид комунальних послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу (частини друга та четверта статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20) зроблено висновок, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов`язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивачки в юридичній визначеності у спірних правовідносинах. Крім того, ефективним способом захисту прав є і вимога зобов`язати відповідача списати з особового рахунку донараховану заборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним. Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов`язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом. Водночас у цій справі позивач вважає, що борг відсутній. Близький за змістом висновок Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц. Згідно з цим висновком у випадку порушення юридичною особою законодавства під час нарахування плати за централізоване постачання опалення споживач має право оскаржити у суді такі дії та вимагати провести відповідний перерахунок. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити у судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13. Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не врахував висновки Верховного Суду в аналогічних справах, не визначився у достатній мірі із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до них, не перевірив доводів позивача та дійшов необґрунтованого висновку про обрання позивачем способу захисту порушеного права, не передбаченого чинним законодавством. Неповнота з`ясування судом обставин, що мають значення у справі, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та неправильне застосування норм матеріального права згідно положень статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення по суті позовних вимог. Перевіряючи доводи позивача в частині безпідставного нарахування відповідачем заборгованості за послуги з централізованого опалення, колегія суддів виходить з наступного. Правовідносини між виконавцем/виробником послуг з централізованого опалення та споживачем фізичною особою регулюється Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила). Правовідносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії та індивідуальним/колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії та порядок оплати врегульовано положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуги з постачання теплової енергії. Порядок оснащення будівель вузлами комерційного обліку визначено ст. 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Згідно з пунктом першим частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Так, згідно статті 6 Закону України "Про теплопостачання"державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії. Відповідно до частини першої статті3 Закону Україну "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Таке оснащення та відповідна проектна документація не потребують видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг. Відповідно до абзацу першого частини першої статті6 Закону Україну "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" обслуговування вузлів комерційного обліку здійснюються оператором зовнішніх інженерних мереж відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність". Періодична повірка засобів вимірювальної техніки вузлів розподільного обліку здійснюється згідно з міжповірочним інтервалом, зазначеним у технічному паспорті на цей засіб, але не менш як один раз на шість років для засобів механічного типу та не менш як один раз на дев`ять років для засобів інших типів (абзац 3 частини 2 статті6 Закону Україну "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання"). Відповідно до ч.ч. 1 та 2 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки), здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Відповідно до частини першої статті16 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" передбачено, що оцінка відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів проводиться у разі, коли це передбачено відповідними технічними регламентами. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту (частина перша статті 17 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність"). Відповідно до частини першої статті8 Закону Україну "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Відповідно до пункту 1 частини другої статті10 Закону Україну "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутності - за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Згідно з пунктом 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, чинних станом на час виникнення спірної заборгованості, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Оплата послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку здійснюється відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року №

315. Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання. Відповідно до частини четвертої статті 11 закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», у разі недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії для зняття показань або в разі ненадання у визначений договором строк споживачем виконавцю показань відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії, якщо такі показання згідно із законом або договором зобов`язаний знімати споживач, для цілей комерційного або розподільного обліку виконавцем комунальної послуги протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким споживачем відповідної комунальної послуги за попередні 12 місяців (для послуг з теплопостачання - за середнім споживанням попереднього опалювального періоду). У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець комунальної послуги зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку. Після відновлення надання показань вузлів обліку такими споживачами виконавець відповідної комунальної послуги або інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, зобов`язані провести перерахунок із споживачем, а для вузлів розподільного обліку - з усіма споживачами будівлі. По справі встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 обладнано будинковим засобом обліку теплової енергії, що встановлений на загальному тепловому вводі будинку та обліковує сумарну витрату теплової енергії на потреби ЦО та ЦПГВ. З матеріалів даної справи вбачається, що позивач здійснював оплату за надані послуги з централізованого опалення за лютий-квітень 2019 року згідно з рахунками за постачання теплової енергії, які виставлялись відповідачем, на підставі показників індивідуального приладу обліку - лічильника. (а.с. 27-29) У період з червня по серпень 2019 року КП «Київтеплоенерго» були проведені масові роботи з перевірки наявності та коректності роботи вузлів розподільного обліку теплової енергії у квартирах житлового будинку АДРЕСА_2 , термінів їх державної повірки та робочого стану, а також контрольне зняття показань. У зазначений період у програмному комплексі КП «Київтеплоенерго» за наведеною адресою знято ознаку наявності всіх вузлів розподільного обліку по квартирам, які фактично не обладнано такими вузлами. За результатами вказаних дій здійснено перерозподілення показань будинкового засобу обліку теплової енергії за опалювальний період 2018-2019 року наступним чином: від обсягу теплової енергії, спожитої будинком на потреби ЦО віднято обсяг Гкал на потреби опалення МЗК, обчислений відповідно до вищезазначеної Методики, а також суму фактичних показань вузлів розподільного обліку теплової енергії будинку. Отриманий таким чином залишок Гкал розподілений між квартирами без таких вузлів. У зв`язку із зазначеним, по квартирі АДРЕСА_3 у вказаному будинку нараховано заборгованість в розмірі 34 829,39 грн. Із пояснень, наданих представником відповідача у судовому засіданні вбачається, що перерахунок за надані позивачу послуги ЦО здійснено після того, як було встановлено відсутність в квартирі АДРЕСА_3 встановленого вузла розподільного обліку теплової енергії. У зв`язку із зазначеним, нарахування за послуги ЦО за період 2018-2019 проведено за показниками будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалювальній площі квартири, відповідно до п. 12 Правил. В той же час, відповідачем ні у суді першої, ні апеляційної інстанції, не було надано доказів на підтвердження проведення у належній позивачу квартирі перевірки наявності та коректності роботи вузла розподільного обліку теплової енергії, а також результатів такої перевірки (акту про відсутність вузла розподільного обліку). Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. За відсутності в матеріалах справи доказів, які підтверджують наявність у УП «Київтеплоенерго» підстав для здійснення перерахунку обсягу отриманої позивачем послуги з централізованого опалення, таких, наприклад, як акт про встановлення відсутності приладу обліку теплової енергії, з урахуванням того, що усі попередні нарахування по квартирі позивача відбувались за показниками індивідуального лічильника, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів позовної заяви щодо безпідставності нарахування відповідачем заборгованості за послуги централізованого опалення в розмірі 34 829,39 грн. З огляду на вказане, позовні вимоги про визнання заборгованості ОСОБА_2 перед КП «Теплоенерго» за централізоване опалення в розмірі 34 829,39 грн безпідставною знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню. В той же час, позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання відповідача видати довідку про відсутність заборгованості, задоволенню не підлягають, оскільки не підтверджені належними доказами. Так, надані сторонами по справі докази не дозволяють суду зробити висновок про обсяг теплової енергії, витраченої на опалення квартири позивача у період 2018-2019 рр., проведені ним оплати, наявність/ відсутність приладу обліку, наявність законодавчо передбачених підстав для здійснення перерахунку. Зазначене унеможливлює встановлення обставин щодо існування за позивачем заборгованості по оплаті послуг з централізованого опалення і є підставою для відмови у зобов`язанні відповідача надати довідку про відсутність заборгованості позивача. Отже, враховуючи вищенаведене, положення статті 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати безпідставним та таким, що підлягає скасуванню нарахування Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованості за централізоване опалення у розмірі 34 829 гривень 39 коп. по квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 . В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 27.04.2023 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Писана Т.О.