Постанова 4824 № 355/571/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 квітня 2023 року м. Київ Справа № 355/571/20 Провадження: № 22-ц/824/1573/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Соколової В.В., Нежури В. А., секретарі Івасенко І.А., Ольшевська Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Орла Олега Івановича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегмент-Агро» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 02 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Червонописького В. С., у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегмент-Агро» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за період затримки розрахунку, у с т а н о в и в: У травні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 21.11.2014 року її було прийнято на посаду директора ТОВ «Сегмент-Агро». 25.04.2019 її було звільнено з займаної посади, про що вона дізналась 06.04.2020, отримавши матеріали цивільної справи №355/441/20 за позовом ТОВ «Сегмент-Агро» до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно та скасування правочинів. При звільненні їй не було виплачено заборгованість по заробітній платі за період з 21 листопада 2014 по 25 квітня 2019 року. За вказаних обставин, просила суд стягнути з ТОВ «СЕГМЕНТ-АГРО» на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 21 листопада 2014 по 25 квітня 2019 року в сумі 133 274 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 квітня 2019 року по 12 січня 2022 року в сумі 145 220 грн 40 коп. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 02 вересня 2022 року позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за період затримки розрахунку задоволено. Стягнуто з ТОВ «Сегмент-Агро» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 21.11.2014 по 25.04.2019 року у розмірі 133 274 грн. Стягнуто з ТОВ «Сегмент-Агро» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період затримки розрахунку по заробітній платі з 26.04.2019 по 12.01.2022 року у розмірі 145 220,40 грн. Стягнуто з ТОВ «Сегмент-Агро» на користь держави судовий збір у розмірі 1 332,74 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Сегмент-Агро» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що до Баришівського районного суду Київської області представником відповідача було подано заяву про відвід головуючому судді Червонопиському В. С., яка була мотивована тим, що суддя Червонописький В. С. не може брати участь у розгляді даної справи і підлягає відводу, оскільки помічником даного судді на даний час є ОСОБА_4 , яка була представником позивача по даній справі - ОСОБА_2 . Однак, суддею Червонопиським В. С. в порушення вимог ст. 40 ЦПК України заяву про відвід не було передано на розгляд іншому судді, а розглянуто безпосередньо ним самим. Окрім того, зустрічний позов ТОВ «Сегмент-Агро» не був повернутий відповідачу, як це передбачено ст. 194 ЦПК України. Зазначив, що в матеріалах справи за позовом ОСОБА_2 міститься протокол загальних зборів учасників ТОВ «Сегмент-Агро» від 20.11.2014 року, з якого вбачається, що відбулися збори Товариства, де головою зборів була обрана ОСОБА_2 та вирішено питання про призначення директором ТОВ «Сегмент-Агро» - ОСОБА_2 . Однак, станом на 20.11.2014 року директором ТОВ «Сегмент-Агро» був ОСОБА_5 , що підтверджується матеріалами справи. Також в матеріалах справи міститься аналогічний протокол загальних зборів учасників ТОВ «Сегмент-Агро» від 20.11.2014 року, з якого вбачається, що відбулися збори Товариства, де головою зборів був обраний ОСОБА_6 та вирішено питання про призначення директором ТОВ «Сегмент-Агро» - ОСОБА_7 . Це свідчить про те, що протокол загальних зборів учасників ТОВ «Сегмент-Агро» від 20.11.2014 року, де головою зборів була обрана ОСОБА_2 та вирішено питання про призначення директором ТОВ «Сегмент-Агро» - ОСОБА_2 , є підробленим. Таким чином, факт наявності трудових відносин між ОСОБА_2 та ТОВ «Сегмент-Агро» у період з 21.11.2014 року по 25.04.2019 року є недоведеним. Окрім того вказав, що ніякого трудового договору ТОВ «Сегмент-Агро» з ОСОБА_2 не укладало. Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні ОСОБА_2 та її адвокат Щербина Л. А. заперечувати проти апеляційної скарги. Представник ТОВ «Сегмент-Агро» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши думку позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, наказом № 1-К від 20.11.2014 року ОСОБА_5 звільнено з посади директора ТОВ «Сегмент-Агро» на підставі протоколу № 1/2014 загальних зборів учасників ТОВ «Сегмент-Агро» від 21.11.2014 року (т. 1 а.с. 41). Наказом № 2-К від 20.11.2014 року ОСОБА_2 прийнято на посаду директора ТОВ «Сегмент-Агро» на підставі протоколу № 1/2014 загальних зборів учасників ТОВ «Сегмент-Агро» від 21.11.2014 року (т. 1 а.с. 12). Протоколом № 1/2019 загальних зборів учасників ТОВ «Сегмент-Агро» від 24.04.2019 року вирішено звільнити з посади директора товариства ОСОБА_2 24.04.2019 року. Призначити на посаду директора товариства - ОСОБА_3 25.04.2019 року (т. 1 а.с. 51-52). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 25.04.2019 року керівником ТОВ «Сегмент-Агро» є ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 13-16). Згідно відповіді Головного управління ДПС у Київській області від 27.08.2020 року, ОСОБА_2 значилась керівником ТОВ «Сегмент-Агро» з 09.12.2014 року по 25.04.2019 року (т. 1 а.с. 73-74). З 02.02.2015 року по 25.04.2019 року податкова звітність ТОВ «Сегмент-Агро» подавалась за підписом директора ОСОБА_2 (т. 1 а.с.73-74, 172-195). Згідно відповіді Головного управління статистики у Київській області від 25.08.2020 року, за 2016-2018 роки ТОВ «Сегмент-Агро»подавало фінансову та статистичну звітність за підписом директора ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 75, 113-121). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач в порушення трудового законодавства до теперішнього часу не розрахувався у повному обсязі з позивачем, а тому з відповідача на її користь підлягає стягненню заробітна плата у сумі 133 274 грн, а також середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати, за період з 26 квітня 2019 року по 12 січня 2022 рік у розмірі 145 220 грн. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Як зазначено вище, апеляційна скарга ТОВ «Сегмент-Агро» обґрунтована тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема, при вирішенні питання про відвід, необґрунтовано залишив заяву про відвід судді без задоволення. Із матеріалів справи убачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції, ТОВ «Сегмент-Агро» було заявлено відвід судді Червонопиському В. С. Заява про відвід була обґрунтована тим, що помічником судді на час подання заяви про відвід є ОСОБА_4 , яка раніше представляла інтереси ОСОБА_8 у даній справі, а тому заявник вважав, що є об`єктивні підстави для сумніву в неупередженості судді при розгляді справи по суті. Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 02 вересня 2022 року в задоволенні заяви ТОВ «Сегмент-Агро» про відвід судді Червонописького В.С. відмовлено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Частиною 1 статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної. Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості суд касаційної інстанції вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з: (і) "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною; (іі) "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого. Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді. Об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення. Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення. Отже, суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи у тому випадку коли, у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Аналогічні висновки містяться в Рішеннях Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у праві «Білуга проти України та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» де зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід. Відповідно до частини першої статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України. Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді. Відповідно Положення про помічника судді, затвердженого Радою суддів України 18.05.2018 № 21, помічник судді є працівником патронатної служби у суді, який забезпечує виконання суддею повноважень щодо здійснення правосуддя. Згідно ч. 1 ст. 65 ЦПК України, учасниками судового процесу, крім учасників справи та їхніх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст. Відповідно до положень статті 66 ЦПК України, помічник судді забезпечує підготовку та організаційне забезпечення судового процесу. Помічник судді: 1) бере участь в оформленні судових справ, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, пов`язаних із розглядом конкретної справи, виконавчих документів; 2) здійснює оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень; 3) виконує інші доручення судді, що стосуються організації розгляду судових справ. Згідно розділу III Положення про помічника судді, помічник судді: здійснює підбір актів законодавства та матеріалів судової практики, які необхідні для розгляду конкретної судової справи; бере участь у попередній підготовці судових справ до розгляду, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, пов`язаних із розглядом конкретної справи, проекти судових рішень, інших процесуальних документів, які приймаються суддею або під головуванням судді, виконавчих документів; здійснює оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим особам, які беруть участь у справі відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень; здійснює контроль за своєчасним проведенням експертними установами призначених у справах експертних досліджень, за своєчасним виконанням органами внутрішніх справ постанов судді про примусовий привід, а в разі невиконання таких постанов готує проекти відповідних нагадувань тощо. Як убачається із матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції, зокрема, у період часу з листопада 2021 року по травень 2022 року інтереси ОСОБА_2 представляла адвокат ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 213-214, т. 2 а.с.81-85). Перевіряючи наведені відповідачем доводи заяви про відвід судді Червонописького В.С., судом апеляційної інстанції було зроблено запит до Баришівського районного суду Київської області щодо працевлаштування ОСОБА_4 до Баришівського районного суду Київської області, зайняття останньою посади помічника судді Червонописького В.С. чи іншого судді цього суду та періоду такого зайняття, якщо таке мало місце. Згідно відповіді Баришівського районного суду Київської області з підписом в.о. голови суду Лисюка О. від 17.02.2023 року № 2829/23-Вих, ОСОБА_4 призначена на посаду помічника судді Червонописького В.С. на підставі подання судді на час виконання його повноважень від 15 червня 2022 року, наказу від 16 червня 2022 року № 15-ос. Зважаючи на вищенаведені положення закону та встановлені обставини, доводи заяви про відвід судді Червонописького В.С. є достатньо обґрунтованими та свідчать про обставини, що можуть викликати об`єктивні сумніви в неупередженості та об`єктивності судді при розгляді справи. З метою забезпечення особам, що беруть участь у справі, довіри до суду, який розглядає справу, для створення умов, при яких відпадуть сумніви у неупередженості та безсторонності судді при розгляді справи, з метою недопущення будь-яких сумнівів у постановленому за наслідками розгляду справи рішення суду, судді першої інстанції слід було заявити самовідвід. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою. Оскільки ТОВ «Сегмент-Агро» обґрунтовує свою апеляційну скаргу, зокрема, тим, що під час перегляду справи судом першої інстанції, нею було заявлено відвід головуючому судді Червонопиському В. С., який було залишено без задоволення, а суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для відводу судді були обґрунтованими, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню. Досліджуючи питання обґрунтованості заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, колегія суддів ураховує наступне. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплено статтею 115 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці» Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Зарплата виплачується працівникам регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а у разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Установлено, між ОСОБА_2 та ТОВ «Сегмент-Агро» існували трудові правовідносини, які на момент подання вказаного позову - фактично припинені. Роботодавець ТОВ «Сегмент-Агро» на вимогу ОСОБА_2 відмовився виплатити їй заробітну плату в день звільнення, чим порушив її передбачене конституційне право, яке підлягає захисту в судовому порядку. Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що ТОВ «Сегмент-Агро»не здійснювало господарської діяльності у період з 2014 по 2019 роки, оскільки вказана обставина не звільняє роботодавця від обов`язку щодо виплати заробітної плати працівнику. Зважаючи на те, що у зв`язку з порушенням відповідачем права ОСОБА_2 на отримання належних при звільненні сум, а саме заборгованості із невиплаченої заробітної плати у розмірі 133 274 грн, колегія суддів доходить висновку про стягнення вказаних коштів. При здійсненні розрахунку заробітної плати, яка підлягає стягненню, колегія суддів виходить із законодавчо визначеного мінімального розміру заробітної плати, а тому заборгованість із заробітної плати за період з 21 листопада 2014 по 25 квітня 2019 року підлягає стягненню з ТОВ «Сегмент-Агро» на користь ОСОБА_2 у розмірі 133 274 грн. Вказаний розмір узгоджується із проведеним позивачкою розрахунком, який відповідачем не спростований. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про відсутність між позивачкою та ТОВ «Сегмент-Агро» трудових відносин, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства», прийняття рішення про зміну директора ТОВ належить до компетенції загальних зборів учасників. В приватному підприємстві зазначене питання вирішується власником та оформляється відповідним рішенням. В протоколі про зміну директора зазначається дата призначення нового директора і особа, якій доручається право провести відповідні дії пов`язані з державною реєстрацією змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань» для зміни директора ТОВ, реєстратору (нотаріусу) необхідно подати наступні документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; протокол загальних зборів учасників ТОВ (рішення власника приватного підприємства) про зміну керівника підприємства; довіреність на проведення реєстраційних дій (якщо зміну керівника проводитиме уповноважена особа); документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору. Згідно зі ст. 66 ПК України платники податків - юридичні особи зобов`язані подавати до контролюючих органів відомості про осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та / або податкового обліку. Про зміну керівника юридичної особи слід повідомити в 10-денний строк з дня виникнення змін в облікових даних платника податків, шляхом подачі заяви за формою № 1-ОПП. Матеріали справи свідчать, що відомості про зміну керівника ТОВ «Сегмент-Агро» та призначення на посаду директора вказаного товариства ОСОБА_2 у відповідності до вимог чинного законодавства були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також, у встановленому законом порядку до вказаного реєстру були внесені зміни і щодо звільнення останньої із займаної посади й призначення на вказану посаду іншої особи ( ОСОБА_3 ). При цьому, слід відмітити, що за період роботи ОСОБА_2 на посаді директора ТОВ «Сегмент-Агро» з листопада 2014 року по квітень 2019 року рішення загальних зборів учасників товариства про призначення на посаду директора ТОВ «Сегмент-Агро» в судовому порядку не оскаржувалось, як і дії державного реєстратора, пов`язані з реєстрацією змін до відомостей про юридичну особу, внесенням до реєстру відомостей, зокрема, щодо зміни керівника. Відхиляючи посилання скаржника на підробленість протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Сегмент-Агро», яким ОСОБА_2 було призначено директором вказаного товариства, колегія суддів відмічає, що відповідач не був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання про призначення експертизи, однак таким правом не скористався, будь-яких належних доказів на підтвердження своєї позиції не надав. Також не може бути підставою для відмови у позові не прийняття судом першої інстанції зустрічної позовної заяви ТОВ «Сегмент-Агро» до ОСОБА_2 про призначення директором недійсним, оскільки ТОВ «Сегмент-Агро» не було позбавлено права оспорити таке призначення в окремому позовному провадженні. Більш того, питання законності та дійсності протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Сегмент-Агро», яким ОСОБА_2 було призначено директором вказаного товариства, не є предметом даного спору, встановлення таких обставини не входить до предмету доказування у даній справі. Спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції). Також колегія суддів відмічає, що ОСОБА_2 на виконання своїх обов`язків директора ТОВ «Сегмент-Агро» за період роботи подавала у відповідні державні органи як податкову звітність, так і фінансову та статистичну звітністьтовариства. Наведені вище обставини свідчать про існування між сторонами трудових відносин. Вказані обставини, як і наявні в матеріалах справи письмові докази відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку не спростовані. Отже, доводи скаржника про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю між нею та відповідачем трудових відносин є неприйнятними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямовано на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17. У зв`язку з порушенням відповідачем права ОСОБА_2 на отримання належних при звільненні сум, а саме заборгованості із невиплаченої заробітної плати у розмірі 133 274 грн, колегія суддів доходить висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 145 220 грн. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи, чого не можна сказати про доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а тому у відповідності до положень статті 376 ЦПК України доходить висновку про скасування рішення Баришівського районного суду Київської області від 02 вересня 2022 року скасувати та ухвалення у справі нового судового рішення про задоволення позову. Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Законом України «Про судовий збір» визначено розміри ставок судового збору на основі розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Згідно ч. 1 ст. 4 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, справляється судовий збір в розмірі одного відсотка ціни позову. Позов ОСОБА_2 задоволено всього на суму 278 494,40 грн, тобто, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача в дохід Держави, становить 2784,94 грн. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду суд дійшов висновку про задоволення позову, підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарни відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Орла Олега Івановича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегмент-Агро» задовольнити частково. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 02 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегмент-Агро» (ЄДРПОУ 35326997, місцезнаходження: 07500, Київська область, Баришівський район, село Волошинівка, вулиця Шкільна, будинок 41-А) на користь ОСОБА_2 (РОНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з 21 листопада 2014 року по 25 квітня 2019 року в розмірі 133 274 грн. (сто тридцять три гривні двісті сімдесят чотири) грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегмент-Агро» (ЄДРПОУ 35326997, місцезнаходження: 07500, Київська область, Баришівський район, село Волошинівка, вулиця Шкільна, будинок 41-А) на користь ОСОБА_2 (РОНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період затримки розрахунку по заробітній платі з 26 квітня 2019 року по 12 січня 2022 року в розмірі 145 220,40 грн. (сто сорок п`ять тисяч двісті двадцять) грн. 40 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегмент-Агро» (ЄДРПОУ 35326997, місцезнаходження: 07500, Київська область, Баришівський район, село Волошинівка, вулиця Шкільна, будинок 41-А) в дохід Держави судовий збір у розмірі 2 784, 94 грн. (дві тисячі сімсот вісімдесят чотири) грн. 94 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 28 квітня 2023 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова