Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/3394/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/3394/23 Головуючий у 1-й інст. Полонець С.М. Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю. за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/3394/23 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення матеріальної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року, постановлену під головуванням судді Полонець С.М. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, у якому просив стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини пенсії, а саме посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944751,36 грн шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на його користь. В обґрунтування позову зазначив, що він з 2005 року перебуває на обліку у відповідача, отримує пенсію за вислугу років довічно відповідно до ЗУ «Про прокуратуру», виходячи із розрахунку 84% суми заробітної плати, без обмеження 10 прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Вказує, що його право на отримання пенсії у розмірі 84% від середнього заробітку щомісячної заробітної плати відповідної посади працівника прокуратури без обмеження граничного розміру підтверджено постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 у справі №2а-690/12. Стверджує, що його пенсія не перераховувалася з серпня 2012 року по березень 2020 року. Вказує, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України. Зазначає, що діями Держави України було порушено його право власності на отримання пенсії із частини заробітної плати, а саме з посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944751,36 грн. Враховуючи вищевикладене просить задовольнити його позов та стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини пенсії. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження по даній цивільній справі. Роз`яснено позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду за встановленою підсудністю до Богунського районного суду м. Житомира. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предметом спору є стягнення матеріальної шкоди, яка завдана внаслідок протиправної бездіяльності відповідача та невиконання ним зобов`язання щодо проведення перерахунку та виплати пенсії. Вказує, що ним не заявлено вимогу до ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області вирішити публічно правовий спір, а вимоги про стягнення шкоди не можуть бути розглянуті адміністративним судом. Стверджує, що вказаний спір не є публічно правовим, а тому в порядку адміністративного судочинства не підлягає розгляду, оскільки юрисдикція адміністративних судів, встановлена ст. 19 КАС України на даний спір не поширюється. Враховуючи вищевикладене просить ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових відносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Водночас приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Одним з критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій. Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Так, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (частина перша, пункт 1 частини першої статті 19 КАС України). Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України, термін «публічно» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ. Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону №1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійному фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України. Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 вказаного Положення). Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 зазначеного Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №757/63985/16. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №180/1560/16-а (провадження №11-1123апп19) висловлювала правову позицію про те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п`ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини пенсії, а саме посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944 751,36 грн. Відтак, ОСОБА_1 заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, ставить по суті позовну вимогу про вирішення публічно-правового спору, а саме здійснити нарахування неотриманої частини пенсії (посадового окладу) визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944 751,36 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги, спрямовані на те, що позивач просить стягнути з держави в особі відповідача завдану йому шкоду, що на його думку підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегією суддів відхиляються, оскільки позивач просить стягнути саме неотриману частину пенсії у відповідності до відповідного рішення суду, яку визначає у своїх позовних вимогах, як завдану йому шкоду. Колегія суддів зауважує, що стороною спору в даному випадку є суб`єкт владних повноважень, а спір стосується виконання ним публічно-владних функцій (нарахування неотриманої пенсії), а тому в силу змісту ст.4 КАС України даний спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. З наведених вище підстав, суд першої інстанції, правильно встановивши предметну юрисдикцію спору між сторонами, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 02 травня 2023 року. Головуючий Судді