Постанова 4813 № 523/13099/20

Номер провадження: 22-ц/813/1209/23 Справа № 523/13099/20 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.05.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач), суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: 27 серпня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 07 липня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем був укладений кредитний договір у вигляді анкети-заяви №б/н від 07.07.2011, згідно з яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому кредитний ліміт був збільшений банком до 5 700 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на дані умови, що підтверджується тим, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, складає між ним та Банком Договір, підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання виконав та надав відповідачу кредитні кошти, у свою чергу відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього станом на 02.07.2020 у нього виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту, загальна сума якої становить 26 850, 15 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 18 751,59 грн; заборгованість за простроченими відсотками 8 098, 56 грн. На підставі чого, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом та просило суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав. До суду 20.04.2021 надійшов відзив представника відповідача Шепітко Г.І., згідно якого заперечував проти вимог банку та просив відмовити. Посилався на те, що Умови та правила надання банківських послуг відповідач не підписував та не був ознайомлений із ними, а отже вважає, що умови щодо сплати процентів, пені та комісій за кредитом не були визначені сторонами; наданий ж представником позивача до позову витяг із умов та правил надання банківський послуг, на думку представника, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Також посилався на те, що довідка про зміну умов кредитування, надана банком до позову, не може вважатись належним та допустимим доказом. За викладеного просив відмовити у задоволенні позову. У судове засідання сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Представником позивача до суду було подано клопотання про відкладення, між тим будь-яких поважних причин неявки у ній не повідомлено. Справу розглянуто за відсутності сторін. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 5 700 грн, судові витрати в розмірі 445,62 грн. У решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині у повному обсязі, в решті рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Основними доводами апеляційної скарги є те, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту є помилковим, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, підпис позичальника у яких не потрібен. При цьому суд першої інстанції не дослідив належним чином докази у справі, а саме довідку про умови кредитування, яка підписана відповідачем, у якій погоджено тип картки, кредитної лінії, пільговий період, валюту кредитування, базову відсоткову ставку, розмір щомісячних платежів та термін їх внесення. Від адвоката відповідача ОСОБА_1 Шепітка Г.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій він просив апеляційну скаргу АТ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2021 року залишити без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 01 травня 2023 року. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. По справі встановлено наступні обставини: 07 липня 2011 року відповідач підписав Анкету-заяву, за якою погодився на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та виявив бажання на отримання кредитної картки «Універсальна». Умови щодо строку та ліміту кредитування анкета-заява не містить. Також, у заяві зазначено, що заявник ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також, що дійсна Заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між заявником та банком договір про надання банківських послуг. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Також із матеріалів справи вбачається, що відповідач 07.07.2011 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льотного періоду» (а.с. 25). Довідкою АТ КБ «ПриватБанк» стверджується, що відповідачу були надані кредитні картки та остання пролонгація відбулася 21.01.2019 та видана картка № НОМЕР_1 зі строком дії до 11/22. Відомостей щодо подальшої пролонгації картки матеріали справи не містять. Із довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я відповідача, вбачається, що кредитний ліміт картки неодноразово змінювався та згідно останніх змін, станом на 31.01.2017 кредитний ліміт був збільшений до суми 5 700 грн та 09.11.2018 зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн. Також встановлено, що відповідач користувався отриманими кредитними коштами і здійснював періодичне погашення кредиту, що підтверджується наданою банком випискою по рахунку. Останнього разу відповідач розраховувався кредитною карткою 13.08.2019, здійснивши покупку на суму 321, 89 грн. Відповідно до розрахунку банку, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором №б/н від 07.07.2011 станом на 02.07.2020 у нього виникла прострочена заборгованість у розмірі 26 850, 15 грн, з яких: - заборгованість за тілом кредиту 18 751, 59 грн; - заборгованості за простроченими відсотками 8 098, 56 грн. В обґрунтування позовних вимог, представником банку до позову надано розрахунок боргу відповідача станом на 30.09.2019 та станом на 02.07.2020 (а.с. 7-14). Згідно із положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст.1054ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Як вже зазначалось, згідно матеріалів справи відповідач отримала від банку кредит у вигляді встановленого кредитному ліміту на платіжну картку. Згідно позову, кредитний ліміт відповідача був збільшений останнього разу 31.01.2017 до суму 5 700 грн. Факт отримання вказаної суми коштів не спростовано стороною відповідача та підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку. Доказів того, що у подальшому кредитний ліміт відповідача збільшувався матеріали справи також не містять. Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вимоги банку щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі, що перевищує ліміт (на суму 13 051, 59 грн), задоволенню не підлягають, а доводи апеляційної скарги в цій частині є недоведеними. Також судом першої інстанції встановлено, що в анкеті-заяві зазначено персональні дані ОСОБА_1 , його адреса проживання та місце роботи. З приводу умов кредитування, то сторонами була визначена лише тип картки, який позичальник бажав отримати, відсутні умови договору про проценту ставку за користування кредитом, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Разом з тим, згідно підписаної відповідачем довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», базова відсоткова ставка на місяць була визначена сторонами 2,5%; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) = базова процентна ставка за договором / 30 нараховується на кожен день прострочення кредиту; пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується 1 раз у місяць, за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникнення прострочення на суму від 50 грн та більше; процентна ставка (в місяць) на суму несанкціонованого перевищення ліміту кредитування грн. була визначена в розмірі процентної ставки по кредитному ліміту. Доказів на спростування підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування від 07.07.2011 матеріали справи не містять та стороною відповідача не надано. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком першої інстанції, що договір від 07.07.2011 про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем є укладеним та сторонами погоджено розмір відсотків і неустойки у разі порушення виконання зобов`язання за кредитним договором шляхом підписання довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Разом із тим, як убачається з розрахунку заборгованості, наданого стороною позивача, відсоткова ставка у розмірі 30% річних (нараховувалась відповідачеві з 07.07.2011, а з 01.09.2014 банком застосовано процентну ставку у розмірі 34,8% річних, з 01.06.2015 3,6% на місяць, за період із 01.10.2019 по 02.07.2020 процента ставка за користування кредитом складала 3,5% на місяць). Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Отже, починаючи з 07.07.2011 банком в односторонньому порядку неодноразово змінено відсоткову ставку (як базову, так і за порушення умов кредитування) без погодження та попередження позичальника. Поряд з цим, довідка про умови кредитування від 07.07.2011 не містить умов, відповідно до яких банк має право змінювати процентну ставку в односторонньому порядку, або умов, відповідно до яких процентна ставка є змінювана, про що клієнт банку був обізнаний при укладенні договору. Враховуючи те, що відсутні підстави для застосування іншого розміру відсотків, що мають сплачуватись за користування кредитом, окрім того, що був визначений сторонами у довідці від 07.07.2011, тому такий розрахунок в частині збільшення процентної ставки не може бути взятий до уваги судом як належний та допустимий доказ розміру наявності заборгованості позичальника перед банком за відсотками. Відповідно до розрахунку позивача будь - яка заборгованість у період нарахування процентів за ставкою 30 % річних відсутня. Іншого розрахунку банк суду не надав. Відтак позивач нараховував проценти на власний розсуд, а не за ставкою, узгодженою з відповідачем. За ставкою ж, узгодженою між сторонами заборгованість позивачем не доведена. Умови і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані, а матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цими Умовами відповідачка була ознайомлена і погодилася з ними, підписуючи анкету - заяву. Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами не є підтвердженням наявності заборгованості ні по тілу кредиту, ні по відсоткам за користування кредитом у розмірі, визначеному позивачем. Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав кредит, то достовірно знав про необхідність сплати процентів за користування кредитом та їх розмір ґрунтуються на припущеннях. Саме по собі користування кредитними коштами не свідчить про обізнаність відповідача про розмір процентів за користування кредитом. У той же час з виписки по рахункам вбачається, що позивач на власний розсуд проводив списання відсотків за користування кредитними коштами у неузгодженому з відповідачем розмірі. Доводи апеляційної скарги АТ «ПриватБанк» щодо можливості наведення судом власного розрахунку заборгованості, також не приймаються судом до уваги, оскільки з наданого банком розрахунку слідує, що розмір тіла кредиту часто змінювався та не був сталим, а тому суд, який не є фахівцем в галузі фінансів і за відсутності у суду електронної програми, за якою банк здійснює свої розрахунки, позбавлений можливості самостійно порахувати суму процентів, виходячи із погодженої сторонами процентної ставки (2,5%). За вказаних обставин суд позбавлений можливості встановити дійсну заборгованість відповідача за відсотками, яка підлягає стягненню. Таким чином, судом першої інстанції виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку із апеляційним переглядом справи слід залишити за АТ КБ «ПриватБанк». В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 01 травня 2023 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький Р.Д.Громік А.І.Дришлюк