Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/3848/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2022 року м. Черкаси Справа № 705/3848/21 Провадження № 22-ц/821/609/22 категорія 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Бородійчука В.Г., Нерушак Л.В. за участю секретаря: Захарченко А.Д. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; представник позивача: Власенко Артем Олександрович відповідач: ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» Власенка Артема Олександровича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2022 року (ухваленого під головуванням судді Єщенко О.І. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У вересні 2021 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Гребенюк О.С. (далі - Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заву № б/н від 26.02.2018 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці «Довідка про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку». У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, зазначає банк, відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 16.08.2021 року виникла заборгованість у загальній сумі 123133,68 грн., яка складається із наступного: 98303,74 грн. - заборгованість за кредитом, в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним кредитом; 98303,74 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 24829,94 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії. Посилаючись на вказані обставини, а також приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не приймає заходів, направлених на погашення існуючої заборгованості, позивач просив суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 123 133,68 грн. за кредитним договором № б/н від 26.02.2018 року та судові витрати в сумі 2270,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2022 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.02.2018 року у розмірі 98303,74 грн. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Крім того, анкета-заява, підписана ОСОБА_1 26.02.2018 року, також не містить умов про те, що складовою невід`ємною частиною Договору банківського обслуговування є Паспорт споживчого кредиту. Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також приймаючи до уваги вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, що свідчить про порушення прав позивача, Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У березні 2022 року представник АТ КБ «Приватбанк» Власенко А.О. подав до Черкаського апеляційного суду скаргу, в якій просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2022 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, значить ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в Приватбанку і погодився з ними. Крім того, посилання на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтовано, оскільки в справі розглядався випадок, коли Тарифи Банку не було підписано боржником. В даному випадку до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту Банку, як зазначив суд, а паспорт споживчого кредиту, в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, та багато іншого. Паспорт продукту підписано боржником. Таким чином, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції є таким, що постановлено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні із боржника на користь банку відсотків. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав анкету-заяву б/н від 26.02.2018 року, при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Із довідки про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , вбачається, що 25.04.2018 року відповідачу встановлено кредитний ліміт 98160,00 грн., старт карткового рахунку відбувся 25.04.2018 року. 24.10.2019 року відповідач ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію про умови кредиту. Із розрахунку заборгованості, наданого Банком, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16.08.2021 року становить 123133,68 грн., яка складається з: 98303,74 грн. - заборгованість за кредитом, 24829,94 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту та відсотків за період з 11.09.2019 року по 16.08.2021 року. Отже, предметом позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № б/н від 26.02.2018 року, в загальному розмірі 123133,68 грн., з яких 98303,74 грн. - заборгованість за тілом кредита, 24829,94 грн. заборгованість по відсоткам. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту, розмір якої останнім не оскаржується. Зважаючи на те, що позивач АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі, то доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині відсутності правових підстав для стягнення відсотків за кредитним договором у визначеному позивачем розмірі, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Згідно ч.1 ст.13, ч.1 ст.367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості. Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду, виходячи із наступного. Встановлено, що 26.02.2018 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, у якій заповнено графи лише особистих даних (а.с. 21). Також у вказаній анкеті-заяві зазначено, що дана заява разом з Умовами та Правилами банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими на офіційному сайті Приватбанк, складають між сторонами договір про надання банківських послуг. Заявник ознайомився, з договором про надання банківських послуг до його укладення, з його умовами. При цьому, зазначена Анкета-заява не містить посилань на конкретні умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦПК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди - ст. 638 ЦК України. У відповідності до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі - ч. 1 ст. 1055 ЦК України. За статтями 526 та 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованою договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Особливостями договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначав банк. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру і порядку нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26 лютого 2018 року, посилався також на Витяг з Умов та правила надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», Витяг із Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature, які також викладені на офіційному банківському сайті, як невід`ємні частини спірного договору. Матеріали справи не містять підписані відповідачем інші документи, що є обов`язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, пред`явлені банком в додатку до позовної заяви, не містять підпису клієнту банку. Водночас, в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту (а.с. 22), в якому визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, штрафи за порушення строків платежів за будь-якими із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги, що даний споживчий паспорт підписаний відповідачем 24.10.2019 року, на підставі підписаного паспорту відповідачу було відкрито картковий рахунок (а.с. 20), а тому безпідставно відхилив вказаний доказ. Враховуючи викладене, суд у порушення вимог ст. 81 ЦК України не врахував те, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту. Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання. Крім того, з виписки руху коштів за рахунком (а.с. 6-7, 8-18) вбачається, що ОСОБА_1 отримав та використовував кредитні кошти, далі неодноразово порушував умови договору, бо не сплачував обов`язкові платежі у встановлені строки, що і стало підставою для нарахування заборгованості. Колегія суддів зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. З огляду на викладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив надані банком докази видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком, при тому, що відповідач до суду не з`явився і свої доводи не зазначив. Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, ЦПК України суд на зазначені вище положення закону належної уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам, наданим позивачем, зокрема анкеті-заяві та паспорту споживчого кредиту, які підписані відповідачем, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення відсотків за кредитним договором. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості по відсоткам в розмірі - 24829,94 грн. за кредитним договором № б/н від 26.02.2018 року. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20, у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 285/3500/19. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно із частинами першою, четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволення вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права, до скасування та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення відсотків. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 3862,74 грн. (457,74 грн. - за подачу позовної заяви + 3405,00 грн. - за подачу апеляційної скарги, а всього 3862,74 грн.) Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Власенка Артема Олександровича - задовольнити. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2022 року в частині відмови в стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299) заборгованість по відсоткам за користування кредитом № б/н від 26 лютого 2018 року в розмірі 24829,94 грн. та судові витрати сумі 3862,74 грн. В решті рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді В.Г. Бородійчук Л.В. Нерушак /текст постанови суду виготовлений 01 червня 2022 року/