Постанова 4801 № 126/389/22

Справа № 126/389/22 Провадження № 22-ц/801/862/2023 Категорія: 80 Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 рокуСправа № 126/389/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С., учасники справи: позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач - відділ освіти та спорту Бершадської міської ради, третя особа на стороні відповідача - Бершадська міська рада Гайсинського району Вінницької області, розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Хмеля Р. В. в м. Бершадь, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення,- в с т а н о в и в : 22 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відділу освіти та спорту Бершадської міської ради, за участі третьої особи на стороні відповідача Бершадської міської ради Гайсинського району Вінницької області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог (а. с. 112 - 119) висував вимогу: стягнути з відділу освіти та спорту Бершадської міської ради на його користь грошову компенсацію за 49 днів невикористаної відпустки в розмірі 47 046 грн 37 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 серпня 2021 року в розмірі 164 182 грн 23 коп., а також стягнути з відповідача на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 200 гривень. Позов мотивовано тим, що він працював на посаді директора Бершадського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 і підпорядковувався відділу освіти Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області, який припинив свою діяльність на підставі розпорядження Бершадської РДА від 16.01.2021 року за № 1, а його правонаступником став відділ освіти та спорту Бершадської міської ради. Наказом № 22-к від 16.06.2021 року, виданого відділом світи та спорту Бершадської міської ради, в особі начальника Тартачної О. М. позивача було звільнено з 25.08.2021 року у зв`язку із закінченням дії Трудового договору. Після звільнення позивач виявив, що відповідач не виплатив йому компенсацію за 49 днів відпустки (28 календарних днів за 2002-2003 навчальний рік та 21 календарний день за 2019-2020 навчальний рік), шо підтверджується карткою-довідкою з трудового архіву. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 19 січня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивач не надав суду жодного доказу про наявність у нього невикористаної відпустки за періоди його роботи з 2002-2003 р. р. в кількості 28 днів та 2019-2020 в кількості 21 день. А з копії наказу начальника відділу освіти та спорту Бершадської міської ради Вінницької області № 30-в від 16.06.2021 року вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 , йому було надано щорічну основну відпустку за 2020-2021роки з 30 червня по 25 серпня 2021 року включно, тривалістю 56 календарних днів, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, з наступним звільненням в останній день відпустки 25.08.2021 року, даний наказ є чинним, та у судовому порядку дії відповідача з приводу надання кількості днів невикористаної відпустки неправомірними не визнавалися. З відповіді начальника відділу освіти та спору Бершадської міської ради Тартачної О.М, на інформаційний запит ОСОБА_1 останньою було зазначено, що оскільки під час основної відпустки з 30.06.2021 по 06.07.2021, з 20.07.2021 по 09.08.2021, з 09.08.2021 по 25.08.2021 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, наказом відділу освіти та спорту Бершадської міської ради від 25.08.2021 року № 50-к йому було виплачено компенсацію за 43 календарні дні відпустки. З наданої позивачем картки з Трудового архіву неможливо встановити наявність чи відсутність у позивача днів не використаної відпустки, вона містить інформацію лише щодо кількості відпрацьованих днів та кількості днів відпустки за 2020 рік. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення грошової компенсації за 49 днів невикористаної відпустки та, відповідно, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягають до задоволення. Не погодившись із цим рішенням, 20 березня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 січня 2023 року скасувати, постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги апеляційної скарги аналогічні викладеним в позовній заяві, позивач зазначає, що висновок суду про недоведеність його позовних вимог є помилковим та не ґрунтується на матеріалах справи. 28 березня 2023 року відділ освіти та спорту Бершадської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване. 29 березня 2023 року третя особа на стороні відповідача - Бершадська міська рада Гайсинського району Вінницької області подала відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вимогам закону. По справі встановлено наступні обставини: - З трудової книжки ОСОБА_1 (а. с. 11) слідує, що 23.08.1988 року Наказом № 142н5 ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Бершарської загальноосвітньої школи № 1 шляхом переведення з посади директора Чапаївської середньої школи; - згідно трудового договору укладеного 30.06.2020 року відділом освіти Бершадської райдержадміністрації, в особі начальника Тартачної О.М. та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Бершадської загальноосвітньої школи № 1 на строк з 01.2020 року по 30.06.2021 року (а. с. 26 - 30), про що видано Наказ № 21-К 30.06.2020 року; - Наказом відділу освіти та спорту Бершадської міської ради від 16.06.2021 року № 30?в "Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_1 ", директору Бершадського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку за 2020-2021 роки з 30 червня по 25 серпня 2021 року включно, на 56 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, з наступним звільненням в останній день відпустки 25.08.2021 року у зв`язку із закінченням строку Трудового договору, п.2 ст. 36 КЗпП України (а. с. 94). - Наказом відділу освіти та спорту Бершадської міської ради від 16.06.2021 року № 22?к "Про звільнення директора Бершадського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії Трудового договору", 25.08.2021 року, в останній день щорічної основної відпустки у зв`язку із закінченням строку дії Трудового договору ОСОБА_1 було звільнено (а. с. 93). - 08.11.2021 року ОСОБА_1 подав до Бершадської міської ради інформаційне звернення, у якому вказав, у якому просив виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку, а також видати наказ про його звільнення та трудову книжку (а.с. 33). - 24.11.2021 року, за результатами розгляду вищевказаного звернення, Бершадською міською радою надано відповідь за Вих. № П-386-2 (а. с. 34 - 37), з якої слідує, відповідно до заяви від 15.06.2021 ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку терміном 56 календарних днів (Наказ відділу освіти та спорту Бершадської міської ради від 16.06.2021 року № 30-в, на а. с. 94). У зв`язку із закінченням строку дії трудового договору ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Бершадського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 (наказ відділу освіти та спорту Бершадської міської ради № 22-к від 16.06.2021 року). Останній день відпустки - 25.08.2021 року є днем звільнення. З 30.06.2021 року по 25.08.2021 року йому було нараховано відпускні в розмірі 37 245 грн та матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 8 811 грн. Також зазначено, що відділ освіти та спорту Бершадської міської ради є новоствореною юридичною особою, не є правонаступником відділу освіти райдержадміністрації та не може здійснити компенсацію за невикористану відпустку за попередні роки (2003, 2011, 2019). - 08.12.2021 року, ОСОБА_1 звернувся до начальника відділу освіти Бершадської міської ради Тартачної О.М. з інформаційним запитом, в якому просив в письмовій формі повідомити про період його відпустки за 2021 рік (а. с. 38). - 16.12.2021 за Вих. № 01-18/1727 начальником відділу освіти та спорту Тартачною О. М. було надано відповідь на вищевказаний інформаційний запит (а. с. 39), в якій зазначено, що на підставі його заяви від 15.06.2021 року йому було надано щорічну основну відпустку терміном 56 календарних днів та за період з 30.06.2021 по 25.08.2021 було нараховано відпускні в розмірі 37 254 грн і матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 8 811 грн. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебував на лікарняному під час основної щорічної відпустки з 30.06.2021 по 06.07.2021, з 20.07.2021 по 09.08.2021, з 09.08.2021 по 25.08.2021 виплачені кошти зараховано як компенсацію за невикористану відпустку за 43 календарні дні. (наказ відділу освіти та спорту Бершадської міської ради від 25.08.2021 року № 50-к). - з Картки з Трудового архіву за 2020 рік вбачається, що в графі «дні відпустки», ОСОБА_1 перебував у липні та серпні у відпустці тривалістю 19 та 16 днів, загалом 35 днів (копія на а. с. 25). - Розпорядженням Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області від 16.01.2021 року № 3 «Про припинення структурних підрозділів Бершадської районної державної адміністрації» припинено шляхом приєднання до Гайсинської районної державної адміністрації відділ освіти Бершадської районної державної адміністрації: підпункт 2 пункту 3 Розпорядження (а. с. 86). - Згідно довідки про нараховану заробітну плату для обчислення середньої заробітної плати, заробітна плата ОСОБА_1 за період січня 2021 по липень 2021 року складає 137 480, 18 грн (а. с. 147). Між сторонами виник спір з приводу відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку, та за затримку розрахунку при звільненні. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, слід зазначити наступне. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року N 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону «Про відпутски» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Відповідно до частини 1 статті 54 ЗУ «Про освіту», педагогічні працівники мають право на подовжену оплачувану відпустку. Згідно частини шостої статті шостої ЗУ «Про відпустки», керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 ЗУ «Про відпустки»). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Вищезазначене вказує на те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. В справі що розглядається ОСОБА_1 був звільнений з посади директора Бершадського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 з 25 серпня 2021 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (а. с. 93). Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що йому невиплачена компенсація за невикористані дні відпустки: 28 календарних днів за 2002-2003 навчальний рік та 21 календарний день за 2019 - 2020 навчальний рік. На підтвердження наявності невикористаної відпустки за попередні періоди роботи, ОСОБА_1 надав засвідчену копію Картки з Трудового архіву за 2020 рік (а. с. 25), з якої вбачається, що в графі «дні відпустки», останній перебував у відпустці у липні та серпні тривалістю відповідно 19 та 16 днів, загалом 35 днів. Дана Картка не містить інформації за який період було надано відпутску. Як вбачається з наказу відділу освіти та спорту Бершадської міської ради від 16.06.2021 року № 30?в (а.с.94), директору Бершадського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку за 2020-2021 роки з 30 червня по 25 серпня 2021 року включно, на 56 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, з наступним звільненням в останній день відпустки 25.08.2021 року у зв`язку із закінченням строку Трудового договору, п.2 ст. 36 КЗпП України. В зв`язку із наданою відпусткою ОСОБА_1 були нараховані та виплачені відпускні в розмірі 37 245 грн та матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 8 811 грн, про що свідчить відповідь Бершадської міської ради (а. с. 34 - 37), відповідь начальника відділу освіти та спорту Тартачної О. М. (а. с. 39) та не заперечується з боку позивача. Сторонами не заперечується та підтверджено відповіддю Бершадського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування у Вінницькій області (а.с. 12-14), що в період з 25.06.2021 по 06.07.2021 р, з 20.07.2021 по 09.08.2021року, з 09.08.2021 по 25.08.2021 року ОСОБА_1 хворів та надав для оплати відповідні листки непрацездатності. В зв`язку із перебуванням позивача на лікарняному під час відпустки, наказом відділу освіти та спорту Бершадської міської ради від 25.08.2021 року № 50-к виплачені кошти зараховані як компенсація за невикористану відпустку за 43 календарні дні (а. с. 39). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПКУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Трудові спори не відносяться до тієї категорії справ, де обов`язок доказування змінено, відтак саме позивач повинен довести наявність порушеного права. Суд не може з власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору (частина сьома статті 81 ЦПКУ), позивач не клопотав перед судом та не зазначав про існування перешкод у наданні доказів. Відтак, з огляду на вищевикладене, апеляційний суд виснує, що суд першої інстанції, вірно встановивши, що позивачем надано як доказ лише Картку з Трудового архіву за 2020 рік, яка не містить інформації щодо невикористаних днів відпустки, а відносно періоду за 2002-2003 рік позивачем взагалі не надано жодного доказу, дійшов вірного висновку, що позивач не довів заявлених ним позовних вимог. Апеляційний суд зауважує, що надання відпустки працівникові оформлюється відповідними наказами, а відтак за відсутності наказів про відпустки неможливо встановити наявність/відсутність невикористаних днів щорічної відпустки та їх кількість, тому доводи апеляційної скарги не є такими, що спростовують правильний висновок суду першої інстанції, постановлений на підставі наявних у справі доказів, про відмову у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відтак апеляційним судом дано оцінку основним аргументам відповідача та позивача, викладеним в апеляційній скарзі та відзиві на неї. За результатами апеляційного розгляду апеляційний суд виснує, що подана ОСОБА_1 апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375 ЦПКУ). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (пункт «в» ч.1 ст. 382 ЦПКУ), суд зазначає, що доказів понесення судових витрат учасниками справи матеріали справи не містять. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом п. 1 ч. 2 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи, що положення ст. 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, з огляду на розмір аліментів становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України). На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 січня 2023 року залишити без змін. Поновити дію рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 січня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її підписання та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. Ю. Береговий О. С. Панасюк