Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 711/6339/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 711/6339/21 Суддя (судді) першої інстанції: Скляренко В.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И Л А Позивач звернувся до Придніпровського районного суду міста Черкаси з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову поліцейського УПП в Черкаській області Гайдамаки В.О. серії ЕАО №4546519 від 27.07.2021, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю події правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 березня 2023 року позов задоволено, скасовано постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО №4546519 від 27.07.2021 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн, винесену інспектором УПП в Черкаській області ДПП Гайдамакою В.О., провадження по адміністративній справі закрито. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким скасувати постанову поліцейського УПП в Черкаській області Гайдамаки В.О. серії ЕАО №4546519 від 27.07.2021, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю події правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що до пред`явлення інспектором Гайдамакою В.О. вимоги щодо пред`явлення позивачем документів були наявні очевидні ознаки, що свідчать про відсутність у діях позивача порушень ПДР при здійсненні зупинки та інспектор штучно підшуковував підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, та суд першої інстанції дійшов хибних висновків про правомірність вимоги поліцейського про пред`явлення позивачем документів. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні з відповідача судових витрат. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вимоги про пред`явлення позивачем документів були законні, оскільки інспектор був свідком, як позивач здійснив зупинку на проїзній частині дороги в два ряди, що є порушенням п.15.4 ПДР України, а суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні на користь позивача судових витрат та ним не було надано доказів понесення судових витрат разом із примірником позовної заяви для відповідача. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 18.01.2018 є особою з інвалідністю 1 групи за загальним захворюванням безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА №875747 (а.с.8). 27.07.2021 лейтенантом поліції бат.1 роти 3 УПП в Черкаській області Гайдамакою В.О. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №4546519, відповідно до якої позивач 19.07.2021 о 09:51 год. в м.Черкаси по вул.Небесної Сотні, 30, керуючи транспортним засобом марки «ДЕЛТА», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку на проїзній частині дороги в два ряди та під час перевірки документів не мав при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.1.ґ ПДР та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.126 КУпАП, внаслідок чого на позивача накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного штрафу в сумі 425,00 грн (а.с.6). Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що вимога поліцейського до позивача пред`явити документи була правомірною, внаслідок припущення останнього стосовно залишення позивачем його автомобілю на стоянку з порушенням вимог п. 15.4 ПДР України, в той же час, особа з інвалідністю І групи, яка керує власним транспортним засобом, не є суб`єктом адміністративного правопорушення у вигляді керування транспортним засобом особою, яка не має чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відтак і не підлягає відповідальності в такому випадку за ч.1 ст.126 КУпАП. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, Законом України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Статтею 14 Закону № 3353-XII встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9 ПДР України). В розділі 2 ПДР України закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів. Відповідно до п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За приписами п. 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1 ПДР України. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у ст.16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. Разом з тим, позивач стверджує, що ним не було вчинено порушень Правил дорожнього руху, внаслідок чого вимога поліцейського про пред`явлення документів була неправомірною і він безпідставно шукав причини для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. В силу положень ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною 2 ст.258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст.283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення. Статтею 245 КУпАП зазначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, №1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Виключений перелік підстав за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб передбачено у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до п.1 якої такою підставою є порушення водієм Правил дорожнього руху. Частиною 3 наведеної статті встановлено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону № 580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). З відеозапису, наявному на поданому відповідачем CD-диску « 1 подія» (а.с.48) у файлі « 1_20210719135149000442» вбачається, що поліцейський підійшов до позивача та повідомив, що Правилами дорожнього руху заборонено ставити транспортні засоби на проїзній частині в два ряди. При цьому, вказаним відеозаписом повністю підтверджено факт зупинки позивачем транспортного засобу на проїзній частині другим рядом. Відтак, поліцейський, переконавшись в наявності визначених п.2 ч.1 ст. 32 Закону № 580-VIII підстав із дотриманням норм законодавства висловив вимогу щодо пред`явлення позивачем відповідних документів. Колегія суддів підкреслює, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Зазначене узгоджується із висновком постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №127/19283/17. Доводи позивача щодо відсутності з його боку будь-яких порушень, внаслідок яких у інспектора виникало право вимагати від позивача пред`явити документ на транспортний засіб, суд до уваги не приймає, оскільки зазначені обставини не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №524/126/17. При цьому, обов`язок водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки передбачені законодавством документи прямо закріплений у нормах Закону № 580-VIII та положеннях Правил дорожнього руху. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №760/20247/16-а, від 10.09.2019 у справі №537/2324/17. Таким чином, доводи апелянта про протиправність дій інспектора в частині вимоги про пред`явлення позивачем документів, зазначених в п. 2.1 ПДР України, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Вказане свідчить про безпідставність вимог позивача щодо постановлення судом окремої ухвали, з огляду на відсутність підстав вважати, що поліцейським було допущено порушення закону. Крім того, в силу ст.249 КАС України постановлення окремої ухвали є виключно правом суду, а не обов`язком. В той же час, відповідно до п.13.1 ст.13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що особа з інвалідністю І групи, яка керує власним транспортним засобом, не є суб`єктом адміністративного правопорушення у вигляді керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила до перевірки чинний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відтак і не підлягає відповідальності в такому випадку за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Таким чином, оскільки позивач є особою з інвалідністю 1 групи (а.с.8) та керував власним транспортним засобом «ДЕЛТА», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с.11), то він не являється суб`єктом відповідальності за правопорушення, передбаченим ч.1 ст.126 КУпАП в частині відсутності чи не пред`явлення для перевірки поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»). Відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО №4546519 від 27.07.2021 із закриттям справи про адміністративне правопорушення. Щодо доводів апелянта стосовно розподілу судових витрат в розмірі 174,60 грн, колегія суддів звертає увагу на наступне. В силу ч.1, 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. На підтвердження понесених позивачем витрат в суді першої інстанції останнім подано копію квитанції №1134 від 30.09.2021, в якій зафіксовано, що ФОП ОСОБА_2 надав послуги запису на диск у кількості 4, ціною 10,00 грн, на загальну суму без ПДВ 40,00 грн (а.с.15). Разом з тим, з вказаної квитанції неможливо встановити особу, якій такі послуги було надано та що саме було записано на диск, внаслідок чого неможливо віднести вказану у квитанції суму до витрат, пов`язаних із розглядом даної справи. Також в матеріалах справи наявні квитанції від 21.03.2023 на загальну суму 134,60 грн (а.с.154-157) про сплату позивачем судового збору за видачу копії аудіозапису судового засідання в розмірі 80,60 грн та банківської комісії в сумі 50,00 грн та 4,00 грн. Колегія суддів звертає увагу, що в силу п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для розподілу таких витрат шляхом їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Натомість такий судовий збір підлягає поверненню в Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, як помилково сплачений. З матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про повернення помилково сплаченої суми судового збору за видачу копії аудіозапису судового засідання в розмірі 80,60 грн. В той же час, оплата позивачем комісії банку є оплатою саме банківських послуг та не являється витратами, пов`язаними з розглядом справи, що свідчить про відсутність підстав для їх розподілу за результатами розгляду справи в порядку ст.139 КАС України. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. В силу ч.3 ст.272 КАС України судове рішення суду апеляційної інстанції у даній справі не може бути оскаржене. Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 28 квітня 2023 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма