Постанова 4855 № 580/2463/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2463/22 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У червні 2022 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 01.07.2020 року по 03.05.2022 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 року по 03.05.2022 року; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з січня 2016 року по день фактичного розрахунку. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено частково: Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021 по 03.05.2022. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021 по 03.05.2022. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати за період з 01.07 2020 по 03.05.2022. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт з посиланням на правову позицію Верховного Суду вказує, що розмір відповідальності має бути пропорційним розміру невиплачених сум. Також апелянт заперечує щодо виплати втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати, зазначаючи, що індексація не є доходом у розумінні Закону № 2050, тому нарахування компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати індексації законом не передбачено Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, наказом військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2020 №133 ОСОБА_1 звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. На звернення позивача від 20.08.2020 щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.07.2020 відповідач листом від 26.08.2020 №350/205/192/62/269 повідомив його, що відповідно до вимог директора Департаменту фінансів МОУ, доведених листом від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, індексація грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась, кошти для її виплати не виділялись. Згідно роздавальної відомості позивачу виплачена індексація грошового забезпечення за грудень 2015 року у сумі 757 грн. 90 коп., а також здійснено її виплату за період з грудня 2018 року по червень 2020 року. Позивач 02.03.2021 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.07.2020 та стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.07.2020 включно в сумі 193415 грн. 55 коп., із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 01.07.2020 - березень 2018, з вимог абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку №1078. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №580/1049/21 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням проведених виплат, а також зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2020 із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» від 02.06.2022 на рахунок позивача 03.05.2022 було зараховано 83892,42 грн. індексації грошового забезпечення на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №580/1049/21. Вважаючи бездіяльність щодо невиплати середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що оскільки нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню, суд дійшов висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, виходячи з дати звернення позивача до Черкаського окружного адміністративного суду (справа №580/1049/21) за захистом порушеного прав - з 02.03.2021 та до для проведенням відповідачем із позивачем остаточного розрахунку - до 03.05.2022, тому позов в цій частині є частково обґрунтованим, як наслідок, суд дійшов висновку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021 по 03.05.2022. Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача у встановленому законом порядку нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2020 по 03.05.2022. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома). За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведений правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 року у справі № 810/3573/18. Так, як вбачається з матеріалів справи, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №580/1049/21 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням проведених виплат, а також зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2020 із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. Отже, обставина невиконання Військовою частиною НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 вимог статті 116 КЗпП України підтверджена постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №580/1049/21, яка набрало законної сили. Непроведення з вини Військової частини НОМЕР_1 розрахунку із позивачем у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати останньому його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині. Відтак суд першої інстанції обгрунтовано застосував до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, і, як наслідок, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи вищевказані позовні вимоги, суд має визначити точну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає виплаті позивачу. Водночас, застосовуючи приписи статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції не зазначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а також не навів розрахунок цієї суми. Необхідність такого обчислення висловлена усталеною практикою Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 21 березня 2023 року у справі 640/11699/21. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100). Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100). Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Водночас, колегія суддів враховує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню, дійшов висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, виходячи з дати звернення позивача до Черкаського окружного адміністративного суду (справа №580/1049/21) за захистом порушеного прав - з 02.03.2021 та до для проведенням відповідачем із позивачем остаточного розрахунку - до 03.05.2022, тому позов в цій частині є частково обґрунтованим, як наслідок, суд дійшов висновку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021 по 03.05.2022. З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись з огляду на наступне. Так, питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом. Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій відступила від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідний підхід застосований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у якій, з-поміж іншого, зазначено, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Відповідні висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, у якій, зокрема, зазначено, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За таких обставин, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (відступлено від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16) і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, суд апеляційної інстанції при розгляді цього спору дійшов висновку про необхідність застосувати принцип співмірності, зменшивши розмір відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. При цьому, колегія суддів наголошує, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у зазначеній вище постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Як вбачається з матеріалів справи, зкорема, з долученої відповідачем до апеляційної скарги довідки № 350/205/128/38 виданої в січні 2023 року, ОСОБА_1 при звільненні була нарахована та виплачено сума в розмірі 178 162,01 грн. При цьому, відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» від 02.06.2022 на рахунок позивача 03.05.2022 було зараховано 83892,42 грн індексації грошового забезпечення на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №580/1049/21. Отже, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 262054,43 гривень, з яких: сума, нарахована та виплачена при звільненні 178 162,01 гривень (67,99%) та індексація на виконання судового рішення 83892,42 гривень (32,01%). Згідно з довідкою січня 2023 року № 350/205/128/37, грошове забезпеечення позивача у травні та червні 2020 року (два місяці перед звільненням) становило по 19627,90 грн відповідно. Середньоденний заробіток позивача становить 19627,9 грн * 2 / (30 + 31 календжарний день) = 643,54 грн. Позивач був звільнений 01.07.2020 року, індексацію було виплачено 03.05.2022 року, відтак, спірним періодом є з 01.07.2020 по 03.05.2022 року (672 календарних дні). Відтак, обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексацію становить 432458,88 гривень (672 к.д. * 643,54 грн). Виходячи з принципу пропорційності, застосовуючи формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, апеляційний суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 138 430,09 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (32,01% від 432458,88). З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021 по 03.05.2022 та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021 по 03.05.2022, а також у частині відмови у задоволенні позовних вимог з прийняттям нової постанови про задоволення цих позовних вимог у повному обсязі. Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, апеляційний суд зазначає наступне. Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до ст. 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення). Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Відповідно до п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Відповідно до ст. 3-5 Закону № 2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає. Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 року у справі № 240/6583/20 зазначив, що системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17. Отже, враховуючи наявність факту невиплати позивачу у належному розмірі та встановлені строки сум індексації грошового забезпечення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати такої індексації грошового забезпечення. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 року у справі №822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 року у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 року у справі №803/1565/17. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії у повному обсязі. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року - скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021 по 03.05.2022, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021 по 03.05.2022 та в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог повністю. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 року по 03.05.2022 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 року по 03.05.2022 року в сумі 138 430,09 грн (сто тридцять вісім тисяч чотириста тридцять гривень дев`ять коп). В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна