Постанова 4824 № 359/4634/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 359/4634/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4179/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Журавський В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. 11 квітня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Семенюк Т.А. Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., при секретарі - Максюк І.Г., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Бориспільського міськрайонногосуду Київської області від 29 листопада 2022 року в справі за заявою ОСОБА_2 заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту постійного проживання в Україні,- В С ТА Н О В И В : У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даною заявою, в якій просиввстановити факт, що на момент проголошення незалежності України станом на 24 серпня 1991 року він постійно та безвиїзно проживав на території України, посилаючись на те, що без встановлення факту постійного проживання на території України в судовому порядку, заявник позбавлений можливості на даний час отримати паспорт громадянина України, а також стати на військовий облік, з подальшою мобілізацією. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2022року заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального права та не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що твердження в оскаржуваній ухвалі про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, вважає безпідставним, оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду саме з метою встановлення факту постійного проживання на території України. При розгляді справи заявник не просив суд вирішувати питання щодо наявності або відсутності у нього права встановлення належності до громадянства України, належності до національності тощо, а лише в межах заявлених вимог просив здійснювати оцінку доводів сторін та доказів щодо постійного проживання заявника на території України у зазначений ним період. Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справ № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 05 листопада 2020 року в справі № 521/21665/18 (провадження № 61-23379св19), від 19 травня 2021 року у справі № 496/818/19 (провадження № 61 -8190 св 20). 23 лютого 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області - Дехтярова В.В., який просив залишити ухвалу суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення посилаючись в обґрунтування на те, що рішенням УДМС України в Кіровоградській області від 27 липня 2021 року оформлено набуття заявником громадянства України за територіальним походженням. Крім цього, в додатках до поданої заяви приєднано копію тимчасового посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 10 серпня 2021 року та дійсного до 27 липня 2023 року. Тимчасове посвідчення посвідчує особу та підтверджує належність заявника до громадянства України, тобто датою прийняття заявника до громадянства України є 27 липня 2021 року. Таким чином заявник набув громадянство України на підставі п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України». Крім цього, законодавством України не передбачено прийняття одночасних рішень щодо набуття громадянства України та встановлення належності до громадянства України. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції послався на частину 4 статті 315 ЦПК України, яка передбачає, що якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право і це виявлено під час розгляду справи, то суд залишає таку заяву без розгляду. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001 "Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України"). Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року №1636-XII «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року. Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України в певний час. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі №521/21665/18, від 10 березня 2021 року у справі №629/1748/20. При цьому, слід зазначити, що за положеннями цивільного процесуального законодавства суд, ухвалюючи рішення в справі, повинен повно і всебічно з`ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо (ст. 264 ЦПК України). В судовому рішенні, серед іншого, повинні міститися мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи відповідне судове рішення. За умови наявності відповідних належних та допустимих доказів проживання особи на відповідній території, спірність такого факту виключається, а за умови ненадання належних доказів суд відмовляє у задоволенні заяви про встановлення факту особи на території України в певний час. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду з даною заявою у порядку окремого провадження, просив встановити факт його постійного проживання на території України з 1973 року по 27 серпня 1991 року. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, заявник посилався на те, що у зв`язку з припиненням дипломатичних відносин між Україною та РФ, Російською Федерацією не здійснюються процедура прийняття клопотань про припинення громадянства РФ у громадян які мають намір отримати громадянство України, а тому встановлення даного факту необхідне для вирішення питання підтвердження належності до громадянства України відповідно до ст. 8 Закону України «Про громадянство». Судом встановлено, що питання набуття ОСОБА_2 громадянства України вирішено 27.07.2021 року, що підтверджується тимчасовим посвідченням громадянина України. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про право, не надавши оцінку тому, що діючим законодавством не передбачено прийняття одночасних рішень щодо набуття громадянства України та встановлення належності до громадянства України. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутній спір про право, а відтак, заява має бути розглянута по суті. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зважаючи на помилковість висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, які не відповідають матеріалам справи, колегія суддів вважає, що в силу ст. 379 ЦПК України є підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2022 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст виготовлено 26 квітня 2023 року. Головуючий Судді