Постанова КЦС ВС № 534/2181/16-ц

Постанова Іменем України 27 квітня 2023 року м. Київ справа № 534/2181/16-ц провадження № 61-11118св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Червинської М. Є., учасники справи: заявник (боржник) - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - державний виконавець Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ульянов Руслан Анатолійович, на ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року у складі судді Куц Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Горішньоплавнівський міський ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)), в якій просила суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця. Скарга мотивована тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебуває об`єднане виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 про стягнення з неї на користь ОСОБА_3 69 167,01 грн та на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/133/17 про стягнення з неї на його користь 7 210,00 грн. Водночас вона мала зустрічні вимоги на підставі виконавчого листа від 26 грудня 2018 року № 2/534/13/17, на виконання якого у відділі відкрито виконавче провадження та на її користь стягнено 130 413,60 грн. Зазначала, що за заявою від 12 жовтня 2021 року вона провела зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 76 377,01 грн, внаслідок чого її грошові зобов`язання перед ОСОБА_3 , які виникли на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 та на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/133/17, є припиненими повністю, отже, грошові зобов`язання перед нею є відповідно зменшеними на вказану суму. 12 жовтня 2021 року вона направила на адресу державного виконавця клопотання про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з повним виконанням відповідних грошових зобов`язань та врахування 76 377,01 грн як суми, на яку зменшились грошові зобов`язання ОСОБА_3 перед нею. Однак, дотепер державний виконавець не прийняв ніякого рішення за цим клопотанням та не закрив відповідного виконавчого провадження. Крім того, 02 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню. Заява мотивована тими самими аргументами, що і скарга. Просила суд визнати виконавчі листи від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 та від 29 липня 2019 року № 2/534/133/17 такими, що не підлягають виконанню. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відмовлено. Ухвала суду першої інстанції, з висновками якої погодився апеляційний суд, мотивована тим, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить заборони щодо можливості виконання судового рішення шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Також не містить обмежень щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення (стаття 602 ЦК України). ОСОБА_1 у своїй скарзі просила зобов`язати державного виконавця закрити виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з повним виконанням грошових зобов`язань. Проте Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає такої юридичної дії, як закриття виконавчого провадження, а згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні підстави закінчення виконавчого провадження на умовах зарахування однорідних вимог (або з підстав визначених у статті 601 ЦК України). \ Оскільки відсутні підстави закінчення виконавчого провадження на умовах зарахування однорідних вимог (або з підстав визначених у статті 601 ЦК України) і ОСОБА_1 не надала суду доказів повного виконання відповідних грошових зобов`язань за ВП № НОМЕР_1, то, відповідно, немає підстав для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та для зобов`язання усунути порушення прав заявниці. Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 та від 29липня 2019 року № 2/534/133/17 такими, що не підлягають виконанню, відмовлено. Рішення судів мотивоване тим, що закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. З викладених заявником обставин та наданих документів суд не встановив підстав для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, а тому у заяві відсутні належні та допустимі докази про наявність обставин, передбачених статтею 432 ЦПК України. Короткий зміст вимог касаційної скарги 07 листопада 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ульянов Р. А., засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу та визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця. В іншій частині рішення судів заявник не оскаржує з огляду на норми пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, вони у касаційному порядку не переглядаються. Аргументи учасників справ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права; пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - не врахування правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/17770/17, від 18 червня 2019 року у справі № 914/891/16, у яких зроблено висновок, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому), від 08 вересня 2021 року у справі 761/33621/18, у якій зроблено висновки, що наслідком заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково, у тому числі й на стадії виконання судового рішення. Відзив на касаційну скаргу не подано. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судом На підставі рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 березня 2017 року у справі № 2/534/133/17 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений ним у справі судовий збір у розмірі 7 210,00 грн. Крім того, на підставі рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2018 року у справі № 2/534/35/18 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості зменшеної частки у розмірі 61 667,00 грн та судового збору у розмірі 7 500,01 грн, а всього 69 167,01 грн. Постановою головного державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Лепчанського В. В. від 05 вересня 2019 року відкрито ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2/534/35/18, виданого 29 липня 2019 року Комсомольським міським судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 69 167,01 грн. Постановою головного державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Лепчанського В. В. від 05 вересня 2019 року відкрито ВП № 59938194 з примусового виконання виконавчого листа № 2/534/133/17, виданого 29 липня 2019 року Комсомольським міським судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у сумі 7 210,00 грн. Постановою головного державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Лепчанського В. В. від 18 жовтня 2019 року зазначені виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження № 60351765. Крім того, на підставі постанови Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у справі № 534/961/16-ц видано виконавчий лист від 26 грудня 2018 року № 2/534/13/17 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 половини вартості від продажу автомобіля у сумі 130 413,60 грн. Постановою начальника відділу Горішньоплавнівського міського ВДВС Тітової Ю. М. від 06 липня 2019 року відкрито ВП № 59463138 з примусового виконання виконавчого листа № 2/534/13/17, виданого 26 грудня 2018 року Комсомольським міським судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 половини вартості від продажу транспортного засобу в сумі 130 413,60 грн. Суд першої інстанції встановив, що від ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 була скерована заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, з урахуванням статті 601 ЦК України. Як видно із заяви ОСОБА_1 заявляє про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 69 167,01 грн + 7 210,00 грн, внаслідок чого грошові зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 , що виникли на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 та виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/133/17, є припиненими повністю. Грошові зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 в розмірі 130 413,60 грн (на підставі виконавчого листа від 26 грудня 2018 року № 2/534/133/17) є відповідно зменшеними на зазначену суму та становлять: 130 413,60 грн - 76 377,01 грн = 63 036,69 грн. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У скарзі на дії державного виконавця Кушнірова О. В. зазначила, що виконавець повинен був закрити виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вона 12 жовтня 2021 року направила клопотання про закінчення виконавчого провадження з посиланням на фактичне виконання рішення шляхом подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог. Статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню. Зокрема, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", про порушення приватним виконавцем якого стверджує скаржник, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Окрім того, у частині другій статті 432 ЦПК України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Отже, правовою підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 432 ЦПК України є встановлення державним виконавцем факту виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено виконавчим документом, або факту визнання виконавчого документа судом таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 914/3703/15. ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_3 з відповідною заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог. Як встановили суди ОСОБА_3 не заперечує проти задоволення такої заяви, проте вважає, що у підрахунку зарахування зустрічних однорідних вимог ОСОБА_1 допустила арифметичну помилку, і в разі її виправлення погоджується із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню. Таким чином, приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи те, що ОСОБА_3 не підтвердив факт припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог та не підтвердив факту відсутності заборгованості, а ОСОБА_1 на виконання свого процесуального обов`язку не надала належних та допустимих доказів щодо повного виконання відповідних грошових зобов`язань за ВП НОМЕР_1, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ульянов Руслан Анатолійович, залишити без задоволення. Ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун А. Ю. Зайцев М. Є. Червинська