Ухвала КЦС ВС № 477/2717/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. Київ справа № 477/2717/19 провадження № 61-4875ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2022 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2023 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Довгань Вікторії Володимирівни, ВСТАНОВИВ : 20 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою, в якій просив: зобов`язати АТ «Альфа-Банк» та приватного виконавця Довгань В. В. відновити (повернути) кошти на його банківській вклад; зупинити виконання судового рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року; визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, зобов`язати виконувати рішення суду відповідно до вимог законодавства; доповнити рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року по цивільній справі № 477/2717/19 додатками щодо виправлення помилки та наданню юридичної кваліфікації його взаємовідносин із Воскресенською селищною радою Миколаївського району Миколаївської області про користування земельною ділянкою; скасувати прийняття 05 грудня 2019 року позову до розгляду та закрити провадження у справі №477/2717/19 Жовтневого районного суду Миколаївської області. Скаргу обґрунтовує тим, що 16 грудня 2021 року ОСОБА_1 дізнався, що 24 листопада 2021 року приватним виконавцем Довгань В. В. при виконанні виконавчого документа у виконавчому провадженні неправомірно списано з його грошового вкладу 120 256,92 грн. Грошовий вклад мав статус довірчої власності, тому на нього виконавець не мав права накладати стягнення, що передбачено статтею 55 Закону України «Про виконавче провадження». Пунктом 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено накладати арешт на пенсії, зарплати, депозити і вклади. Зазначив, що листом НБУ від 01 березня 2021 року роз`яснено, що з моменту укладення договору банківського вкладу та до настання встановленого строку його повернення грошові кошти переходять у власність та в управління банку, а звернення стягнення на них до завершення дії депозитного договору можливо тільки за відповідною ухвалою суду, постановленою за зверненням виконавця. Тому скаржник вважав, що суд повинен зобов`язати банк повернути грошові кошти на його банківський рахунок. Крім того, також звертав увагу на неправомірність прийнятих судом рішень від 05 грудня 2019 року в справі №477/2717/19 та постанови апеляційної інстанції від 24 червня 2021 року про стягнення орендної плати за користування землею. Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, в задоволенні скарги на дії державного виконавця відмовлено. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 в частині щодо зобов`язання АТ КБ «Альфа банк» повернути кошти на його банківський вклад; про доповнення рішення від 18 лютого 2020 року Жовтневого районного суду Миколаївської області та постанови Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в цивільній справі № 477/2717/19 додатками щодо виправлення помилки та наданню юридичної кваліфікації його взаємовідносин із Воскресенською селищною радою Миколаївського району Миколаївської області про користування земельною ділянкою; про скасування прийняття 05 грудня 2019 року позову до розгляду та закриття провадження у справі №477/2717/19 Жовтневого районного суду Миколаївської області закрито. Суди виходили з того, що приватний виконавець Довгань В. В. не порушила вимоги закону при примусовому виконанні рішення суду. Вимоги скарги ОСОБА_1 в частині зупинення виконавчого провадження судового рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не зазначено будь-яких вагомих підстав для задоволення таких вимог. Заявлені ОСОБА_1 вимоги про «зобов`язання АТ «Альфа банк» повернути кошти на його банківський вклад; доповнення рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в справі №477/2717/19 додатками щодо виправлення помилки та наданню юридичної кваліфікації його взаємовідносин із Воскресенською селищною радою Миколаївського району Миколаївської області про користування земельною ділянкою; скасування прийняття 05 грудня 2019 року позову до розгляду та закриття провадження у справі №477/2717/19 Жовтневого районного суду Миколаївської області» суд першої інстанції вважав такими, що не підлягають розгляду в порядку статті 447 ЦПК України, оскільки не стосуються суті здійснення судового контролю під час примусового виконання рішення суду, тому провадження в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрив та зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду в порядку позовного провадження. Апеляційний суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 щодо неправомірності списання з банківського рахунку ОСОБА_1 120 256,92 грн, оскільки, накладаючи арешт на грошові кошти боржника, який не виконав судове рішення, приватний виконавець у постанові зазначив, що арешт накладається на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику. Тому, під час винесення постанови та списання грошових коштів не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки частиною третьою статті 52 цього Закону встановлено, що саме на банк покладено обов`язок перевірити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та за наявності підстав повернути його постанову без виконання. Належних та допустимих доказів того, що грошові кошти боржника на рахунках в банку не підлягали арешту та списанню в порядку примусового виконання судового рішення, а саме, що кошти є об`єктом довірчої власності за зобов`язаннями довірчого власника, ОСОБА_1 не надав. Доводи заявника щодо його згоди добровільно виконати рішення суду колегія суддів апеляційного суду відхилила, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що до 08 жовтня 2021 року, будучи обізнаним про прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 24 червня 2021 року, боржник вчиняв дії та/або приймав заходи щодо виконання судового рішення. Посилання на неправомірне списання виконавцем грошових коштів за відсутності постановленої ухвали суду апеляційний суд також не взяв до уваги, оскільки такого порядку стягнення за виконавчими документами грошових коштів боржника з рахунків у банках та інших фінансових установах не передбачено нормами Закону України «Про виконавче провадження». Підстав зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій, передбачених пунктами 2, 3, 6 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», та повернення виконавчого документа за пунктом 9 частини першої статті 37 зазначеного Закону не встановлено. Більш того, колегія суддів зауважила, що 26 листопада 2021 рок приватним виконавцем Довгань В. В. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом. 03 квітня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу та просить скасувати вказані судові рішення як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального й процесуального права. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеними у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав. Суди встановили, що заочним рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області 175 569,17 грн недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року це рішення було змінено, а саме зменшено розмір недоотриманого доходу за використання земельної ділянки до 108 988,11 грн та судового збору до 131 грн. 23 вересня 2021 року Жовтневим районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист № 477/2717/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області недоотриманого доходу за використання земельної ділянки у розмірі 108 988,11 грн. 08 жовтня 2021 року за заявою Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Довгань В. В. відкрито виконавче провадження №67092200. Копія цієї постанови направлена боржнику на адресу (місце проживання, що зареєстроване у встановленому законом порядку), що зазначена у виконавчому листі. 08 жовтня 2021 року постановами приватного виконавця визначено про стягнення з боржника основної винагороди виконавця в сумі 10 898,81 грн та розмір мінімальних витрат 370 грн. Постановою приватного виконавця Довгань В. В. від 08 жовтня 2021 року накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 120256,92 грн. Указану постанову у цей же день було надіслано сторонам виконавчого провадження та банківським установам, в тому числі й АТ «Альфа-Банк». За даними АТ «Альфа - Банк» від 25 жовтня 2021 року у ОСОБА_1 відкрито дев`ять рахунків, які перебувають під арештом. 18 листопада 2021 року приватним виконавцем сформовані чотири платіжні вимоги про перерахування АТ «Альфа-Банк» коштів ОСОБА_1 з чотирьох рахунків на суму 120 256,92 грн (борг за рішення суду + винагорода приватного виконавця + виконавчі витрати). За розпорядженням приватного виконавця Довгань В. В. від 25 листопада 2021 року грошові кошти у сумі 120 256,92 грн, що надійшли від АТ «Альфа-Банк», були перераховані: стягувачу в сумі 108 988,11 грн, виконавцю винагорода - 10 898,81 грн, витрати виконавчого провадження 370 грн. 26 листопада 2021 року приватним виконавцем Довгань В. В. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом. Ця постанова заявником не оскаржувалась. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Нормою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З цією метою пункт 7 частини третьої статті 18 зазначеного Закону надає право виконавцю накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Згідно з вимогами статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) сформульовано висновок про те, що, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи - підприємця, повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). За таких обставин обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуваними діями приватного виконавця Довгань В. В. не були порушені права заявника, оскільки судом не встановлено, що на грошові кошти не могло бути звернено стягнення, а у постанові про арешт його коштів є застереження про те, що арешт не накладається на кошти, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику. Суди, повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши правову оцінку поданим заявником доказам та наведеним ним доводам, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довів обґрунтованості вимог своєї скарги, а дії державного виконавця та прийняті ним рішення відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Ураховуючи викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування. Доводи, на які посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки їм було надану відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, УХВАЛИВ : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2022 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2023 року відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Н. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук