Постанова 4855 № 320/2787/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2787/22 Головуючий у І інстанції - Шевченко А.В. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Немішаївської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: Керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Немішаївської селищної ради, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо неприведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Немішаївської селищної ради у відповідність до вимоги статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»; - зобов`язати Відповідача привести штатну чисельності працівників служби у справах дітей Немішаївської селищної ради у відповідність до вимоги статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що невиконання Відповідачем діючих вимог законодавства, а саме Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» щодо забезпечення належної штатної чисельності працівників служби у справах дітей, може призвести до порушення інтересів держави в частині гарантування забезпечення належного захисту прав дітей. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у задоволенні позову Керівнику Бучанської окружної прокуратури Київської області відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким судовим рішенням особа, яка не брала участі у справі Київська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі Київська обласна прокуратура посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Доводи апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі Київської обласної прокуратури аналогічні, заявленим Керівником Бучанської окружної прокуратури Київської області у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам. Відповідачем подано відзив (лист) на апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі Київської обласної прокуратури, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. З ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Рішенням сьомої сесії восьмого скликання Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області «Про створення Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради, затвердження Положення про Службу у справах дітей та вжиття заходів щодо його державної реєстрації» від 25 лютого 2021 року № 07-VIII-11 створено виконавчий орган ради - Службу у справах дітей Немішаївської селищної ради у статусі юридичної особи публічного права. Також вказаним рішенням затверджено Положення про Службу у справах дітей Немішаївської селищної ради. Крім того, зазначеним рішенням Відповідача затверджено структуру та штатну чисельність Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради. Позивач звернувся до Відповідача з листом від 07.10.2021 № 53/1-2883 вих21 про надання інформації про кількість працівників служби у справах дітей об`єднаних територіальних громад за штатом та фактично працюючих, у тому числі, відсоток забезпеченості працівниками служб у справах дітей. Також вказаним листом Позивач просив, у разі невідповідності фактичної чисельності кількості працівників служб у справах дітей вимогам ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», повідомити про вжиті заходи селищними радами заходи, спрямовані на усунення порушень ч. 7 ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та приведення у відповідність фактичної кількості працівників вимогам закону. Листом від 02.11.2021 № 01-24-100 Служба у справах дітей Немішаївської селищної ради Київської області повідомила Позивача, що був проведений перерахунок дитячого населення Немішаївської селищної ради та встановлено, що станом на 01.11.2021 має 4464 дитини. Також повідомлено, що для усунення недоліків та порушень в роботі відповідно до ч. 7 ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» був надісланий лист голові Немішаївської селищної ради щодо внесення змін в Структуру та Штатний розпис служби у справах дітей Немішаївської селищної ради, який був затверджений рішенням сесії Немішаївської селищної ради від 25 лютого 2021 року № 07-VIII-11. До вказаного листа було додано лист Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради Київської області від 02.11.2021 № 01-24-99, адресований Голові Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області. Листом від 16.12.2021 № 53/1-4224 вих21 Позивач звернувся, зокрема до Відповідача, в якому зазначив, що чисельність дитячого населення Немішаївської селищної ради становить 4464 дитини, при цьому кількість працівників Служби у справах дітей Немішаївської ОТГ за штатом - 3 особи, та фактично працюючих - 2 особи. У зв`язку з наведеним Позивач просив Відповідача надати інформацію про вжиті Селищною радою заходи станом на 15.12.2021, спрямовані на усунення порушень ч. 7 ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та приведення у відповідність фактичної кількості працівників вимогам закону. Листом від 11.01.2022 № 01-24-01 Служба у справах дітей Немішаївської селищної ради Київської області повідомила Позивача, що рішенням 23 сесії VIII скликання Немішаївської селищної ради від 23.12.2021 № 23-VIII-29 було затверджено структуру та штатний розпис Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради і його чисельність в кількості 3 штатні одиниці на 2022 рік, із них вакантні посади відсутні. Станом на 01.01.2022 кількість дитячого населення громади становить 4646 дітей. З приводу збільшення кількості штатних одиниць в службі на лист служби від 02.11.2021 № 01-24-99, Сільрада відповіді не надала. Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо неприведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Немішаївської селищної ради у відповідність до вимоги статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Позивач в інтересах держави звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що Відповідачем виконані чинні положення законодавства, у тому числі вимоги частини 7 статі 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» щодо штатної чисельності працівників служби у справах дітей, отже оскаржуваної бездіяльності суд не вбачає. Крім того, позовні вимоги прокурора фактично зводяться до бездіяльності Сільської ради щодо збільшення штатної чисельності Служби у справах дітей. При цьому, прокурор не наводить випадків порушення прав дітей, які потребують соціальної підтримки. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Щодо наявності/відсутності у прокурора повноважень на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 3 статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Статтею 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно зі статтею 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення. Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Водночас адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду. За змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Верховним Судом у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 460/2459/22 зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Колегія суддів Верховного Суду проаналізувала нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво: - по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; - по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього. У справі № 460/2459/22 в обґрунтування підстав звернення до суду з позовом прокурор вказував про те, що невиконання Клеванською селищною радою Рівненського району діючих вимог законодавства, призводить до порушення інтересів держави, в частині гарантування забезпечення належного захисту прав дітей. Прокурор стверджував, що він звертається до суду з цим позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм, вимог ст. 46, 52 Конституції України та прийнятих на її основі інших нормативно-правових актів, гарантує, забезпечує та охороняє права і свободи дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, а саме: дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на пріоритетності положень зазначеного Міжнародного договору, зокрема, у постановах від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17, від 25.04.2019 у справі № 226/1056/17, від 24.10.2019 у справі № 815/1729/16, від 25.03.2020 у справі № 387/168/17, від 26.05.2020 у справі № 303/5848/16-а. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження. За приписами статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. З огляду на вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що, у цій справі подання прокурором позову мало на меті захист «інтересів держави». Щодо наявності/відсутності підстав для задоволення адміністративного позову по суті, колегія суддів в даній адміністративній справі зазначає наступне. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Радою України від 27.02.1991 № 789-ХІІ (далі - Конвенція) у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За змістом частини 2 статті 3 Конвенції держави-учасниці Конвенції зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду (частина третя статті 13 Конвенції). Також, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.10.1973) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а стаття 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім`ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Особливих заходів охорони і допомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації. В Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, закріплено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Як зазначено Верховним Судом в постанові від 27 березня 2023 року у справі № 340/2019/22, затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України, є загальнообов`язковими та однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. При цьому, відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 23-1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III (далі - Закон № 2402-III) усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги. У разі якщо повернення дитини до батьків, інших законних представників є неможливим чи суперечить її інтересам, органи опіки та піклування здійснюють заходи щодо надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, захисту її житлових та майнових прав, влаштування в одну із форм виховання, яка найбільше відповідає найкращим інтересам дитини. Порядок діяльності органів опіки та піклування з питань захисту прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з частиною 1 статті 25 Закону № 2402-III діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. Правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини, визначено Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР (далі - Закон № 20/95-ВР). Статтею 1 Закону № 20/95-ВР встановлено, що здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції, зокрема, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім`ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім`ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім`ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. Частиною 7 статті 4 Закону № 20/95-ВР передбачено, що штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду. Таким чином, норми Закону № 2402-III та Закону 20/95-ВР зобов`язують органи місцевого самоврядування створювати служби у справах дітей для виконання відповідних повноважень з урахуванням вимог законодавства до їх штатної чисельності, а саме один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, загальна кількість дитячого населення Немішаївської громади становить 4 646 дітей, що свідчить про те, що кількість штатних одиниць, які повинні бути в Службі у справах дітей в Немішаївській громаді відповідно до частини 7 статті 4 Закону № 20/95-ВР має бути 4 (чотири), а не 3 (три) як помилково вважає Відповідач. Таким чином, Відповідач, порушуючи наведені норм законодавства, не привів штатну чисельність Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради у відповідність до вимог частини 7 статті 4 Закону № 20/95-ВР. Крім того, Відповідач у відзиві (листі) направленому до Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023 № 01-14-354 зазначив, що розгляд питання щодо внесення змін до структури та штатного розпису Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради планувалося розглянути на черговій сесії ради 10.06.2022 року, проте депутатами Немішаївської селищної ради на 28 сесії восьмого скликання 10.06.2022 року прийняли рішення про зняття з порядку денного даного питання та відкладення його до закінчення воєнного стану в Україні. Зазначене додатково підтверджує бездіяльність Відповідача щодо неприведення штатної чисельності Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради у відповідність до нормативів, установлених статтею 4 Закону № 20/95-ВР. Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та про задоволення позовних вимог. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи особи, яка не брала участі у справі Київської обласної прокуратури, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено за неповного з`ясування обставин справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, тому наявні підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі Київської обласної прокуратури - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави - задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Немішаївської селищної ради щодо неприведення штатної чисельності працівників Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради у відповідність до вимоги статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей». Зобов`язати Немішаївську селищну раду привести штатну чисельності працівників Служби у справах дітей Немішаївської селищної ради у відповідність до вимоги статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей». Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко