Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/34958/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/34958/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії її за рахунок виплати з 01 березня 2018 року - 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплачувати (з врахуванням раніше виплачених сум) пенсію їй з 01 березня 2018 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року; - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 18.11.2021 із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за звання, вислугу років, особливо важливі завдання) та премії, допомога па оздоровлення, матеріальна допомога, індексація, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 року основного розміру пенсії пенсію ОСОБА_1 ; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність дій відповідачів щодо зменшення з 01.03.2018 розміру пенсії та відмови у видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 75 відсотків суми підвищення пенсії з 05.03.2019 до 04.09.2019. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019 до 04.09.2019 з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, з урахуванням раніше проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Присуджено до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Присуджено до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 1500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу (пункт 8 резолютивної частини рішення) та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат слід досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг, кількість витраченого часу, ціну позову та значення справи для сторони, втім, на думку апелянта, вказаних дій судом першої інстанції здійснено не було. Крім того, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо зобов`язання стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та ІНФОРМАЦІЯ_1 понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 12500 грн та у цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно у цій частині понесені нею витрати. Вказана апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції мав ухвалити рішення про стягнення на користь скаржника судових витрат у заявленому розмірі, проте поставив питання про їх зменшення. Як вказує апелянт, суд при вирішенні питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалось клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обгрунтованим. Враховуючи, що від відповідачів не надходило жодних клопотань про зменшення судових витрат на правничу допомогу, тому слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань 12 500 грн допомоги. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивачем зазначено про те, що апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 є необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення, оскільки відповідач не скористався правом на подання клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що передбачено статтею 134 КАС України. У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідачем зазначено, що розмір заявлених позивачем витрат не є пропорційним до предмета спору, з огляду на наявну зразкову справу з аналогічних правовідносин. У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 звернуто увагу на те, що оскільки відповідач не скористався правом на надання клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, що передбачено статтею 134 КАС України, відтак такий відзив не заслуговує на увагу. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З 01.01.2018 Головним управління Пенсійного фонду України у м. Києві було здійснено перерахунок пенсії позивача відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», без врахування надбавки за службу в умовах режимних обмежень, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, з врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів україни №103 розмір пенсії до виплати визначався до 01.01.2020 у відсотках підвищення. 01 жовтня 2021 року представник позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про перерахунок пенсії (станом на 01.03.2018) з урахуванням 100% визначеного пенсійного забезпечення, з 01.03.2018. 04 листопада 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом №29233-29572/К-02/8-2600/21 повідомило позивача про те, що при проведенні пенсії розмір грошового забезпечення до виплати визначено відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», що передбачає поетапне підвищення його розміру. Крім того, 01.10.2021 представник позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про підготовку нової довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 за посадою відповідній, або аналогічній штатній посаді, втім відповіді на дане звернення отримано не було. Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 в даному випадку надає довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, на підставі яких останній проводить нарахування та виплату пенсій, тому слід зобов`язати скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві довідку про розмір грошового забезпечення позивача з обов`язковим зазначенням додаткових видів грошового забезпечення, які виплачуються на момент виникнення права на перерахунок за відповідною посадою, з якої було звільнено позивача. Крім того, враховуючи, що після набрання законної сили (05.03.2019) рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 по справі № 826/3858/18 у пенсійного фонду виник обов`язок здійснювати виплату позивачу пенсії щомісячно з урахуванням 100% суми підвищення, тому слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві здійснити перерахунок пенсії за період з 05.03.2019 до 04.09.2019 з урахуванням 75% суми підвищення пенсії та зобов`язати перерахувати та виплатити пенсію позивачу за період з 05.03.2019 до 04.09.2019 з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії та з урахуванням раніше проведених виплат. У той же час, з огляду на характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, слід розподілити витрати на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи в суді першої інстанції в розмірі 2500,00 грн., в тому числі за рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1500,00 грн. та за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (пропорційно до задоволених позовних вимог) - 1000,00 грн. Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що відповідачем та позивачем оскаржується рішення суду лише в частині стягнення витрат на правничу допомогу, тому в іншій частині судове рішення не переглядається. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на таке. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 частини першої ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною другою вказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У силу вимог частини першої та третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Шаповаловим А.М. укладено договір про надання правової допомоги від 21 вересня 2021 року №21-09/21, у відповідності до якого Клієнт доручає, а Адвокатське Бюро бере на себе відповідальність надати правову допомогу. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано: - додаток №2 від 21.09.2021 до договору №21-09/21 від 21.09.2021, згідно пункту 2 якого вартість робіт щодо юридичного супроводу в Київському окружному адміністративому суді по справі про перерахунок пенсії та компенсації виплат, а саме: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві становить 15 000 грн, оплата робиться на момент підписання адвокатської угоди у повному розмірі; - Акт виконаних робіт №2 від 26.11.2021 до додатку №2 від 21.09.2021 до договору №21-09/21 від 21.09.2021, відповідно до якого адвокатом здійснено юридичний супровід в Київському окружному адміністративому суді по справі про перерахунок пенсії та компенсації виплат, а саме: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві та ІНФОРМАЦІЯ_1; - прибутковий касовий ордер №21-09/21 від 21 вересня 2021 року на суму 15 000 грн. У даному випадку, розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. У той же час, колегія суддів зауважує, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. У контексті наведеного положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 813/1966/18. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19. У свою чергу, відповідачами як суб`єктами владних повноважень не подано клопотання про зменшення, та доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У той же час, Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України згідно якої для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши надані позивачем документи приходить до висновку, що заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; відсутністю деталізації виконаних адвокатом позивача робіт в суді першої інстанції, так як юридичний судпровід по справі згідно вимог статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» може включати в себе різні види адвокатської діяльності; обсягом наданих послуг, ціною позову, який є позовом немайнового характеру, і значенням справи для сторони, та, з урахуванням часткового задоволення позову, на думку суду, достатнім і співмірним є розмір витрат правничої допомоги лише у розмірі 2500 грн. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового відшкодування витрат на правничу допомогу. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 287, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та Клепікової Ліліани Володимирівни - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук