Постанова 4807 № 333/1690/22

Дата документу 19.04.2023 Справа № 333/1690/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/1690/22 Головуючий у 1 інстанції Холод Р.С. Провадження № 22-ц/807/661/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зняття з реєстраційного обліку місця проживання,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зняття з реєстраційного обліку місця проживання. В обґрунтування позову зазначено, що він є співвласником квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками зазначеної квартири є його батько ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , сестра ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_5 належна йому 1/5 частка спірної квартири була розподілена між іншими співвласниками по 1/15 частці кожному. Після смерті ОСОБА_6 питання про спадщину не вирішувалось. При оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 стало відомо, що відповідачі ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 отримали громадянство Російської Федерації та мають там постійне місце проживання. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не знялись з реєстрації в Україні та відмовляються це робити, що покладає на позивача додаткові та необґрунтовані витрати по сплаті комунальних послуг, пов`язаних з нарахуванням по кількості зареєстрованих осіб. Не оспорюючи право власності відповідачів та їх права, в тому числі на користування власністю, враховуючи, що вони мають громадянство Російської Федерації та постійне місце проживання у вказаній державі, відсутність їх на території України більше 10 років, на думку позивача, є всі підстави для зняття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із зареєстрованого місця проживання в Україні, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 17.01.2023 року подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про зняття з реєстраційного обліку місця проживання відповідача у вказаній квартирі не може бути задоволена у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше), вимог про що позивачем не заявлено. Колегія суддів погоджується яз вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до роз`яснень п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України,статті 316 - 319 ЦК України), то власник на підставі статті 391 ЦК України не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями71,72,109,110,116 Житлового кодексу Української РСР України. Як зазначається у вищезгаданій постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року №5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті71,72,116,156 ЖК УРСР;стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Встановлено, що згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 24.02.2006 року № НОМЕР_1 , квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності в рівних долях громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. 20 грудня 2011 року ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу видано свідоцтва, зареєстровані в реєстрі за №№3504, 3505, 3506, про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , а саме на 1/15 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана обставина підтверджується витягами про державну реєстрацію прав від 18.01.2012 року №№32906524, 32906544, 329065262. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті ОСОБА_6 питання про спадщину не вирішувалось. Суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами, що їх регулюють. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Положеннями статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За приписами ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Положеннями ч. 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання порушенню його прав. Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. ОСОБА_1 в позові зазначив, що підставою для зняття відповідачів з реєстрації є не проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою реєстрації більше 10 років, а також те, що позивач змушений сплачувати комунальні платежі в більшому розмірі, які нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб. При розгляді справи по суті судом прийнято до уваги, що відповідачі є громадянами Російської Федерації, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_3 та свідоцтвом про народження на ім`я ОСОБА_4 від 29.03.2022 року серії НОМЕР_3 , актовий запис №335. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 15.04.2009 року №18. Факт не проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 з 2013 року також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Встановлено, що позивачем заявлено вимоги про зняття із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції помилково засновано положення статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», оскільки вказаний Закон не був підставою для заявлених вимог. Законом України «про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в країни» чітко закріплено, що цей Закон не поширюється на відносини пов`язані з виникненням, переходом або припиненням права власності на житло та права користування житлом. Вказані доводи колегією суддів відхиляються з огляду на наступне. Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм чинного законодавства. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Таким чином, особа підлягає зняттю з реєстрації місця проживання на підставі рішення суду виключно про:1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою;4) оголошення фізичної особи померлою. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права. Вимога про зняття з реєстраційного обліку місця проживання відповідача у вказаній квартирі не може бути задоволена у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше), вимог про що позивачем не заявлено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.05.2020 року у справі №336/1773/17. З огляду на наведене колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України, дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зняття останніх з реєстраційного обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 квітня 2023 року. Головуючий Судді: