Постанова 4803 № 220/219/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3536/23 Справа № 220/219/22 Суддя у 1-й інстанції - Якішина О.М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 220/219/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 січня 2023 року, яке ухвалено суддею Якішиною О.М. у смт Велика Новосілка Донецької області,відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, УСТАНОВИВ: В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що на підставі договору позики № 24/01/20-06 від 24 січня 2020 року ОСОБА_2 отримала від нього в борг 147 923 грн., що по курсу в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 24 січня 2020 року є еквівалентом 6 050 доларів США. Повернути вказані грошові кошти відповідач зобов`язалась не пізніше ніж через три місяці з моменту укладення договору, тобто до 24 квітня 2020 року згідно графіку повернення зазначеного боргу, що відображений у договорі. Згідно вказаного графіку відповідач повинна була повертати борг наступними частинами: до 24 лютого 2020 року включно 8 558 гривень, що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» є еквівалентом 350 доларів США; до 24 березня 2020 року включно 8 558 гривень, що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» є еквівалентом 350 доларів США; до 24 квітня 2020 року включно залишок боргу, тобто 130 808 гривень, що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» є еквівалентом 5 350 доларів США. Крім того, на підтвердження факту отримання коштів 24 січня 2020 року відповідачем власноруч було складено боргову розписку з зазначенням фактів отримання нею грошів в борг. Для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між позивачем та відповідачем було укладено договір застави транспортного засобу від 24 січня 2020 року. Станом на час звернення до суду відповідач частково виконала свої боргові зобов`язання, передбачені Договором позики, та повернула 24 лютого 2020 року - 8 578 грн. 50 коп., що на день сплати згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» дорівнює еквіваленту 350 доларів США, 31 березня 2020 року - 9 817 грн. 50 коп., що на день сплати згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» дорівнює еквіваленту 350 доларів США, 30 травня 2020 року - 10 820 грн., що на день сплати згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» дорівнює еквіваленту 400 доларів США, 03 лютого 2021 року - 477 грн. 70 коп., що на день сплати згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» дорівнює еквіваленту 17 доларів США, а всього 29 693 грн. 70 коп., що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» дорівнює еквіваленту 1 117 доларів США. Таким чином, сума основного боргу складає 118 230 грн. 25 коп., що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 04 лютого 2022 року складає 4 156 доларів США. Крім тогро, відповідно до вимог п. 10 Договору позики за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує позикодавцю неустойку в розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Кількість прострочених днів складає 183 дні за період з 24 квітня 2020 року по 24 жовтня 2022 року. Таким чином, загальна сума неустойки складає 183 х 1 182,30 = 216 360,90 грн., що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 07 лютого 2022 року дорівнює еквіваленту 7 645 доларів США. Позивач зазначив, що на його звернення з проханням повернути гроші, відповідач жодним чином не реагує, чим ухиляється від вирішення спору, про що свідчить направлена вимога про повернення боргу за розпискою відповідачеві, на яку жодним чином відповідач не відреагувала. На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики № 24/01/20-06 від 24 січня 2020 року, що становить 334 591 грн. 15 коп., що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк», станом на 07 лютого 2022 року, еквівалентно 11 823 доларам США, з яких 118 230 грн. 25 коп. - сума основного боргу та 216 360 грн. 90 коп. - сума неустойки. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 січня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 24/01/20-06 від 24 січня 2020 року в розмірі 118 229 грн. 30 коп., що станом на 04 лютого 2022 року є еквівалентом 4 156 доларів США. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 182,44 грн. В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення в повному обсязі позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача неустойки, оскільки строк давності за основною вимогою не сплив, тому нарахування пені обмежується останніми 12 місяцями перед звернення позивача до суду. Також позивач вказує на те, що п. 15.4 Договору позики, у разі невиконання позичальником умов Договору позики, позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню та штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов`язання за договором позики, отже закон та договір позики не обмежує право кредитора нараховувати штрафні санкції у разі прострочення зобов`язання позичальником, тому позивач просить стягнути з відповідача неустойку за останні пів року до моменту подачі позову до суду, тобто з 10 серпня 2021 року по 10 лютого 2022 року в розмірі 216 360,90 грн., що станом на 07 лютого 2022 року є еквівалентом 7 645 доларів США. В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики № 24/01/20-06 від 24 січня 2020 року в розмірі 118 229 грн. 30 коп., що станом на 04 лютого 2022 року є еквівалентом 4 156 доларів США, посилаючись на те, що суд першої інстанції, в порушення вимог ЦПК України, не зупинив провадження у даній справі до вирішення справи щодо недійсності договору позики № 24/01/20-06 від 24 січня 2020 року, оскільки позивач систематично надає грошові кошти в якості позики фізичним особам, хоча така діяльність передбачає її здійснення тільки юридичною особою після отримання відповідної ліцензії. Апелянт наголошує на тому, що у справі не була проведена судова почеркознавча експертиза, яка була призначена ухвалою суду першої інстанції від 26 вересня 2022 року. Також представник відповідача зауважує на тому, що за наявності обґрунтованих підстав для відводу справа була розглянута суддею, якій було заявлено відвід. Відзиви на апеляційні скарги не подавалися. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , в режимі відеоконференції, який підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в режимі відеоконференції, який підтримав доводи апеляційної скарги відповідача, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, 24 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 24/01/20-06, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг 147 923 грн., що по курсу в АТ КБ «ПриватБанк», станом на 24 січня 2020 року, є еквівалентом 6 050 доларів США. Відповідно до п. 1 зазначеного договору відповідач зобов`язалася повернути вказані кошти не пізніше ніж через три місяці з моменту укладення договору, тобто до 24 квітня 2020 року. Відповідно до п.5 договору позики повернення грошових коштів повинно здійснюватись відповідно до узгодженого сторонами графіку. Так, відповідач повинна була повертати борг наступними частинами: до 24 лютого 2020 року включно 8 558 гривень, що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» є еквівалентом 350 доларів США; до 24 березня 2020 року включно 8 558 гривень, що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» є еквівалентом 350 доларів США; до 24 квітня 2020 року включно залишок боргу, тобто 130 808 гривень, що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» є еквівалентом 5 350 доларів США. На підтвердження факту отримання грошових коштів 24 січня 2020 року відповідачем ОСОБА_2 було власноруч складено розписку про отримання нею від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 147 923 грн. з зобов`язанням їх повернення у строк до 24 квітня 2020 року, включно. З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача за договором позики сторонами було укладено договір застави транспортного засобу від 24 січня 2020 року. Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики № 24/01/20-06 від 24 січня 2020 року в розмірі 118 229 грн. 30 коп., що станом на 04 лютого 2022 року є еквівалентом 4 156 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час звернення до суду відповідач частково виконала свої боргові зобов`язання за договором позики, та повернула 29 693 грн. 70 коп., що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» дорівнює еквіваленту 1 117 доларів США. Таким чином, сума заборгованості за договором позики складає 118 229 грн. 30 коп., що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 04 лютого 2022 року складає 4 156 доларів США. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти тощо. Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Відповідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Стаття 525 ЦК України визначає, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Керуючись статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Як вбачається із матеріалів справи, 24 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 24/01/20-06, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг 147 923 грн., що по курсу в АТ КБ «ПриватБанк», станом на 24 січня 2020 року, є еквівалентом 6 50 доларів США. (том 1, а.с.7-15). На підтвердження факту отримання грошових коштів 24 січня 2020 року відповідачем ОСОБА_2 було власноруч складено розписку про отримання нею від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 147 923 грн. з зобов`язанням їх повернення у строк до 24 квітня 2020 року включно (том 1 а.с.11-12). Станом на день розгляду справи, відповідач не повернула усієї суми боргу за договорами позики, тому позов в частині повернення основного боргу за договором позики є підставним та обґрунтованим. При цьому не можуть бути підставою для скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що суд першої інстанції, в порушення вимог ЦПК України, не зупинив провадження у даній справі до вирішення справи щодо недійсності договору позики № 24/01/20-06 від 24 січня 2020 року, оскільки позивач систематично надає грошові кошти в якості позики фізичним особам, хоча така діяльність передбачає її здійснення тільки юридичною особою після отримання відповідної ліцензії з огляду на те, що, суд першої інстанції в ухвалі від 12січня 2023 року дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки суду не було надано переконливих доказів на підтвердження зупинення провадження у справі, зокрема доказів прийняття до провадження суду позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що у справі не була проведена судова почеркознавча експертиза, яка була призначена ухвалою суду першої інстанції від 26 вересня 2022 року не можуть бути підставою для скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог позивача, оскільки дійсно, ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 26 вересня 2022 року, у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено питання про те, чи виконаний підпис у графі «Позичальник» та рукописний текст прізвища від імені ОСОБА_2 у розділі «Адреси та підписи сторін» під графою «Позичальник» у договорі позики № 24/01/20-06 від 24 січня 2020 року ОСОБА_2 чи іншою особою? Провадження у справі зупинено. 23 листопада 2022 року до суду першої інстанції надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, зокрема, вільних, умовно вільних та експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_2 . Ухвалою суду від 24 листопада 2022 року провадження у справі поновлено для можливості надання відповідачем запитуваних експертом додаткових матеріалів. Суд першої інстанції забезпечив справедливий і публічний розгляд справи, в якому кожна сторона, добросовісно використовуючи права та виконуючи процесуальні обов`язки, мала можливість доводити свої вимоги та заперечення. Відповідно до статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Відповідач по справі не могла не усвідомлювати значення висновку експерта у цій справі та неможливість проведення експертизи без зразків її почерку, підпису та оплати вартості експертизи. Очевидно, що проміжок часу з 24 листопада 2022 року, з поновлення провадження у справі, по 12 січня 2023 року, був більш ніж достатній, щоб відповідач, з урахуванням вирішального значення висновку експерта у цій справі, мала можливість надати суду додаткові матеріали, необхідні для проведення експертизи, зокрема, вільних, умовно вільних та експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_2 . В разі неможливості ти утрудненості їх отримання, відповідач могла звернутися до суду з клопотанням про витребування таких доказів по справі, однак таких клопотань відповідачем заявлено не було як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції. На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем по справі не доведено того, що грошові кошти за борговими розписками вона не отримувала, розписки не писала. Вказані висновки суду повністю узгоджується із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 757/4041/18, провадження № 61-14372св21. Також не можуть бути підставою для скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що за наявності обґрунтованих підстав для відводу справа була розглянута суддею, якій було заявлено відвід, оскільки ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 29 серпня 2022 року доводи представника відповідача, якими останній обґрунтовував відвід головуючого судді у справи, визнано безпідставними. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що знаходження в провадженні суду іншої справи відносно відповідача, та незгода з прийнятими в її межах процесуальними рішеннями не є підставою для відводу судді. Будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили про необ`єктивність та упередженість головуючого судді у данній справі, колегією суддів не встановлено. На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на час звернення до суду відповідач частково виконала свої боргові зобов`язання за договором позики, та повернула 29 693 грн. 70 коп., що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» дорівнює еквіваленту 1 117 доларів США. Таким чином, сума заборгованості за договором позики складає 118 229 грн. 30 коп., що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 04 лютого 2022 року складає 4 156 доларів США, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 216 360,90 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині пред`явлено поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки зо договором позики, позивач посилався на те, що відповідно до вимог п. 10 Договору позики за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує позикодавцю неустойку в розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Згідно розрахунків позивача, кількість прострочених днів за період з 24 квітня 2020 року по 24 жовтня 2022 року складає 183 дні. Таким чином, загальна сума неустойки складає 216 360,90 грн. (183 х 1182,30), що згідно курсу в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 07 лютого 2022 року еквівалентно складає 7 645 доларам США. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до положень ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Оскільки договором позики визначений строк виконання, а саме 24 квітня 2020 року, перебіг строку позовної давності за вимогою про стягнення неустойки розпочався 25 квітня 2020 року і закінчився 25 квітня 2021 року. Враховуючи, що позивач звернувся до суду 10 лютого 2022 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в цій частині пред`явлено поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача. При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 216 360,90 грн. доводи апеляційної скарги про те, що строк давності за основною вимогою не сплив, тому нарахування пені обмежується останніми 12 місяцями перед звернення позивача до суду, оскільки позивачем по справі не було заявлено позовних вимог про стягнення з відповідача пені, відповідно до п. 15.4 Договору позики. Посилання позивача в апеляційній скарзі на п. 15.4 Договору позики, в якому зазначено, що у разі невиконання позичальником умов Договору позики, позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню та штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов`язання за договором позики та на те, що закон та договір позики не обмежує право кредитора нараховувати штрафні санкції у разі прострочення зобов`язання позичальником, тому позивач просить стягнути з відповідача неустойку за останні пів року до моменту подачі позову до суду, тобто з 10 серпня 2021 року по 10 лютого 2022 року в розмірі 216 360,90 грн., що станом на 07 лютого 2022 року є еквівалентом 7 645 доларів США колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивачем по справі не було заявлено позовних вимог з посиланням на п. 15.4 Договору позики. При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки за договором позики, позивач посилався на п. 10 Договору позики, відповідно до якого за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує позикодавцю неустойку в розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Оскільки договором позики визначений строк його виконання, а саме 24 квітня 2020 року, перебіг строку позовної давності за вимогою про стягнення неустойки розпочався 25 квітня 2020 року і закінчився 25 квітня 2021 року, отже позовні вимоги в цій частині пред`явлено поза межами строку позовної давності, а з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача пені позивач не звертався. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційних скаргах. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, та у зв`язку із залишенням судового рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 січня 2023 року залишити без змін. Поновити дію рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 січня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 26 квітня 2023 року. Головуючий: Судді: