Постанова 4857 № 380/13651/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/13651/22 пров. № А/857/18207/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Матковської З.М., Улицького В.З., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року (ухвалене головуючим суддею Кравців О.Р. у м. Львові) у справі № 380/13651 /22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про перерахунок пенсії, ВСТАНОВИВ: Позивачка звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.09.2022 № 134950005914 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», п.п. 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (про посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) №122/7.4-22/37 від 01.09.2022 та довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) за № 75/7.4-22/37 від 13.07.2022 та №40/7.4-22/38 від 04.07.2022, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 06.09.2022. В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що у зв`язку із досягненням пенсійного віку позивачу призначено пенсію за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення». 06.09.2022 року позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення її на інший вид пенсійного забезпечення, а саме на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. Рішенням № 134950005914 від 06.09.2022 Головного управління ПФУ у Вінницькій області позивачу відмовлено у переведенні на пенсію державного службовця, у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. На переконання позивача, рішення відповідача щодо відмови у переведенні на пенсію державного службовця є протиправним, оскільки нею дотримані всі вимоги встановлені законодавством для переведення на вказаний вид пенсії. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.09.2022 № 134950005914 про відмову в перерахунку пенсії переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889 ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 період її роботи з 27.03.1996 по 31.03.1997, 01.04.1997 по 28.02.2001 у Мостиській митниці Львівської області, з 01.03.2001 по 16.06.2005 у Галицькій митниці Львівській області, з 17.06.2005 по 12.02.2007 у Мостиській митниці, з 13.02.2007 по 30.04.2008 в Західній регіональній митниці, з 01.05.2008 по 04.06.2013, з 01.01.2014 по 01.05.2016 у Львівській митниці до стажу державної служби. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.09.2022 про переведення на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржили позивачка та відповідач. Позивачка у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним. Просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву про переведення на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити повністю, а саме, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити їй пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», п.п. 10, 12 Закону України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (про посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за №122/7.4-22/37 від 01.09.2022 та довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) за №75/7.4-22/37 від 13.07.2022 та №40/7.4-22/38 від 04.07.2022, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 06.09.2022. В свою чергу, відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та винести постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскільки апеляційні скарги подані на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, як отримувач пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.08.2019. 06.09.2022 позивачка звернулася до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою про переведення її на інший вид пенсійного забезпечення, а саме на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. Рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області № 134950005914 від 06.09.2022 позивачці відмовлено у переведенні на пенсію державного службовця з огляду на наступне. Періоди роботи з 27.03.1996 по 31.03.1997, 01.04.1997 по 28.02.2001 у Мостиській митниці Львівської області, з 01.03.2001 по 16.06.2005 у Галицькій митниці Львівській області, з 17.06.2005 по 12.02.2007 у Мостиській митниці, з 13.02.2007 по 30.04.2008 в Західній регіональній митниці, з 01.05.2008 по 04.06.2013, з 01.01.2014 по 01.05.2016 у Львівській митниці, не можуть бути враховані до стажу державної служби зважаючи на те, що відповідно до ч. 2 ст. 573 Митного кодексу України присвоювалися спеціальні звання, а в разі присвоєння спеціального звання відповідно до статті 573 надбавка за ранг державного службовця не виплачується і відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723. Статтею 573 Митного кодексу України передбачено, що спеціальні звання митної служби присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Враховуючи вище зазначене, відмовлено ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» за відсутності необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України. Вважаючи рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії протиправним, позивачка звернулася до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII втратив чинність Закон України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Цими пунктами передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Пунктом 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Зокрема, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. З наведеного видно, що після 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 569/350/17 (№ рішення в ЄДРСР 75082026), від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а (№ рішення в ЄДРСР 75082148) та від 10.07.2018 у справі № 591/6970/16-а (№ рішення в ЄДРСР 75227579). Підставою для відмови позивачці в переведенні на пенсію державного службовця стала відсутність у позивачки стажу на посадах державної служби, необхідного для призначення пенсії відповідно до Закону № 3723. Щодо цього колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до пункту 8 Прикінцевих положень Закону № 899-VIII стаж державної служби за періоди роботи до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Аналізуючи наведені норми обчислення стажу державної служби за період роботи до 01.05.2016, до моменту вступу в дію Закону № 899-VIII, здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №

283. Тобто, у цьому випадку необхідно керуватися Порядком №

283. Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у ст. 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Частиною сімнадцятою ст. 37 Закону України «Про державну службу»№ 3723-XII від 16.12.1993 регламентовано, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Спеціальним законом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України. Стаття 154 Митного кодексу України 1991 року передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи. Статтею 430 Митного кодексу України 2002 року (який набрав чинності 01.01.2004 року) визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення. Частиною 1ст. 569 Митного кодексу України 2012 року встановлено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у ст. 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями. Відповідно до ст. 588 Митного кодексу України2012 року пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Частиною другою ст. 588 Митного кодексу України 2012 року визначено, що пенсійне забезпечення працівників органів доходів і зборів, які не є посадовими особами, здійснюється на підставах та у порядку, встановлених законом. З наведеного видно, що період роботи (служби) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу». Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.12.1979 позивачка працювала на різних посадах у Мостиській митниці Львівської області з 22.05.1990 по 28.02.2001, у Галицькій митниці Львівській області з 01.03.2001 по 16.06.2005, у Мостиській митниці з 17.06.2005 по 12.02.2007, в Західній регіональній митниці, з 13.02.2007 по 30.04.2008, у Львівській митниці з 01.05.2008 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 01.05.2016. Однак судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувало до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише 6 років 05 місяців 02 дні, а саме: з 22.05.1990 по 26.03.1996 та з 05.06.2013 по 31.12.2013. При цьому вказав, що не можуть бути враховані до стажу державної служби період роботи з 27.03.1996 по 31.03.1997, 01.04.1997 по 28.02.2001 у Мостиській митниці Львівської області, з 01.03.2001 по 16.06.2005 у Галицькій митниці Львівській області, з 17.06.2005 по 12.02.2007 у Мостиській митниці, з 13.02.2007 по 30.04.2008 в Західній регіональній митниці, з 01.05.2008 по 04.06.2013, з 01.01.2014 по 01.05.2016 у Львівській митниці, зважаючи на те, що відповідно до ч. 2 ст. 573 Митного кодексу України присвоювалися спеціальні звання, а в разі присвоєння спеціального звання відповідно до ст. 573 надбавка за ранг державного службовця не виплачується і відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723. Статтею 573 Митного кодексу України передбачено, що спеціальні звання митної служби присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Разом з цим, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, 27.03.1996 позивачці присвоєно персональне звання «інспектор митної служби 1 рангу», 18.05.1998 «радник митної служби 3 рангу», 13.07.2001 «радник митної служби 2 рангу», 30.03.2004 «інспектор митної служби 1 рагу», 30.09.2005 «радник митної служби 3 рангу», 27.10.2006 «радник митної служби 2 рангу», 05.06.2013 12 ранг державного службовця, 01.01.2014 «радник податкової та митної справи 2 рангу». Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839 (далі - Порядок № 839) (постанова втратила чинність у частині, що стосується присвоєння спеціальних звань посадовим особам митних органів згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 501 від 17.06.2020). Згідно з п. 9 Порядку № 839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців. Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом. За приписами п. 3 Порядку № 839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково. Постановою Кабінету Міністрів України № 306 від 20.04.2016 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. Наведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Відтак, спеціальні звання посадових осіб контролюючих органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №

306. Додатками 6, 13 Постанови № 306 передбачено, що спеціальне звання «Радник митної служби IІІ рангу» прирівнюється до 6 рангу державного службовця, «Інспектор митної служби I рангу» прирівнюється до 7 рангу державного службовця. Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про Державну службу». За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивачка має право на призначення пенсії по віку відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, оскільки вона має стаж на посаді державної служби понад 20 років; досягла віку, визначеного законом та має відповідний страховий стаж. Отже, станом на час звернення до відповідача із заявою про переведення із пенсії за вислугу років на пенсію державного службовця позивачка мала необхідний стаж (вислугу років) державного службовця, що підтверджується матеріалами справи, а тому відмова пенсійного органу у переведенні її на пенсію державного службовця є протиправною. Щодо вимоги позивачки про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», п.п. 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (про посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) № 122/7.4-22/37 від 01.09.2022 та довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) за № 75/7.4-22/37 від 13.07.2022 та № 40/7.4-22/38 від 04.07.2022, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 06.09.2022, то суд зазначає наступне. Згідно зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства. Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії», в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позовна вимога щодо про зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення пенсії не підлягає до задоволення. Згідно з нормами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у відповідності до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Таким чином, з метою захисту порушених суб`єктом владних повноважень прав позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», п.п. 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу», а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційних скарг не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 380/13651/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді З. М. Матковська В. З. Улицький