Постанова ККС ВС № 739/2042/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року м. Київ справа № 739/2042/21 провадження № 51-1556км23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270320000202 від 23 червня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2022 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання, призначене ОСОБА_8 за попереднім вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2021 року, та остаточно за сукупністю вироків визначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Цим же вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185 КК України та із застосуванням ст. 70 цього Кодексу призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Судові рішення стосовно ОСОБА_9 у касаційному порядку ніким не оскаржуються. Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат. Згідно з цим вироком 23 червня 2021 року в період з 02:00 по 03:09 ОСОБА_9 за попередньою змовою з ОСОБА_8 проникли до приміщення Новгород-Сіверської районної спілки споживчих товариств (далі - Спілка), розташованого на вул. Поштовій, 4-А в м. Новгороді-Сіверському, звідки таємно викрали ( ОСОБА_9 - повторно) належне вказаній спілці охоронне обладнання загальною вартістю 5329,70 грн, а із суміжного приміщення кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » - належні фізичній особі-підприємцю ОСОБА_10 алкогольні напої, продукти харчування і 85 грн готівкою, а всього майна на загальну суму 2681,80 грн. Також засуджені викрали належні ОСОБА_11 рівень-нівелір та електродриль загальною вартістю 2337,24 грн. Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2022 року вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_9 і ОСОБА_8 залишив без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_8 - без задоволення. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вищезазначені судові рішення, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) закрити. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що: ? винуватість засудженого не доведена поза розумним сумнівом; ? факт викрадення інструментів та алкогольних напоїв не підтверджений належними та допустимими доказами; ? під час досудового розслідування інвентаризація на Спілці не проводилася; ? протокол слідчого експерименту, проведеного зі свідком ОСОБА_12 , є недопустимим доказом, оскільки відеозапис вказаної слідчої дії не підтверджує факт встановлення його особи; ? місцевий суд: не дав оцінку показанням потерпілої ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні заперечувала факт викрадення продуктів харчування та 85 грн готівкою; не розглянув клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу огляду DVD-диску за участі свідка ОСОБА_13 , який отриманий усупереч вимогам ст. 228 КПК України; ? апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув та всупереч ст. 404 КПК України повторно докази не дослідив; ? ухвалені рішення не відповідають вимогам статей 94, 370 та 419 КПК України. У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор ОСОБА_14 посилається на необґрунтованість скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни. Позиції учасників судового провадження Захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необґрунтованою і просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій. Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання. Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за попередньою змовою в групі з ОСОБА_9 , суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілими ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , представником Спілки ОСОБА_15 , свідком ОСОБА_13 , даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами. Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за попередньою змовою в групі з ОСОБА_9 . Стосовно доводів захисника ОСОБА_6 про те, що: суд у вироку не зазначив, на підставі яких доказів встановив перебування відповідних матеріальних цінностей в приміщенні Спілки та їх зникнення; під час досудового розслідування у приміщенні Спілки не була проведена інвентаризація та недопитані інші особи, які мали до нього доступ; потерпіла ОСОБА_10 судовому засіданні заперечувала факт викрадення продуктів харчування. Так, відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Тобто, за змістом вказаної норми показання потерпілого є самостійним джерелом доказів. Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Як убачається з оскаржуваних судових рішень, факт вчинення крадіжки з приміщення Спілки був встановлений з показань її представника (як юридичної особи) ОСОБА_15 , яка повідомила суду що 24 червня 2021 року їй на мобільний телефон зателефонувала орендар ОСОБА_10 та повідомила, що в приміщенні орендованого нею кафе відбулася крадіжка. Коли ОСОБА_15 приїхала, на місці вже були працівники поліції. Пояснила, що в суміжному з кафе приміщенні на той час закінчувались ремонтні роботи в пекарні, яка готовилась до відкриття. Там вже були встановлені камери відеоспостереження, однак сигналізація ще не була встановлена, і обладнання знаходилось у приміщенні. У тому ж приміщенні знаходились речі робітників. ОСОБА_15 виявила, що зникли інструменти робітників та велика коробка, в якій знаходились компоненти сигналізації. Решітка на вікні була відігнута. Документи на вказане обладнання в подальшому надала слідчому. Потерпілий ОСОБА_11 надав суду показання про те, що від ОСОБА_15 дізнався про вчинення крадіжки з приміщення, де він проводив ремонтні роботи. По приїзду на місце виявив відсутність інструментів, а саме лазарного рівня та електродриля, які він залишив в приміщенні до завершення ремонтних робіт. З показань потерпілої ОСОБА_10 суд встановив, що остання дізналася про крадіжку з орендованого нею приміщення кафе «Казка» від продавця. У подальшому по касовому апарату зазначеного кафе була встановлена кількість викрадених алкогольних напоїв, а кількість іншого викраденого товару було встановлено разом з її матір`ю, з якою вони спільно займалися підприємницькою діяльністю. Оцінивши показання зазначених осіб, які були допитані безпосередньо в судових засіданнях, попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, суд визнав зазначені показання належними доказами та поклав їх в основу обвинувального вироку. Журналом і аудіозаписом судового засідання від 01 серпня 2022 року спростовуються доводи захисника про те, що потерпіла ОСОБА_10 заперечувала факт викрадення з кафе інших продуктів та готівки в сумі 75 грн (т. 2, а.к.п. 179-180). Навпаки, потерпіла зазначила, що підрахунок викраденого майна здійснювався разом з її матір`ю. При цьому список викрадених товарів вона зазначила в Акті від 23 червня 2021 року № 1 (з додатком) за результатами проведеної нею інвентаризації, оскільки мала право здійснювати господарські операції від імені матері. Дійсно, у вказаному документі, який написаний потерпілоювласноруч, зазначено приблизний перелік викрадених матеріальних цінностей, однак, як повідомила суду ОСОБА_10 , збитків від злочину завдано значно більше, ніж встановлено під час досудового розслідування. Підстав для обґрунтованих сумнівів у достовірності показань потерпілої ОСОБА_10 , зокрема щодо кількості викраденого майна, суд не встановив, відповідно не було підстав для визнання її показань недопустимим доказом, як і вищезгаданого акта інвентаризації. Слід наголосити, що винуватість особи встановлюється на підставі сукупності доказів у справі, які оцінюються, відповідно до ст. 94 КПК України, з точки зору достатності та взаємозв`язку. Оскільки в цьому кримінальному провадженні винуватість особи не будувалася лише на акті інвентаризації, а підтверджена іншими доказами, які суд визнав належними та допустимими, тому покликання захисника на необхідність обов`язкового проведення інвентаризації для доведення в ході досудового розслідування факту викраденого майна в цьому випадку не можна вважати слушними. Варто зауважити, що обов`язковість проведення інвентаризації у разі встановлення факту крадіжки чинним кримінальним процесуальним законом не передбачена. Зазначене стосується і доводів касатора про те, що доказування асортименту алкогольних напоїв, які могли бути викрадені з кафе, потрібно було здійснювати виключно шляхом вилучення та дослідження відповідних звітів (контрольних стрічок) реєстратора розрахункових операцій. Щодо доводів захисника про безпідставність відмови суду в задоволенні його клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту від 12 липня 2022 року, проведеного зі свідком ОСОБА_12 , оскільки відеозапис зазначеної слідчої дії не підтверджує факт встановлення його особи, а також що цей свідок не був допитаний безпосередньо в судовому засіданні. Такі доводи є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з указаного протоколу, особу свідка та місце його проживання було встановлено слідчим (т .2, а.к.п. 172-176), в присутності понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що також підтверджується відеозаписом слідчої дії. Протокол слідчого експерименту зі свідком відповідає вимогам статей 104, 105 КПК України. За замістом ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом вживалися заходи для допиту свідка сторони обвинувачення ОСОБА_12 в судовому засіданні, однак це виявилося неможливим з огляду на те, що останній 05 квітня 2022 року був мобілізований для проходження військової служби (т. 2, а.к.п. 44, 162-164). Разом з тим, на підтвердження того, що слідчий експеримент був проведений саме з ОСОБА_12 , прокурор долучив до матеріалів кримінального провадження копію паспорта зазначеної особи (т. 2, а.к.п. 177-178). У випадку наявності інших сумнівів щодо особи свідка, сторона захисту не була позбавлена можливості заявити клопотання про допит понятих, які брали участь у проведенні слідчого експерименту, однак цим правом не скористалася. При цьому варто зауважити, що сам факт неможливості, з поважних причин, допиту в судовому засіданні свідка, за участі якого було проведено слідчий експеримент у кримінальному провадженні, не є підставою для визнання недопустимими доказом відповідного протоколу слідчого експерименту, оскільки зазначений доказ був отриманий у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб, є самостійним джерелом доказів відповідно до ст. 84 КПК України та оцінений судом разом з іншими доказами в їх сукупності. Щодо доводів захисника про безпідставну відмову суду в задоволенні його клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу огляду DVD-диску від 23 вересня 2021 року, згідно з яким слідчий оглянув невідомі відеофайли за участі неповнолітнього свідка ОСОБА_13 , тобто слідчим фактично було проведено не огляд, а пред`явлення особи для впізнання без дотримання вимог ст. 228 КПК України. Так, відповідно до частин 1, 3 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З матеріалів кримінального провадження убачається, що під час досудового розслідування був проведений допит свідка ОСОБА_13 , а саме 15 липня та 23 вересня 2021 року (т. 1, а.к.п. 16). Після останнього допиту, проведеного в період з 12:30 до 13:45, свідку було запропоновано прийняти участь в огляді відеозаписів, який тривав з 14:40 по 15:55. Як убачається з вищезгаданого протоколу огляду (т. 2, а.к.п. 183-185), огляд записів з камер відеоспостереження, які були вилучені згідно з протоколами огляду місця події від 25 червня 2021 року (т. 1, а.к.п. 151-152, 154-155), був проведений відповідно до вимог ст. 237 КПК України за участю понятих та свідка ОСОБА_13 . Крім того, у судовому засіданні свідок надала показання, що добре знала обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , а також детально розповіла суду обставини в ніч на дату, коли відбулася крадіжка. Зокрема ОСОБА_13 показала, що перебувала в одній компанії з обвинуваченими, про те, як останні в подальшому відлучалися, в якому напрямку пішли та коли повернулись з пакетом зі спиртними напоями та шоколадом. Під час досудового розслідування їй показували відеозапис, на якому свідок бачила обвинуваченихта допомогла встановити органу досудового розслідування час, коли ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відлучалися. З наведеного слідує, що метою вищезазначеного огляду слідчим відеозаписів разом зі свідком було встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , і це було виконано відповідно до вищезазначених вимог кримінального процесуального закону. Таким чином, суд не встановив підстав для визнання відповідного протоколу огляду недопустимим доказом та обґрунтовано послався у вироку на вказаний протокол, відеозаписи, на яких було зафіксовано ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , показання свідка ОСОБА_13 , як на докази, шо підтверджують винуватість ОСОБА_8 . Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_8 належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. У ньому вказано формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів злочину, диспозицій статтей (частин статтей) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_8 визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин. Висновки суду у частині призначеного ОСОБА_8 покарання в касаційному порядку ніким не оспорюються. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та всіх обставин кримінального провадження. Апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, аналогічні тим, які були предметом розгляду в суді першої інстанції та викладені в касаційній скарзі захисника, погодився з наведеними висновками суду першої інстанції. Разом з тим згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження. Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення. Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені. Як убачається з матеріалів провадження, в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просив суд апеляційної інстанції повторно дослідити показання потерпілого ОСОБА_11 шляхом відтворення технічного запису судового засідання. Однак в судовому засіданні апеляційного суду 07 грудня 2022 року на стадії розгляду клопотань, крім заяви обвинуваченого ОСОБА_8 про відвід колегії суддів, інших клопотань, зокрема і про повторне дослідження доказів, заявлено не було (т. 2, а.к.п. 245-247, аудіозапис судового засідання). За таких обставин у суду апеляційної інстанції не було підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів, а тому доводи захисника ОСОБА_6 у касаційній скарзі в цій частині також є необґрунтованими. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та практику Європейського суду з прав людини, яка вказує на необхідність належної оцінки всіх важливих аргументів сторін і наведення в судовому рішенні достатніх мотивів, суд апеляційної інстанції перевірив під час апеляційного перегляду доводи поданих апеляційних скарг, вмотивовано погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині доведеності винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_8 поза розумним сумнівом. В ухвалі апеляційного суду належним чином зазначено підстави, на яких вона ґрунтується. Це рішення відповідає приписам статей 370, 419 КПК України. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в поданих апеляційних скаргах, які здебільшого є аналогічними доводам касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію. Вищезазначене дозволяє колегії суддів касаційного суду дійти висновку, що суд апеляційної інстанції розглянув подані апеляційні скарги з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції в частині доведеності винуватості ОСОБА_8 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим. Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого за ч. 3 ст. 185 КК України зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення, і фактично зводяться до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом касаційного розгляду. Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, подана касаційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3