Постанова Харківський апеляційний суд № 643/20924/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 року м. Харків Справа № 643/20924/19 Провадження №22-ц/818/118/23 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого Тичкової О.Ю. суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участі секретаря судового засідання Тітченко О.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 грудня 2021 року ухваленого у складі судді Каращука Т.О. УСТАНОВИВ: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Московського районного суду м.Харкова з позовною заявою про стягнення з відповідачки заборгованості за договором позики. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала на те, що 04.08.2017 між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики ( надалі Договір позики). Відповідно до умов зазначеного договору відповідачка отримала від позивачки суму грошових коштів у розмірі 208 000, 00 грн. зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі 6, 875 % від суми позики щомісячно на місяць за умови дострокової оплати (наперед) або 1,5 % у календарний день за період, за який проценти не були сплачені достроково. Факт отримання грошових коштів підтверджується підписом ОСОБА_2 у договорі позики від 04.08.2017. Кінцевий строк повернення позики 03 серпня 2018 року в м.Харкові. На момент звернення до суду відповідач зобов`язання за Договором позики не виконала тому позивач просила стягнути з неї заборгованість у розмірі 10 677 576,00 грн., що складається з грошових коштів, що були позичені у сумі 208 000, 00 грн.; пені у розмірі 8 517 600,00 грн.; штрафу у розмірі 208 000, 00 грн.; інфляційних збитків у розмірі 40 456, 00 грн.; річних процентів у сум 1 703 520, 00 грн. Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 13.12.2019 справу направлено за підсудністю до Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Постановою Харківського апеляційного суду від 11.03.2020 ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 13.12.2019 року було залишено без змін. Рішенням Лозівського міськрайонного суду від 23.12.2023 озов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 04.08.2017 у сумі 6 011 882, 71 грн., що складаються з:- грошові кошти у сумі 208 000,00 грн., що були позичені за Договором позики;- пені у розмірі 4 752 800,00 грн., інфляційних втрати у розмірі 21 482, 71 грн., річних процентів у сумі 1 029 600,00 грн. Стягнутио з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 407, 98 грн. Рішення мотивовано тим, що що експертом було встановлено, що підпис в договорі позики виконано відповідачем, а фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку ОСОБА_1 не повернуто. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка Договору позики не підписувала. Оскільки сторони у справі вели спільно підприємницьку позивачка мала у розпорядженні багато чистих аркушів паперу з підписом відповідачки. Відповідач зверталась вимогою про визнання Договору позики недійсним, але ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21.12.2021 року її позов повернуто через порушення строку його подання. В той час як позовні вимоги були заявлені саме після проведення почеркознавчої експертизи. Висновки експертизи були необхідні для визначення предмету та підстави зустрічного позову ( визнання Договору позики не укладеним або недійсним). Але вже через два дні вже 23.12.2021, без повідомлення відповідача про повернення зустрічного позову, проведено формальне засідання та ухвалено незаконне рішення. Договір позики не містить відомостей про передання позичальнику зазначеної в договорі суми позики. Під звукозапис у своїх поясненнях позивачка не змогла надати чітких свідчень де, коли та при яких обставинах вона передала грошові кошти в борг. При цьому міняла свої показання, так у судовому засіданні від 23 грудня 2021 року стверджувала, що відповідачка отримала грошові кошти від неї у нотаріуса, а договір підписувався пізніше, але не пояснила, чому нотаріально цей договір не було посвідчено. Потім зазначила, що кошти вона позичала у третіх осіб і саме з цих коштів позичала 208 000,00 грн відповідачці. Пояснила, що документи про передання відповідачці грошових коштів не складались. Також у позові зазначила, що відповідачка грошові кошти останній не повернула, але в судовому засіданні від 23.12.2021 зазначила, що ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу робила платежі за борговими зобов`язаннями самої позивачки перед третіми особами, при цьому вказані свідчення не підтверджені жодним доказом. Суд не встановив та не з`ясував в якому саме розмірі їй нібито були повернуті грошові кошти. Договір позики не містить відомостей де, коли, в якому розмірі, в якій валюті та при яких обставинах відповідачці були передані гроші. Пункти 3 та 9 Договору позики суперечать загальним засадам цивільного законодавства визначеним ст. З ЦК України. Розрахунок інфляційних збитків та розрахунок річних процентів та пені проведені невірно. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Заслухавши доповідь судді, посянення сторін у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до п. 4 ч.1, ч.ч. 2, 4 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, тому підлягає зміні. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 04.08.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики відповідно до умов якого, відповідач отримала від позивача суму грошових коштів у розмірі 208 000, 00 грн. зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі 6, 875 % від суми позики щомісячно на місяць за умови дострокової оплати (наперед) або 1,5 % у календарний день за період, за який проценти не були сплачені достроково. Кінцевим строком повернення позики вказано 03 серпня 2018 року ( надалі Договір позики (а.с.8)). Як вбачається з п.2 Договору позики , позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв у власність суму готівкою в розмірі 208 000 грн зі строком погашення боргу готівкою не пізніше третього серпня дві тисячі вісімнадцятого року. Згідно п.11 Договору позики, якщо позичальник прострочить виконання грошового зобов`язання за Договором, він зобов`язаний сплатити на користь позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 365 % річних від простроченої суми. Відповідно до п.16 Договору позики, позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 100% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пунктом 17 Договору позики на позичальника покладається зобов`язання сплатити пеню у розмірі 5% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання. Добровільно станом на момент звернення до суду відповідач зобов`язання не виконала. Відповідно до наданого позивачкою розрахунку заборгованість ОСОБА_2 за Договром позики складає 10 677 576,00 грн, з яких 208 000, 00 грн сума позичених коштів; 8 517 600,00 грн - пені; 208 000, 00 грн - штрафу; 40 456, 00 грн - інфляційних збитків; 1 703 520, 00 грн - річних процентів (а.с.9-11). Згідно висновку експерта №17133 від 30.09.2021 року, підпис від імені ОСОБА_2 в Договорі позики на зворотній стороні аркуша документа, в рядку «ПОЗИЧАЛЬНИК:» виконаний ОСОБА_2 . Рукописний запис « ОСОБА_2 » в Договорі позики на зворотній стороні аркуша документа, в рядку «ПОЗИЧАЛЬНИК:» виконаний ОСОБА_2 . Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Отже, досліджуючи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки, про застосування статей 1046, 1047 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала про неналежне виконання ОСОБА_2 умов Договору позики , а саме не повернення їй грошових коштів разом з процентами у строк встановлений договором строк. Частиною 3 статті 12 , ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ОСОБА_2 та його представник посилалися на те, що відповідачка не писувала Договір позики, що спростовується висновком експерта № 17133 від 30.09.2021. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відповідач не довів належними доказами своїх заперечень щодо складання та підписання ним договору позики. Доказів на підтвердження фальсифікації договору позики та стороною апелянта суду не надано. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку обставинам справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмір 208 000 грн. Згідно п.11 Договору позики від 24.07.2017, якщо позичальник прострочить виконання грошового зобов`язання за Договором, він зобов`язаний сплатити на користь позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 365 % річних від простроченої суми. Відповідно до п.16 Договору, позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 100% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пунктом 17 Договору на позичальника покладається зобов`язання сплатити пеню у розмірі 5% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У Договорі визначено, якщо позичальник прострочить виконання грошового зобов`язання за Договором, він зобов`язаний сплатити на користь позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 365 % річних від простроченої суми. Враховуючи умови Договору, сторонами було змінено лише розмір річних, що не суперечить діючому законодавству. Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд погоджується, що необхідно стягнути суму процентів річних, за період з 04.08.2018 по 05.11.2019, у сумі 1 029 600,00 грн. Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у останові від 24 вересня 2020 року по справі № 915/2095/19 при зменшенні суми боргу у конкретному місяці «А» на певну суму (до прикладу 100 грн) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду «Х», помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, « і-1»), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: «Х» * «і-1» - 100 грн. = «ЗБ», де «Х» - залишок боргу на початок розрахункового періоду, «і-1» - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а «ЗБ» - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць («ЗБ» відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося). У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду. Колегія суддів також погоджується з розрахунками суду першої інстанці інфляційних втрат у сумі 21 482, 71 грн. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як вбачається з п.2 Договору, позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв у власність суму готівкою в розмірі 208 000 грн. зі строком погашення боргу готівкою не пізніше 03.07.2018. Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Отже, суд першої інстанції правильно зробив висновок про те, що чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що тлумачення ст. 3 та 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тому в кожному випадку окремо необхідно визначати, стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, в тому числі, з урахуванням їх розміру. Згідно постанови Верховного суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, у разі, якщо розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного максимального розміру заборгованості. Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц. Установлено, що відповідачка прострочила виконання зобов`язання з повернення грошових коштів за Договором позики коштів у сумі 208 000 у період з 04.08.2018 по 05.11.2019, тобто за 457 днів. Пеню за прострочення зобов`язання за цей період визначено судом у розмірі 4 752 800,00 грн. Отже, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки пені у розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства справедливому розгляду і вирішенню справи. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає можливим зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки до 208 000,00 грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.). За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом наведених положень процесуального закону, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). При зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 9605 грн, позов задоволено частково 13,73% (1467082,71*100 / 10 677 576), але оскільки максимальний судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою станом на 2019 рік становив 9605, і навіть при частковому задоволенні позову на суму 1467082,71 судовий збір становив би 9605 грн. тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9605 грн При зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 сплатила судовий збір у сумі 8111,97 грн, її апеляційна скарга задоволена на 24,4% (14677082*100/6011882,71), тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1979,32 (8111,97 * 24,45). Колегія суддів вважає за можливим застосувати взаємозалік судового збору, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7625,67 сплачений у суді першої інстанції.(9605-1979,32) Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 грудня 2021 року змінити в частині суми стягнення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 04.08.2017 у сумі 1467082 (один мільйон чотириста шістдесят сім тисяч вісімдесят дві) грн 71 (сімдесят одна) коп, що складаються з наступного: - грошові кошти у сумі 208 000,00 (двісті вісім тисяч) грн., що були позичені за Договором позики; - пеню у розмірі 208 000,00 (двісті вісім тисяч) грн.; - інфляційні втрати у розмірі 21 482 (двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят дві) грн. 71 (сімдесят одна) коп - річні проценти у сумі 1 029 600,00 (один мільйон двадцять дев`ять тисяч шістсот) грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7625 (сім тисяч шістсот двадцять п`ять) грн 67(шістдесят сім) коп сплачений у суді першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 квітня 2023 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П.Пилипчук