Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/4130/22

Дата документу 19.04.2023 Справа № 335/4130/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/4130/22 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/941/23 Калюжна В.В. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Полякова О.З. Трофимової Д.А. За участю секретаря:Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, посилаючись на те, що у вересні 2015 року на підставі хибного доносу Дніпропетровська обласна прокуратура порушила кримінальну справу №420150400000000726 за ч. 3 ст. 369-2 КК України. 23 жовтня 2015 року в рамках зазначеної кримінальної справи його, який на той момент обіймав посаду голови Кам`янсько-Дніпровської районної державної адміністрації було затримано та повідомлено про підозру у скоєнні злочину за ч.3 ст. 369-2 КК України, а також проведено обшуки у його робочому кабінеті та за місцем його проживання. 26 жовтня 2015 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 22.12.2015 року. 23 листопада 2015 року Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано ухвалу Жовтневого районного суду від 26.10.15 року та ухвалено рішення про обрання йому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до 21.12.2015 року. 21 грудня 2015 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська продовжено йому термін домашнього арешту до 23 січня 2016 року. На початку лютого 2016 року йому було пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України, матеріали кримінальної справи направлені до розгляду до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. 02 липня 2018 року Орджонікідзевський районний суд виніс виправдувальний вирок у справі, відповідно до якого з нього було знято всі звинувачення. 18 грудня 2018 року Запорізький апеляційний суд виніс ухвалу, якою залишив у силі виправдувальний вирок від 02.07.18 року. 31 жовтня 2019 року Верховний Суд на підставі касаційної скарги прокурора скасував ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18.12.18 року та направив справу на новий розгляд до того ж апеляційного суду. 04 лютого 2021 року Запорізький апеляційний суд виніс ухвалу, якою залишив у силі виправдувальний вирок від 02.07.18 року. 06 жовтня 2021 року Постановою Верховного Суду залишено без змін ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04.02.2021 року та виправдувальний вирок від 02.07.2018 року. Зазначає, що в період перебування під слідством та під час судового розгляду справи йому завдана моральна шкода, факт притягнення до кримінальної відповідальності за корупційний злочин дуже суттєво та негативно вплинув на його життя, без наявних підстав він був підданий принизливій процедурі затримання із застосуванням фізичної сили, з погрозами застосування фізичної розправи у разі відмови надати свідчення. Крім того, йому було відмовлено у залученні адвоката під час проведення слідчих дій. Внаслідок цих дій у нього погіршився стан здоров`я, що підтверджено медичними документами. Крім того, незважаючи на стан здоров`я, відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Перебуваючи під вартою, він двічі проходив лікування у медичних установах. Під час перебування під вартою він зазнав моральних страждань, оскільки були суттєво обмежені його права, в тому числі на спілкування з родиною. Після звільнення з-під варти, він 2 місяці перебував під домашнім арештом, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я проходив лікування майже три місяці. Зазначає, що погіршення стану його здоров`я стало прямим наслідком протиправних дій правоохоронних органів, які проводили слідство у справі. Встановлення певних обов`язків та обмежень щодо нього під час слідства призвело до суттєвих змін у життєвих та виробничих стосунках, що вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Приступивши до роботи, він, перебуваючи у статусі обвинуваченого за тяжкий корупційний злочин, зіштовхнувся з нерозумінням та засудженням з боку співробітників та колег, що негативно позначилося на його емоційному стані та вимагало додаткових зусиль, щоб сумлінно виконувати свої трудові обов`язки. Крім того, він переніс сильний емоційний стрес у зв`язку з наданням великого розголосу в засобах масової інформації обставин його затримання, що відбувалось за ініціативою Дніпропетровської обласної прокуратури. Публікаціями в засобах масової інформації принижено його честь, гідність та ділову репутацію. Він по роду професійної діяльності на момент подій незаконного притягнення до кримінальної відповідальності спілкувався з великим колом осіб: працівниками, керівниками підприємств, установ, організацій як районного рівня, так і в масштабах області. Через публікації в пресі та розголос у суспільстві позивачу доводилося відповідати на питання щодо притягнення його до кримінальної відповідальності, виправдовуватись, пояснювати ситуацію, доказувати невинуватість. Після того, як суд його виправдав, інформація в засобах масової інформації щодо нього не спростована, що й надалі заподіює йому моральну шкоду та завдає душевних страждань. Зазначає, що розмір гарантованого мінімуму моральної шкоди не у повному обсязі компенсує йому завдану шкоду та вважає, що розмір компенсації моральної шкоди складає 550 мінімальних заробітних плат, що на час розгляду справи складає 3 685 000 грн. З посиланням на ст.1176 ЦК України та вимоги Закону України ««Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 3 575 000 грн. 00 коп. шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог, обґрунтовуючи її тим, що на час розгляду справи у суді розмір мінімальної заробітної плати змінився. Розмір компенсації моральної шкоди складає 550 мінімальних заробітних плат, що становить 3 685 000 грн. 00 коп. Такий рівень відшкодування є розумним і відповідає суспільній значущості поняття «свобода людини». Посилаючись на вказані обставини просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 3 685 000 грн. 00 коп. шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 431 480 грн. 00 коп. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом не в повному обсязі досліджені обставини, які мають значення для справи. Висновки суду не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи. Залишилось поза увагою, що законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується, та не встановлено граничний розмір такої шкоди. Суд не врахував обставини справи, які стали причиною моральної шкоди заподіяної йому та визначив розмір моральної шкоди без огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та без об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині та стягнути моральну шкоду у розмірі 3 253 520 грн. Не погоджуючись з рішенням суду Дніпропетровська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу. Узагальненими доводами якої є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Висновки суду зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, оцінки зібраних у справі у їх сукупності доказів. Суд безпідставно задовольнив позов, оскільки позивачем не доведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування чи судового розгляду кримінального провадження. Не враховано, що сам по собі факт постановлення судом виправдовувального вироку стосовно позивача не призводить до безумовного та автоматичного обов`язку держави відшкодовувати моральну шкоду особі, яка констатує її виключно наявністю такого факту. У зв`язку з тим, що визначений рішенням суду розмір моральної шкоди безпідставно завищено, просить змінити рішення суду в частині зменшення розміру відшкодування моральної шкоди у відповідності до вимоги ст.13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційні скарги та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 15.09.2015 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015040000000726 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України. 23.10.2015 року ОСОБА_1 затримано в порядку ст.208 КПК України та повідомлено про підозру у вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. ст.369-2 КК України. 26.10.2015 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 22.12.2015 року з можливістю внесення застави у розмірі 9 998 768 грн. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.11.2015 року ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2015 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 скасовано, застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 21.12.2015 року. 21.11.2015 року відносно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строком до 23.01.2016 року. В подальшому строк дії запобіжного заходу не продовжувався. Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.12.2018 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2018 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 31.10.2019 року ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18.12.2018 року скасовано, призначено новий апеляційний розгляд. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04.02.2021 вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2018 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 04.02.2021 року залишено без змін. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу). Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги. Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15). З урахуванням викладеного та навівши відповідний розрахунок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково. Докази та обставини, на які посилаються скаржники в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2023 року по цій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 24 квітня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: О.З. Поляков Д.А. Трофимова