Постанова Львівський апеляційний суд № 447/54/23

Справа № 447/54/23 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І. Провадження № 33/811/489/23 Доповідач: Маліновська-Микич О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2023 року суддя Львівського апеляційного суду Маліновська-Микич О.В., з участю яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Гирич Івана Васильовича, розглянувши апеляційну скаргу захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвокат Гирич Івана Васильовича на постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року, встановив: Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та обрано йому покарання у виді штрафу в розмірі 10 ( десяти ) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 536,80 грн. Відповідно до постанови, ОСОБА_1 , 23.12.2022 року близько 11:00 год. вчинив домашнє насильство щодо свого племінника ОСОБА_2 , під час якого кричав до нього, обзивав нецензурними словами, пошкодив двері кімнати, внаслідок чого була заподіяна психологічна шкода здоров`ю потерпілому. Правова кваліфікація у вищевказаному протоколі визначена як ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. На дану постанову захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвокат Гирич О.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Апелянт вважає, що вказана постанова є незаконною, необґрунтованою, безпідставною і підлягає скасуванню, у зв`язку з неправильним застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду матеріалам та фактичним обставинам справи, не повним та об`єктивним з`ясуванням судом всіх обставин справи. Стверджує, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним та допустимим доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки, за своєю правовою природою протокол не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів. Звертає увагу, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ №135372 від 28.12.2022 року вказано, що була заподіяна психологічна шкода здоров`ю потерпілому, проте не надано жодного доказу завдання такої шкоди. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , думку захисника-адвоката Гирич І.В., перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. ст.245, 251, 252, 280 КУпАП суддя зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові. Зокрема, такий висновок ґрунтується на даних, що стверджується зокрема письмовими поясненнями ОСОБА_3 ,, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інформацією із протоколу серії ВАВ №135372. У протоколі про адміністративне правопорушення вказано дату, час та місце вчинення інкримінованого правопорушення та іншими матеріалами адміністративної справи. З доданого до протоколу про адміністративне правопорушення, заяви ОСОБА_2 про кримінальне правопорушення та іншу подію від 23.12.2022, заявник просить вжити заходів до дядька ОСОБА_1 , який вибив двері до його кімнати, чим завдав йому матеріальних збитків. З письмових пояснень ОСОБА_1 від 28.12.2022, долучених до матеріалів справи, встановлено, що останній ствердив, що ногою вибив двері до кімнати ОСОБА_2 , оскільки хотів дізнатися, що він там робить електроінструментом. Крім цього, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП стверджується рапортами працівників поліції та фотографіями. Зазначені вище докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку, взаємоузгоджуються між собою, у зв`язку з чим твердження ОСОБА_1 про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є необґрунтованими. Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАПпередбачено, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення тягне за собою юридичну відповідальність. Об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян. Об`єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім`ї (матеріальний склад). Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Нормами наведеного закону визначено, що психологічним насильством є така форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Аргументи сторони захисту, що у матерілах справи відсутні докази, що була завдана психологічна шкода здоров`ю потерпілому, не беруться до уваги апеляційного суду, оскільки спростовуються матеріалами справи, зазначеними вище за текстом. Всі інші доводи апеляційної скарги сторони захисту судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються, мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Складений протокол про адміністративне правопорушення з додержанням вимог КУпАПмістить у собі суть адміністративного правопорушення, опис установлених обставин із зазначенням порушення ОСОБА_1 , за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Достовірність даних, викладених в протоколі та правдивість показань, перевірені в судовому засіданні, а тому суддя місцевого суду, відповідно до вимог ст.ст. 245, 251 КУпАП, об`єктивно з`ясував обставини даної справи і з урахуванням наявних та досліджених в судовому засіданні доказів, дійшов до правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 в межах санкції ч.1 ст. 173-2 КУпАП, відповідає положенням ст. 33-35 КУпАПщодо загальних правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення, і відповідає особі правопорушника. Викладені у постанові судді висновки відповідають фактичним обставинам справи. Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення. Обставини, які б виключали провадження в справі, відповідно до ст. 247 КУпАП, відсутні. Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення. З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги і вважає, що підстав для скасування постанови судді немає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, - постановив: Постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвокат Гирич Івана Васильовича без задоволення. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Маліновська-Микич О.В.