Постанова 4855 № 640/7161/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7161/21 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Сорочка Є.О. та Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком і зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням усіх документів та призначити позивачу виплату пенсії за віком, починаючи з дня виникнення права на пенсію за віком. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, оформлену листом від 05.01.2021 №2600-0303-8/1059. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 22.12.2020 пенсію за віком на підставі заяви від 22.12.2020 вх. №13499 і доданих до неї документів з урахуванням архівних довідок: - архівного відділу Адміністрації міста Горлівка від 26.02.2020 №16/02-05-07/553 (3 шт.) і №16/02-05-07/554; - Приватного підприємства "ПРИВАТ АРХІВ" від 14.02.2020 №10. Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що спірне рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню. Так, апелянт зауважує, що оскільки надана для призначення пенсії довідка видана організацією, яка знаходиться на тимчасово окупованій території України, вона є недійсною та не створює правових наслідків. Тому, на переконання апелянта, для проведення перерахунку пенсії по заробітній платі згідно наданої довідки немає підстав. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки Управління соціального захисту населення в Святошинському районі м. Києва від 11.11.2014 № 3008-1974. Позивач звернулась 10.07.2020 до відповідача із заявою про призначення пенсії, у відповідь на яку листом відповідача від 23.07.2020 №2600-0314-8/101308 повідомлено про відмову у призначенні пенсії, оскільки закінчився строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи та відсутній страховий стаж (27 років). Відповідач зазначив, що відповідно до нада-них до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, дипломи, свідоцтва про народження дітей) загальний стаж позивача становить 9 років 6 місяців. Відповідач не врахував до стажу період навчання 1975-1978рр., оскільки зазначене в дипломі ім`я не відповідає паспортним даним. Листом відповідача від 13.10.2020 №23156-23924/Б-02/8-2600/20 позивачу роз`яснено порядок призначення пенсії. Позивач звернулась 22.12.2020 до відповідача із заявою про призначення пенсії, у відповідь на яку листом відповідача від 05.01.2021 №2600-0303-8/1059 повідомлено про відмову у призначенні пенсії, оскільки відсутній страховий стаж (27 років). Відповідач зазначив, що загальний страховий стаж враховано повністю та складає 12 років 4 місяці 20 днів. Не погоджуючись із вищевказаною відмовою пенсійного органу, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду за їх захистом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення. Також, судом першої інстанції враховано висновки Верховного Суду викладені у постановах від 22.10.2018 №2352357/17 і від 11.12.2018 №360/1628/17 про можливість і необхідність застосування "Намібійських винятків", сформульованих у рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину; при цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Колегія суддів погоджується із мотивами суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, виходячи з наступного. Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1960 по 31.03.1961. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент звернення до відповідача їй виповнилось 59 років 6 місяців. Згідно із ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпе-чення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до ст. 62 Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до пенсійного органу вказала про відсутність у неї трудової книжки, та надала архівні довідки Архівного відділу Адміністрації міста Горлівка від 26.02.2020 №16/02-05-07/553 і №16/02-05-07/554, Приватного підприємства "ПРИВАТ АРХІВ" від 14.02.2020 №10. Однак, відповідач вказані довідки не врахував. Так, спірним правовим питанням у цій справі є правомірність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, виходячи з відсутності у позивачки необхідного страхового стажу. При цьому, страховий стаж який підтверджується архівними довідками Архівного відділу Адміністрації міста Горлівка від 26.02.2020 №16/02-05-07/553 і №16/02-05-07/554, Приватного підприємства "ПРИВАТ АРХІВ" від 14.02.2020 №10 відповідачем не було враховано з огляду на те, що вказана довідка видана організацією, яка знаходиться на тимчсово окупованій території України, вона є недійсною та не створює правових наслідків. Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає наступне. Місто Горлівка відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р, відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 4 Закону № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. На підставі ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. Згідно з ст. 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII. Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення. Аналогічні правові висновки викладені в тому числі у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №0440/6809/18. Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, надані позивачкою довідки містять відомості про первинні документи, на підставі яких їх складено, та підтверджують періоди роботи позивача: - з 09.08.1978 по 27.03.1980 робочим в "Управлінні по тушінню териконів і рекульти-вації земель ДП "Артемвугілля"; - з 14.01.1981 по 01.03.1986 учнем машиніста конвеєра 1 розр., машиністом конвеєра в ДП "Шахта "Кондратіївка"; - з 01.03.1986 по 05.08.1997 молодшим продавцем, продавцем 3 кат. в АТЗТ Торгівельної фірми "Ранок". Також, подані довідки підтверджували етапи реорганізації "Управлінні по тушінню териконів і рекультивації земель ДП "Артемвугілля" та ДП "Шахта "Кондратіївка" ВО "Артем-вугілля". Як вірно зазначено судом першої інстанції, стаж роботи позивача згідно з наданими архівними довідками становить понад 18 років 2 місяці, що з урахуванням безспірного страхового стажу, обчисленого відповідачем (12 років 4 місяці 20 днів) перевищує необхідний стаж 27-річний стаж. Отже, на момент досягнення позивачем 59 років 6 місяців (15.04.2020) остання мала необхідний страховий стаж, тому набула право на призначення пенсії за віком. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що неврахування пенсійним органом наданих позивачем довідок є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі №234/3038/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 360/1628/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 235/2773/17 та від 04 березня 2020 року у справі № 235/2008/17, від 08 квітня 2020 року у справі №242/1568/17. Виходячи з того, що врахування наданих позивачем архівних довідок виданих організацією, яка знаходиться на тимчасово окупованій території України для обчислення страхового стажу необхідного для призначення пенсії позивачу за віком є ключовим питанням, яким обгрунтована апеляційна скарга пенсійного органу, а тому в силу ст.308 КАС України оцінка інших висновків суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не надається. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи апелянта в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Є.О. Сорочко Є.В. Чаку