Постанова Київський апеляційний суд № 755/6143/22

справа № 755/6143/22 провадження № 22-ц/824/6037/2023 головуючий у суді І інстанції Коваленко І.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 січня 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро Україна про стягнення боргу за договором страхування, В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) про стягнення грошових коштів у розмірі 13 775,63 грн, що включають: інфляційні втрати у розмірі 3 906,78 грн, 3% річних 822,00 грн, пеню 9 046,85 грн, та стягнення судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 травня 2015 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "БМВ", д.н.з НОМЕР_1 , та автомобіля "ЗАЗ", д.н.з. НОМЕР_2 . Зазначено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "ЗАЗ", д.н.з. НОМЕР_2 , який належить позивачу ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність винного в дорожньо-транспортній пригоді водія автомобіля "БМВ", д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/04462058 страховою компанією ПрАТ "СК Україна". Вказано, що розмір завданого позивачу збитку становить 10 956,96 грн, що підтверджується звітом від 29 травня 2015 року про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу "ЗАЗ", д.н.з. НОМЕР_2 . 02 червня 2015 року до ПрАТ "СК Україна" була подана заява про виплату страхового відшкодування. Натомість, у строк визначений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ПрАТ "СК Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування. З 31 серпня 2015 у ПрАТ "СК Україна", крім обов`язку виплатити страхове відшкодування, також з`явився обов`язок виплачувати позивачу пеню, яка передбачена п. 36.5 ст. 36 вищевказаного закону, та відповідно ст. 625 ЦК України, інфляційний збиток і 3 % річних. 02 березня 2018 року Господарським судом м. Києва було порушено справу №910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК Україна". 17 липня 2019 року Господарським судом м. Києва у справі № 910/842/18 було вирішено ліквідувати ПрАТ "СК Україна". 03 грудня 2019 року позивачем до МТСБУ було подано заяву про виконання зобов`язання за договором страхування та додано до заяви всі необхідні матеріали. У поданій заяві позивач просила виконати зобов`язання ПрАТ "СК Україна" за договором обов`язкового страхування шляхом виплати страхового відшкодування у розмірі 10 956,96 грн. Позивач вказує, що відповідачем частину зобов`язань в розмірі 10 638,83 грн було виконано чим підтверджено наявність обов`язку виконати зобов`язання за договором страхування, однак окрім основної суми боргу, на переконання позивача, відповідач має обов`язок здійснити виплату інфляційних втрат, пені та 3 % річних. 27 січня 2022 року до відповідача було подано заяву з проханням виконати зобов`язання щодо виплати інфляційних втрат, пені та 3 % річних. 02 лютого 2022 року відповідач повідомив позивача про те, що у нього відсутній обов`язок виконувати інші зобов`язання неплатоспроможного страховика та відмовився виплачувати інфляційні втрати, пеню та 3 % річних. Також у позові зазначено про понесені позивачем судові витрати, зокрема витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 5 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування - відмовлено. 10 січня 2023 року до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_3 , відправлена засобами поштового зв`язку 9 січня 2023 року, про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якого заявник просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги, про які було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву та стягнути з позивача 2 000 грн витрат на правову допомогу. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено. Доповнено рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 січня 2023 року у цивільній справі № 755/6143/22 за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором страхування. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та із додатковим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову і вирішити питання про розподіл судових витрат. Вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що у МТСБУ відсутній обов`язок виплатити для позивача пеню, 3% річних та інфляційні втрати через те, що позивач не звертався із письмовою заявою про грошові вимоги у справі про банкрутство ПрАТ "СК Україна". Вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилається на пункт постанови ВП ВС (п.90 у справі № 201/16373/ 16-ц) як такий, що говорить про обов`язок потерпілого брати участь у справі пробанкрутство страховика, хоча на думку позивача ВП ВС вказує, що потерпілий може брати участь у справі про банкрутство страховика, але це жодним чином не впливає на наявність або відсутність обов`язку МТСБУ виконати зобов`язання за договором страхування у випадку передбаченому підпунктом "ґ" п.41.1 ст.41 Законом № 1961-ІV. Також вважає, що жодна норма чинного законодавства не зобов`язує потерпілого (в цьому випадку позивача) звертатися з заявою про грошові вимоги у справі про банкрутство страховика для того щоб в подальшому отримати виплати від МТСБУ. На думку апелянта, оскаржуване рішення суперечить частині четвертій статті 263 ЦПК України, оскільки судом не було враховано висновки щодо застосування пункту 20.3 статті 20, підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV, викладені в єдиній у даній категорії справ постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі №910/14293/19, хоча позивач звертав на них увагу в позовній заяві та у клопотанні щодо позовної давності. Зазначає, що в матеріалах заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат напрофесійну правничу допомогу, були відсутні докази, підтверджуючі здійснення відповідних витрат. Вказує, що представником відповідача не було надано суду та сторонам: акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послуг, що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу. Також вказує, що на момент подачі заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № "755/6143/22", в представника відповідача, вже повинен був бути Акт виконаних робіт, в якому повинні бути зазначені виконані роботи по даній справі, але представником МТСБУ такого доказу не було подано. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з МТСБУ на користь позивача 3 % річних, інфляційних втрат та пені, оскільки позивач із письмовою заявою до господарського суду з вимогами до боржника не звертався, ухвалою Господарського суду м. Києва кредитором боржника позивач визнаний не був, що виключає обов`язок відшкодування відповідачем 3 % річних, інфляційних втрат та пені. Колегія апеляційного суду з таким висновком погоджується з урахуванням наступного. Із матеріалів справи слідує, що 22 травня 2015 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "БМВ", д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу позивача марки "ЗАЗ", д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 22 травня 2015 року. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки "БМВ", д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована страховою компанією - приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів серія АІ/04462058, що підтверджено копією витягу ЦБД МТСБУ. 29 травня 2015 року було здійснено оцінку автомобіля марки "ЗАЗ", д.н.з. НОМЕР_2 та визначено вартість матеріального збитку на підставі звіту у розмірі 10 956 грн. 96 коп. 02 червня 2015 року позивач звернувся до ПрАТ "СК "Україна" із заявою про виплату страхового відшкодування, яка не була здійснена протягом строку, встановленого Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 №1961-IV (далі - Закон). Ухвалою Господарського суду м.Києва від 02 березня 2018 року було відкрите провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна". Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17 липня 2019 року у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна" як юридичну особу у зв`язку з банкрутством. 03 грудня 2019 року позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою, в якій просив сплатити страхове відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності по полісу №АІ4462058 виданого СК "Україна" за шкоду, заподіяну майну в розмірі 10 956,96 грн. МТСБУ виконало зобов`язання щодо виплати шкоди в розмірі 10638,83 грн. Відповідні обставини визнаються обома сторонами. 27 січня 2022 року представник позивача звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро із заявою про оплату інфляційних втрат, пені та 3 % річних у розмірі 13 775,63 грн, з яких 3 906,78 грн - інфляційні втрати, 9 046,85 грн - пеня та 822 грн - 3 % річних. Як убачається із змісту вимог, позивачем нараховані відповідні суми саме за період прострочення страховиком з 31 серпня 2015 року по 01 березня 2018 року. Листом від 02 лютого 2022 року Моторним (транспортним) страховим бюро України відмовлено у здійснені вищевказаної доплати із посиланням на положення ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Отже, спір у цій справі стосується питання стягнення з МТСБУ 13 775,63 грн грошових коштів (3% річних, інфляційних втрат та пені) як відповідальності ліквідованого страховика за порушення грошового зобов`язання, а саме страхового відшкодування (регламентної виплати) за період із 31 серпня 2015 року по 01 березня 2018 року. Вимог про стягнення цих коштів як відповідальності МТСБУ за прострочення саме відповідачем грошових зобов`язань не заявлено. Вирішуючи спір суд першої інстанції надавав оцінку як доводам позову так і запереченням відповідача, викладених у відзиві. Зокрема суд в оскаржуваному рішенні відхилив заперечення МТСБУ про те, що нараховані згідно із ст. 625 ЦК України суми та пеня відповідно до ст. 36 Закону України " Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів " не можуть бути задоволенні до нього за будь-яких обставин. Судом враховано висловлені у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі №910/14293/19 висновки, відповідно до яких "правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.... Щодо нарахування пені за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, колегія суддів враховує, що наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов`язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою." У межах наведеної справи №910/14293/19також було встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 червня 2018 року у справі № 910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов`язаннями (3% річних, інфляційних втрат та пені), що було предметом спору у цій справі. На відміну від установлених у наведеній справі обставин, у цій справі позивача не було визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна" за зобов`язаннями (3% річних, інфляційних втрат та пені), що є предметом спору у цій справі. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що МТСБУ відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"відшкодовує відповідні суми лише за певних умов, а саме у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а також за умови заявлення такої вимоги до чи після відкриття процедури банкрутства, однак позивач з письмовою заявою до господарського суду з вимогами до боржника про стягнення на його користь пені та нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України суми 3 відсотків річних та інфляційних нарахувань не звертався. Не надано доказів також того, що позивач звертався до суду у порядку цивільного судочинства чи у позасудовому порядку з відповідними вимогами про стягнення на його користь пені та нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України суми 3 відсотків річних та інфляційних нарахувань. Колегія апеляційного суду з таким висновком погоджується з урахуванням наступного. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР "Про страхування"). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України від 01 липня 2004 року №1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV). Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Пунктом 20.3 статті 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом. Нормою пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно пунктів 36.1, 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Згідно із п. 36.5 ст. 36 наведеного Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Таким чином, право вимоги щодо сум, які є предметом цього позову, а саме пені та суми 3 відсотків річних, інфляційних нарахувань за прострочення виконання страховиком грошового зобов`язання, виникло у позивача ще до порушення справи про банкрутство ПрАТ "СК`Україна" та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Проте позивач правом звернення до страховика щодо стягнення цих сум не скористався. На час ліквідації страховика - ПрАТ "СК "Україна" був чинний Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". За змістом частини восьмої статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка міститься у розділі VІІ "Особливості банкрутства окремих категорій боржників", страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати. У ст. 84 указаного розділу Закону передбачено, що відносини, пов`язані з банкрутством боржників, визначених у цьому розділі, регулюються Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка була чинна на час ліквідації страховика - ПрАТ "СК "Україна", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Отже позивач мав право звернутись до боржника ПрАТ "СК`Україна" з вимогами про стягнення пені та нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України суми 3 відсотків річних та інфляційних нарахувань, однак не заявляв ці вимоги до боржника як кредитор ні до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, ні після відкриття провадження у справі про банкрутство. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що "…МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи. У разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб". Суд першої інстанції зробив вірний висновок, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів/майна на МТСБУ. Відповідно до частини першої статті 1 статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Згідно частини другої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також власнику майна та органам доходів і зборів за місцезнаходженням банкрута. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до ЄДРСР (частина третя статті 6 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV "Про доступ до судових рішень"). Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17 липня 2019 року у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора. Затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 17 липня 2019 року. Вимоги встановлених кредиторів у відповідності до положень частини п`ятої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"вирішено вважати погашеними у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника. Головному управлінню статистики у м. Києві ухвалено виключити банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 42-Г; ідентифікаційний код 30636550) з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Ліквідовано Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" як юридичну особу в зв`язку з банкрутством. Дарницькій районній у місті Києві державній адміністрації провести державну реєстрацію припинення - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як юридичної особи та внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як юридичної особи не пізніше наступного робочого дня з дати надходження ухвали. У п. 8 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 17 липня 19 року у справі № 910/842/18 було зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до МТСБУ, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів/майна на МТСБУ. Обов`язковими умовами для проведення МТСБУ регламентних, у тому числі компенсаторних та штрафних виплат за страховика, що визнаний банкрутом, є: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів. Висновок про недостатність коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом, може бути зроблений після складання ліквідатором звіту та ліквідаційного балансу і подання його до господарського суду та їх затвердження останнім. Як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV). Як убачається із матеріалів справи, саме сума шкоди у розмірі 10638,83 грн відповідачем замість страховика була виплачена позивачеві, оскільки відповідна сума була заявлена позивачем ще до початку процедури банкрутства страховика шляхом подання страховику відповідної заяви від 02 червня 2015 року. У відповідній заяві позивач просив здійснити відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП, яка сталася 22 травня 2015 року, до заяви додано звіт про визначення вартості. Таким чином саме ці вимоги були заявлені позивачем у позасудовому порядку, які були визнані страховиком і відповідачем у цій справі, та виконані відповідачем замість страховика у порядку, визначеному положеннями ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Тому доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем були виплачені суми страхового відшкодування без будь-яких доказів участі позивача у справі про банкрутство є безпідставними, оскільки такі суми були виплачені на підставі поданої заяви позивача у позасудовому порядку до початку ліквідаційної процедури. У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що у разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі №910/14293/19 Верховний Суд також звертає увагу на те, що МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону №1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Також Верховний Суд указав, що правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПрАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/24-06/2015 від 24.06.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за Договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 3.1.). Проте, у справі що є предметом цього апеляційного провадження вимоги позивача до ПрАТ "СК "Україна" на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені не були заявлені та не були визнані. Тому на переконання апеляційного суду відсутні правові підстави для проведення цих виплати МТСБУ за страховика, якого визнано банкрутом після завершення процедури ліквідації за встановлених обставин. Ураховуючи наведене, слід дійти висновку, що позивач перебуваючи у зобов`язальних правовідносинах із страховиком ПрАТ "СК "Україна" на підставі договору страхування не скористався своїм правом звернення до страховика з вимогами про стягнення спірних сум за прострочення страховиком виплат страхових сум до ліквідації страховика як юридичної особи і сторони у цих зобов`язальних відносинах. Відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту (ст. 39 Закону №1961-IV). МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди ( ст. 40.1. Закону №1961-IV). Відтак відповідач не є правонаступником страховика, який може виступати як сторона у справі про стягнення спірних сум після припинення страховика як юридичної особи, а може виступати лише гарантом щодо відшкодування шкоди за вимогами, які були заявлені та визнані до початку або під час процедури банкрутства страховика. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. З огляду на те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, вже були досліджені місцевим судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, колегія суддів вважає, що місцевий суд всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим. Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, то колегія суддів також не приймає їх до уваги з урахуванням наступного. Матеріалами справи встановлено, що 10 січня 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги, про які було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву та стягнути з позивача 2 000 грн витрат на правову допомогу. На підтвердження понесення таких витрат представником відповідача було долучено копію договору від 12 жовтня 2021 року № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права; додаткову угоду від грудня 2021 року до договору про надання послуг в сфері права №4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року; додаткову угоду від 27 липня 2022 року № 783 до договору; довіреність. Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI). Так, відповідно до ст. 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4); інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6); представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9). Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Встановлено, що 12 жовтня 2021 року між Моторним (транспортним) страховим бюро України та АО "ІНС.ЛОУ ГРУП", в особі Голови ОСОБА_3 укладено Договір про надання послуг в сфері права, згідно умов Об`єднання бере на себе зобов`язання надати правову допомогу Кілєнту з метою захисту його інтересів в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с. 96-101). Відповідно до п. 5.2. вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином: п. 5.2.4. - 2 000 грн у справі, в якій ціна позову становить 10 000 грн і більше (а.с. 99). Так, згідно п. 5.3 оплата здійснюється Замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок Виконавця на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг), який складається Виконавцем раз на місяць та передається Замовнику у місяці, наступному за звітним, у двох екземплярах разом із матеріалами справи. Згідно п. 5.4 у разі оплати судових витрат, авансового внеску для забезпечення відкриття виконавчого провадження, інших узгоджених із Замовником витрат, Виконавець складає Акт виконаних робіт, до якого додає копії або оригінали відповідних платіжних документів, якими підтверджується оплата зазначених витрат. У цьому випадку узгодженими вважаються витрати, щодо яких у Замовника немає заперечень. Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 783 від 27 липня 2022 року замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника справи щодо ОСОБА_1 , вартість послуг 2 000 грн (а.с. 103). Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 783 від 27 липня 2022 року оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний в п. 1 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання сторонами акта про виконані роботи. З вищевказаних документів вбачається, що відповідачу надано юридичні послуги, вартість яких становить 2 000 грн, яка є фіксованою сумою. Таким чином, самими сторонами обрано спосіб обрахунку у фіксованому розмірі, що не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19. За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність відповідачем факту понесення ним судових витрат на юридичні послуги у суді першої інстанції. Відповідно до актуальної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19, від 7 липня 2021 року в справі №308/11679/17 (провадження № 61-2463св20) витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність актів виконаних робіт, актів приймання-передачі наданих послуг не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п. 1 додаткової угоди № 783 від 27 липня 2022 року замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника справи щодо ОСОБА_1 , вартість послуг 2 000 грн, яка є фіксованою, а отже ця сума підлягає розподілу незалежно від обсягу виконаних робіт та її фактичної оплати станом на день подання заяви про ухвалення додаткового рішення. Колегія суддів також звертає увагу на те, що лише у разі недотримання вимог ч. 4 статті 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України). Перевіряючи доводи щодо співмірності, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки такі заперечення могли бути враховані лише у разі наявності відповідних заперечень зі сторони позивача у суді першої інстанції. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. На сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат. Разом з тим, апеляційна скарга позивача не містить жодних доводів з приводу не обґрунтованості та не співмірності витрат на правову допомогу. Ураховуючи наведене, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн колегія суддів вважає співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними. Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 січня 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба