Постанова 4824 № 755/17444/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/17444/20 Головуючий у суді І інстанції Яровенко Н.О. Провадження № 22-ц/824/189/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до нього з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 18 вересня 2015 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується його підписом у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення ОСОБА_1 щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді. Заявою відповідача також підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до виявленого бажання відповідачу відкрито кредитний (картковий) рахунок, для користування яким було видано кредитну картку та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 17 000,00 грн. Умовами договору була передбачена й можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору. З огляду на те, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 4 жовтня 2020 року за ним рахується заборгованість в загальному розмірі 138 694,58 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 69 688,19 грн, в тому числі 69 688,19 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України в розмірі 24 838,68 грн та нарахованої пені в розмірі 44 167,71 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 вересня 2015 року станом на 4 жовтня 2020 року в розмірі 69 688,19 грн (тіло кредиту) та судовий збір в розмірі 1 056,17 грн. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги банку до позичальника про стягнення непогашеної заборгованості за тілом кредиту у розмірі фактично використаного кредитного ліміту є обґрунтованими, оскільки між сторонами існують договірні відносини, відповідач отримав кредитну картку, користувався грошовими коштами у вигляді встановленого кредитного ліміту та частково погашав заборгованість шляхом внесення коштів на картковий рахунок, натомість заявлені вимоги про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками на прострочений кредит та пенею не узгоджуються з умовами укладеного між сторонами договору та вимогами закону, тому задоволенню не підлягають. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції не врахував, що наданий позивачем розрахунок заборгованості виконаний з урахуванням процентних ставок, які не погоджені між сторонами договору, а також те, що оригінал цього розрахунку та виписка по особовому рахунку підписані представником позивача поза межами того, на що його уповноважувало АТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року ОСОБА_1 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, втім апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для усунення її недоліків, а саме подання документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про зменшення або звільнення або відстрочення від сплати судового збору залишено без задоволення, апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто скаржнику. Постановою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року, а ухвалою від 8 листопад 2022 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, натомість у надісланих письмових поясненнях представник банку за довіреністю - Хитрова Л.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 18 вересня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 підписали анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців та керівників корпоративних клієнтів). У анкеті-заяві на російській мові зазначено, що відповідач згоден з тим, що дана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору згоден отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту www.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua (а.с. 30). Згідно із довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про видані позичальнику кредитні картки, на підставі вказаного вище договору 30 червня 2015 року та 27 жовтня 2016 року відповідачу було надано дві кредитні картки, остання з яких під № НОМЕР_1 з терміном дії до травня 2019 року (а.с. 29). Відповідно до довідки позивача про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , 30 червня 2015 року відбувся старт карткового рахунку, а 24 квітня 2016 року відбулося встановлення кредитного ліміту на кредитну картку відповідача з лімітом в розмірі 2 000,00 грн, в подальшому збільшеним до 17 000,00 грн та 1 серпня 2018 року зменшеним до 0,00 грн (а.с. 28). До кредитного договору банк додав, окрім копії паспорту відповідача (а.с. 83, 84), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 31, 32) та витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 32 - 82), які не підписані відповідачем. Крім того, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач надав виписку по картковому рахунку позичальника станом на 7 жовтня 2020 року (а.с. 16 - 28) та розрахунки заборгованості за договором № б/н від 18 вересня 2015 року станом на 4 жовтня 2020 року (а.с. 6-16). За даними розрахунками заборгованість відповідача за кредитним договором, укладеним з позивачем, становить 138 694,58 грн і складається із заборгованості за тілом кредиту (простроченим) в розмірі 69 688,19 грн, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України в розмірі 24 838,68 грн та нарахованої пені в розмірі 44 167,71 грн. Так, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на які мітиться посилання в апеляційній скарзі, відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором. Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом щодо заборгованості відповідача, який повинен досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, зокрема, розрахунком заборгованості, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19). У зв`язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі укладеного між сторонами кредитного договору у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 18 вересня 2015 року позивач видав відповідачу першу кредитну картку, за допомогою якої ОСОБА_1 набув можливість протягом дії цієї кредитної картки, а також перевипущеної картки № НОМЕР_1 знімати грошові кошти з рахунку та розраховуватись ними. З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався встановленими йому кредитними лімітами (картками) та вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом періоду кредитування, що відповідає строку дії картки. Із виписки по особовому рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними грошима, отримував кошти через банкомати, розраховувався в торгівельних мережах, оплачував послуги, здійснював перекази, поповнював мобільний рахунок тощо, а отже отримав гроші на кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки із встановленим на ній кредитним лімітом. Таким чином, наведене вище свідчить про доведеність кредитором та фактичне визнання позичальником факту отримання кредитних коштів та користування ними, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав відмовляти позивачу у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів за кредитним договором у вигляді встановленого (збільшеного) банком і використаного позичальником кредитного ліміту. Відповідач повинен був повернути позивачу у добровільному порядку зняті або витрачені ним з рахунку грошові кошти, проте свій обов`язок не виконав, не забезпечивши своєчасне та достатнє погашення заборгованості за основною частиною кредиту. У зв`язку з наведеним районний суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача непогашену заборгованість за тілом кредиту станом на 4 жовтня 2020 року в розмірі 69 688,19 грн, врахувавши, що вказана сума боргу по кредиту належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунку та виписці, визначена кредитором у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я позичальника, який під час розгляду справи не спростував відсутність у нього невиконаних зобов`язань перед банком належними і допустимими доказами. Колегія суддів враховує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви від 18 вересня 2015 року, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, погоджується з позицією позивача, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З огляду на вищевикладене та встановивши, що ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за укладеним кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого фактично отримані та використані ним кошти у добровільному порядку залишилися не повернутими АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення вищевказаної суми боргу за тілом кредиту з боржника на користь позивача. В апеляційній скарзі відповідач не посилався на відсутність кредитних правовідносин між ним та банком у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, а також не заперечував отримання кредитних коштів та часткове виконання ним умов кредитного договору. Аргументи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості та виписка по особовому рахунку позичальника виготовлені та підписані представником позивача - Гребенюком О.С. поза межами наданих йому повноважень не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до наявної в матеріалах справи довіреності № 3084-К-Н-О від 11 серпня 2020 року юрисконсульт Департаменту з супроводу судового та виконавчого провадження АТ КБ «ПриватБанк» Гребенюк О.С. був уповноважений позивачем, зокрема, підписувати виписки за рахунками та розрахункові документи. Для виконання наданих повноважень представнику надається право від імені банку підписувати, подавати, пред`являти необхідні документи, засвідчувати своїм підписом копії документів та виконувати інші необхідні, пов`язані з цією довіреністю (а.с. 86, 87). В іншій частині скарга ґрунтується на висновках, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (№ 14-131цс19) та які були враховані судом першої інстанції під час вирішення спору, відтак аргументи відповідача відхиляються колегією суддів як необґрунтовані. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову в оскаржуваній частині, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про стягнення непогашеної заборгованості за тілом кредиту, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко М.В. Мережко С.І. Савченко