Ухвала Велика Палата ВС № 754/5683/22

У Х В А Л А 19 квітня 2023 року м. Київ Справа № 754/5683/22 Провадження № 14-28цс23 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Мартєва С. Ю., суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П., перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна, про визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним, за касаційною скаргою адвоката Лелеки Ганни Олександрівни в інтересах ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, ВСТАНОВИЛА:

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 09 серпня 2018 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 .

2. Одночасно з позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 825926080000, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 81,1 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, вартістю 1 500 000,00 грн. До набрання чинності рішенням у цій справі заборонити будь-яким особам у будь-який час та спосіб вчиняти будь-які дії щодо зазначеної квартири. 3 . Заяву мотивував тим, що спільне сумісне майно подружжя, відповідно до пункту 1 договору про поділ спільного майна подружжя від 09 серпня 2018 року складається, зокрема, з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 825926080000, загальною площею 81,1 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м. Вважає, що існує висока ймовірність того, що відповідач може в будь-який момент здійснити відчуження спірної квартири на користь інших осіб, що значно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду. Зазначив, що ОСОБА_2 вже виставила спірну квартиру на продаж.

4. Ухвалою від 21 липня 2022 року Деснянський районний суд м. Києвау задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив.

5. Місцевий суд виходив з того, щозаява про забезпечення позову не містить правових підстав, необхідних для застосування заходів забезпечення позову.

6. Постановою від 13 вересня 2022 року Київський апеляційний судапеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

7. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву частково задовольнив.

8. Вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 825926080000, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 81,1 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, до набрання чинності рішенням суду. У задоволенні решти заяви відмовив.

9. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на обґрунтування заяви про забезпечення позову щодо існування загрози продажу квартири АДРЕСА_1 , передумовою якої є зняття малолітніх дітей та відповідача з реєстрації у цій квартирі та проживання за іншою адресою, а також отримання з мережі Інтернет інформації про продаж спірної квартири. Виходив з того, що місцевий суд не дав оцінки у судовому рішенні долученим до заяви доказам.

10. Вважав, що вимоги заяви про забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам у будь-який час та спосіб вчинити будь-які дії щодо зазначеної квартири не підлягають задоволенню, оскільки зазначений вид забезпечення не випливає з предмета спору, до того ж охоплюється накладенням арешту на майно. 11. 26 жовтня 2022 року адвокат Лелека Г. О. в інтересах ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу та просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції у цій частині.

12. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця послалася на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

13. Вважає, що позивач не довів суду, що ОСОБА_2 вживає заходи щодо відчуження нерухомого майна. На думку заявниці, твердження позивача про наміри продажу відповідачкою квартири є припущеннями. Виходила з того, що друковані оголошення, які позивач надав суду, не є належними доказами, оскільки оголошення не стосуються спірної квартири. Зазначила, що фото кухні квартири є невідомими для відповідачки, технічний паспорт з оголошення не відповідає технічному плану спірної квартири. Дійшла висновку, що позивач вводить суд в оману, представляючи неправдиву інформацію, та зловживає своїми процесуальними правами шляхом безпідставного забезпечення позову.

14. Зауважила, що відсутність зв`язку між забороною відчуження квартири та, у випадку задоволення позову, рішенням суду, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову з предметом позовних вимог. Такі висновки, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 127/220/19, від 19 червня 2019 року у справі № 201/12570/18.

15. На думку заявниці, позивач звернувся з вимогою немайнового характеру, отже заходи забезпечення позову не співвідносяться з такою вимогою.

16. Зазначила, що позивач не довів суду, що титульним власником зазначеної квартири є відповідач.

17. У грудні 2022 року адвокат Чаплієва К. В. в інтересах ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.

18. Зауважила, що існує загроза продажу зазначеної квартири, оскільки: малолітні діти та відповідач зняті з реєстрації в квартирі (без згоди позивача) та проживають в іншому місці; квартира виставлена на продаж, що підтверджується оголошенням з сайтів продажу нерухомого майна; згідно з відповідей відділів реєстрації Деснянської та Святошинської РДА письмову згоду батька на зняття з реєстрації та реєстрацію в новому місці малолітніх дітей було надано, проте не позивачем, його підпис було підроблено, про що ним подана відповідна заява в поліцію.

19. Звернула увагу на те, що нерівноцінний поділ спільного майна подружжя відбувся із врахуванням того, що в квартирі залишилися проживати малолітні діти і це майно залишатиметься надалі в користуванні відповідачки та спільних малолітніх дітей.

20. Ухвалою від 24 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її із місцевого суду. 21. 13 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

22. Ухвалою від 31 січня 2023 року справу Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.

23. Ухвалою від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 ЦПК України для відступу (конкретизації) від висновків, висловлених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2022 року у справі № 910/11069/21 та від 10 травня 2022 року у справі № 910/8298/21, де касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій і вважав за можливе у справах за позовними вимогами немайнового характеру, рішення суду у разі задоволення яких не підлягали б примусовому виконанню, вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

24. Колегія суддів вважала, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі, в якій заявлено позовні вимоги немайнового характеру, а рішення суду у разі задоволення позову не підлягатиме примусовому виконанню, не буде співмірним із заявленими вимогами.

25. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила наступне.

26. Зазначила, що відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

27. Послалася на те, що згідно із частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

28. Виходила з того, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

29. Вважала, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

30. На думку колегії суддів, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

31. Дійшла висновку, що однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

32. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

33. Зазначила, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

34. Послалася на те, що фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

35. Вважає, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

36. Виходила з того, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

37. Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

38. Колегія суддів дійшла висновку, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

39. Зазначила, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

40. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) викладено висновок, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. За таких обставин рішення судів про арешт нерухомого майна підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

41. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 361/6799/14-ц (провадження № 61-16714св21) міститься висновок про те, що суди застосували такий захід забезпечення позову як арешт земельної ділянки; задовольняючи заяву про забезпечення позову суди вважали, що цей захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами і забезпечить їх виконання та ефективне поновлення прав позивача. Вживаючи заходи забезпечення позову, суд вважав обґрунтованими доводи позивача про можливе відчуження відповідачем нерухомого майна, яке може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Разом з тим суди не звернули увагу на те, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Позивач заявив вимоги про скасування державного акта про право власності на землю та визнання недійсним договору купівлі-продажу. Рішення суду за наслідками розгляду цих вимог не підлягає примусовому виконанню. Тому захід забезпечення позову у вигляді арешту земельної ділянки не є співмірним із заявленими позивачем вимогами; за таких обставин, судові рішення належить скасувати та в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

42. Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

43. Частина перша статті 137 ГПК України передбачає, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

44. Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у справах № 910/11069/21 та № 910/8298/21 вважав за можливе у справах, в яких заявлені вимоги немайнового характеру, а рішення у разі задоволення позовних вимог не підлягатимуть примусовому виконанню, вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

45. Враховуючи ідентичність приписів статей 150 ЦПК України та 137 ГПК України в частині можливості забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду встановив наявність неоднакової практики застосування наведених положень процесуального закону Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

46. На думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, судова практика Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є різною при вирішенні питання про можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справах, де заявляються позовні вимоги немайнового характеру, рішення в яких у разі задоволення позову не підлягатимуть примусовому виконанню.

47. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2023 року, такими, що містять обґрунтування необхідності вирішення питання про можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справах, де заявляються позовні вимоги немайнового характеру, рішення в яких у разі задоволення позову не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому вважає за необхідне прийняти справу до розгляду.

48. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України).

49. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

50. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

51. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

52. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і зокрема Великої Палати Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і у суддів відсутні права для не застосування таких висновків.

53. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).

54. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

55. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

56. Виходячи з викладеного, справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

57. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України). Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна, про визнання договору поділу спільного майна подружжя недійсним.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 23 травня 2023 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика,

8. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв Судді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко І. В. Григор`єваО. М. Ситнік М. І. ГрицівІ. В. Ткач Д. А. ГудимаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийВ. Ю. Уркевич Ж. М. ЄленінаТ. А. Чумаченко Л. Й. КатеринчукС. П. Штелик В. С. Князєв