Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/10609/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2336/23 Справа № 932/10609/20 Суддя у 1-й інстанції - Новік Л. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Халаджи О.В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., секретар Піменова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання припиненим зобов`язання за договором поруки (суддя першої інстанції Новік Л.М.) В С Т А Н О В И В: 15 вересня 2020 року позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути солідарно з відповідачі заборгованість у розмірі 47793,92 [Долар США], що за курсом 27.68 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.07.2020 року складає 1322935,71 грн., станом на 30.07.2020 року за кредитним договором № DNR0GA00000363 від 26.04.2007 року. 30 березня 2021 року ОСОБА_2 звернувся зі зустрічним позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання припиненим зобов`язання за договором поруки, в якому просив визнати припиненнями зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки № DNR0GA00000363 від 26.04.2007 року. який укладений між Закритим акціонерним товариством комерційним банком, правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_2 . Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2022 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання припиненим зобов`язання за договором поруки задоволено. Визнано припиненою поруку за договором поруки №DNR0GA00000363/1 укладеного 26.04.2007 року між Приватбанк та ОСОБА_2 . Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на його користь судові витрати за сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. Із вказаним рішенням суду не погодилась представник АТ КБ « ПриватБанк» Сокуренко Н.В., та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм процесуального права та матеріального права, за не з`ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що застосовуючи строки позовної давності, суд не звернув уваги на запровадження в країні карантину та внесення змін до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого строки визначенні статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу продовжуються на строк дії карантину. Також наголошує на тому, що строк позовної давності за договором поруки становить п`ять років з 26.04.2017 року по 26.04.2022 року, Банк звернувся з позовом 16.09.2020 року, на думку представника позивача строк для звернення до суду пропущено не було. ОСОБА_3 , просила рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовити. Від представника ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що доводи Банку щодо запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником інших негативних обставин, що були зумовлені карантинними обмеженнями та перешкоджали стороні вчинити процесуальні дії. ОСОБА_4 просив оскаржуване рішення залишити без змін. У судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував. ОСОБА_3 , у судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі. Інші учасники до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що 26 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNR0GA00000363, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 52000,00 доларів США на купівлю земельної ділянки, а також у розмірі 5200,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості і винагороду за надання фінансового інституту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору. Періодом сплати вважати період з 21 по 28 кожного місяця. Строк дії договору до 26.04.2017 року. (п.7.1). На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 квітня 2007 року між Приватбанк та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого останній узяв на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором. Згідно розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30.07.2020 року за кредитним указаним договором утворилася заборгованість 486696,35 доларів США, яка складається з наступного: 47793,92 (Долар США) - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 105803,89 (Долар США) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 9060,00 (Долар США) - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; - 324038,54 (Долар США) пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Позивач користуючись своїм правом кредитора пред`явив вимогу про стягнення з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 47793,92 (Долар США) - (тіло кредиту). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було пропущено строк позовної давності, та задовольняючі зустрічний позов зазначив, що вимога до поручителя не була пред`явлена протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Проте повністю погодитись із рішенням суду першої інстанції не можна. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З матеріалів справи вбачається, що 26.04.2007 року між АТ КБ « ПриватБанк» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № DNR0GA00000363 (т1. а.с.12-14) Згідно п. 7.1. Кредитного договору, Банк зобов`язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 26.04.2007 року по 26.04.2017 року, включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 52 000.00 доларів США. на купівлю земельної ділянки, а також у розмірі 5200,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості і винагороду за надання фінансового інституту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору. Періодом сплати вважати період з 21 по 28 кожного місяця. Строк дії договору до 26.04.2017 року. Згідно розрахунку наданого Банком, останній платіж за кредитним договором, відповідачка здійснила 03.03.2010 року. З поштового конверта вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом 15.09.2020 року ( т.1 а.с.32). Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, застосовуючи строк позовної давності та відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», не врахував наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У той же час пунктом 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України № 691-ІХ від 16 червня 2020 року «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»). У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини. Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїни щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом. Врахувавши, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 26 квітня 2020 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, вимоги банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 підлягає задоволенню. З урахуванням того, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не звернув уваги на внесення змін до перехідних положень ЦК України, щодо продовження строк під час дії карантину запровадженого Урядом України, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню. Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , слід зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб`єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, переривані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов`язок боржника за договором. Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов`язання встановлений не був. Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя. Виходячи із положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановлення кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Правова природа зобов`язання у всіх випадках, передбачених статтею 559 ЦК України, є тотожною. Вимога кредитора до поручителя полягає в реальному виконанні зобов`язання за боржника, оскільки така вимога може бути заявлена лише в разі невиконання боржником своїх зобов`язань та настання строку виконання основного зобов`язання. Виходячи з тотожної природи зобов`язань, які регулюються реченнями першим і третім частини четвертої статті 559 ЦК України та реченням другим частини четвертої цієї статті, правову конструкцію частини четвертої статті 559 ЦК України, викладену в одному абзаці, ототожнює правову природу усіх зобов`язань, преклюзивність строку дії договору поруки, необхідно дійти висновку, що такою вимогою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку, оскільки пред`явлення іншої вимоги суперечить правовій природі поруки як строкового зобов`язання. Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом. Отже, непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням. З матеріалів справи вбачається, що між Банком та ОСОБА_2 26.04.2007 року було укладено договір поруки DNR0GA00000363/1 (т.1 а.с.18). Також судом було встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 03.03.2010 року. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що кредитним договором було визначено період сплати платежів період з «21» по «28» число кожного місяця, тобто після несплати чергового платежу за період 21-28 березня 2010 року, у Банку з`явилось право вимоги до поручителя, проте, вимога була направлена тільки 11.08.2020 року (т1.а.с.11). Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , проте помилково відраховував строк позовної давності від 26.04.2017 року від дати спливу кредитного договору, тоді як у Договорі було визначено погашення кредиту періодичними платежами, а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічної позовної заяви слід змінити та викласти підстави задоволення з урахування цієї постанови. Підсумовуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2022 року в частині відмови позовних вимог Банку до ОСОБА_1 підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позовних вимог та стягненню ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у сумі 47793,92 доларів США, що за курсом 27.68 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.07.2020 року складає 1 322 935,71 грн., через порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та через неповне з`ясування обстави, що мають значення для справи, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк», слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 19844,04 грн (т.1 а.с.30). При поданні апеляційної скарги, судовий збір було сплачено у розмірі 31128,04 грн. з урахуванням оскарження зустрічного позову (т.3 а.с.10,24). Оскільки позовні вимоги Банку в частині стягнення суми заборгованості з ОСОБА_1 , задоволено в повному обсязі, з останньої слід стягнути судовий збір сплачений Банком за подання позовної заяви та оскарження первісного позову у сумі 49766,04 грн. За оскарження зустрічного позову, Банку судовий збір не компенсується, оскільки його не скасовано. Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасувати. В частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання припиненим зобов`язання за договором поруки змінити, виклавши підстави задоволення позову з урахуванням мотивувальної частини цієї постанови. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість у розмірі 47793. 92 [Долар США], що за курсом 27.68 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.07.2020 року складає 1 322 935,71 гривень. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 49 610,08 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 20 квітня 2023 року. Суддя-доповідач О. В. Халаджи