Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/10597/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5043/26 Справа № 202/10597/24 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 21 січня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 16.07.2015 року АТ «ПУМБ» на підставі кредитного договору № 26251019429265, ОСОБА_1 видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 5000 гривень, який пізніше було збільшено до 44 912,38 гривень. Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим за нею утворилась заборгованість, яка станом на 23.09.2025 складає 58 240,21 гривень, з яких: 42 143,75 гривень заборгованість за тілом кредиту; 16 096,46 гривень заборгованість за відсотками. Позивач направив письмову вимогу (Повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була. Враховуючи наведене, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у сумі 58240,21 гривень, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 гривень. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 21 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість за кредитним договором № 26251019429265 від 16.07.2015 року в сумі 58 240,21 гривень, з яких: 42 143,75 гривень заборгованість за тілом кредиту; 16 096,46 гривень заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Зазначає про сплив строку позовної давності. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом встановлено, що 16.07.2015 ОСОБА_1 звернулася до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» із заявою № 26251019429265 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, погодившись із викладеними у ньому умовами, що підтверджується підписом у заяві. 16.07.2015 року ОСОБА_1 підписала Паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. На підставі укладеного між сторонами Договору, відповідач отримала кредит в розмірі 5000,00 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту, встановленого на видану їй кредитну картку, із стандартною процентною ставкою 46,00% річних. Відповідно до довідки про збільшення кредитного ліміту по договору № 26251019429265, ОСОБА_1 неодноразово було змінено кредитний ліміт, а саме: 02.12.2015 року збільшено до 6500,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 11.05.2016 року збільшено до 9400,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 15.02.2018 року збільшено до 15600,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 12.07.2018 року збільшено до 16600,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 14.11.2018 року збільшено до 18700,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 15.03.2019 року збільшено до 20800,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 14.08.2019 року збільшено до 25600,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 24.12.2019 року збільшено до 29400,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 13.07.2020 року збільшено до 31500,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 11.09.2020 року збільшено до 35500,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 14.12.2020 року збільшено до 36500,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 22.01.2021 року збільшено до 38500,00 гривень, із процентною ставкою 46%; 27.03.2023 року збільшено до 44912,38 гривень, із процентною ставкою 46%. Позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про усунення порушення кредитних зобов`язань від 02.07.2024 року № КНО-44.2.2/382, в якому просив погасити наявну заборгованість за кредитним договором в сумі 61008,84 гривень, яку відповідно до Списку 20240701 ПУМБ_1262 направлено на адресу відповідача рекомендованим листом. Проте, дана вимога залишилась без належного реагування. Станом на 12.01.2025 суду не надано доказів, що ОСОБА_1 повернула отриманий кредит у встановлений договором строк та сплатила нараховані відсотки за кредитним договором, у зв`язку з чим за останньою утворилась заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку, станом на 23.09.2025 року складає 58 240,21 гривень, з яких: 42 143,75 гривень заборгованість за тілом кредиту; 16 096,46 гривень заборгованість за відсотками. Задовольняючи позовні вимоги суд 1 інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Так, у статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору. Позовні вимоги щодо стягнення тіла кредиту, процентів та комісії Банк обґрунтовував наявністю домовленостей що малися в заяві про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «ПУМБ», яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті договору комплексного банківського обслуговування, так і послуг, що можуть бути надані в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін), і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені договором комплексного банківського обслуговування послуги, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у Банку). На підтвердження факту отримання відповідачем кредитної картки на підставі укладеного16.07.2015 року кредитного договору №26251019429265 свідчить фактичне користування коштами та сплата коштів, що підтверджується випискою з особового рахунку та не спростовано відповідачем. Матеріалами справи встановлено, що відповідач отримав у кредит обумовлені договорами грошові кошти, скористався наданими кредитними коштами, частково сплачував грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, проте зобов`язання належним чином за вищезазначеними договорами не виконав, в результаті чого виникла прострочена заборгованість. Таким чином, між позивачем та відповідачем склалися кредитні правовідносини, у яких праву кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов`язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеними між ними угодами. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №26251019429265 від 16.07.2015 року є безпідставними, виходячи з наступного. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України закріплено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до положень ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а строк, що визначений місяцями, - у відповідне число останнього місяця строку. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. Кредитний договір №26251019429265 , заборгованість за яким позивач просить стягнути з відповідача, був укладений 16.07.2015 року. При цьому, згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було установлено карантин з 12 березня 2020 року. В подальшому, відповідними постановами Кабінету Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, карантин було продовжено. Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651). Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року. Крім того, згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу. Отже, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжується на строк дії воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року і до теперішнього часу. Окрім того, відповідач ОСОБА_1 31.01.2022 здійснила платіж на погашення кредиту у сумі 1 163,64 грн, що підтверджено розрахунком заборгованості та випискою по банківському рахунку. Враховуючи наведені положення Законодавства колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції, що встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки кредитний договір, за якими позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, був укладений 16.07.2015 року, а з 12 березня 2020 року та на час винесення оскаржуваного рішення, визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжувався (спочатку протягом всього періоду дії на території України карантину та в подальшому у зв`язку з дією воєнного стану). Враховуючи, що позивачем при зверненні28.08.2024 року до суду з даним позовом строк позовної давності не був пропущений, тому суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» задоволенню не підлягає. Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають. Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої заперечення та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В АЛ И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 21 січня 2026 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 22 червня 2026 року. Судді: