Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3801/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3801/19 Головуючий у 1 інстанції: Маруліна Л.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Кузьмишиної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві від 03.01.2019 року №Ф-274189-17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві від 03.01.2019 року №Ф-274189-17. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що, згідно електронної бази АІС «Податковий блок», ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ДПТ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - арбітражний керуючий, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 10.10.2013. також, апелянт вказує, що, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований з 29.10.2012, номер державної реєстрації 20670000000152780, та перебував на загальній системі оподаткування по 07.02.2019 (номер державної реєстрації припинення 20670060003152780). Отже, на переконання апелянта, ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати єдиний внесок окремо за кожен вид доходу, отриманого як від здійснення незалежної професійної діяльності - арбітражного керуючого та як фізична особа-підприємець (платник на загальній системі оподаткування), та подавати звітність за кожен вид доходу. 07 березня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.12.2012 року, номер державної реєстрації НОМЕР_2 , та перебував на загальній системі оподаткування по 07.02.2019 року - номер державної реєстрації припинення 206700600003152780. ОСОБА_1 була отримана ліцензія на право провадження діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна керуючого, санацією, ліквідатора), яка видана Міністерством юстиції України серії АД№077596. Ліцензію від 19.11.2012 року серії АД №077596, яка видана Міністерством юстиції України у зв`язку із набранням чинності 19.01.2013 року Закону України від 22.12.2011 року №4212-VI «Про внесення змін до Закону країни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», право на здійснення діяльності арбітражного керуючого було замінено на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна керуючого, санацією, ліквідатора) від 31.01.2013 року №

75. ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем сплачено ЄСВ: за 2017 рік в сумі 8 448,00 грн. (квитанція №0.0.959736211.1 від 09.02.2018 року); за І квартал 2018 року в сумі 2 459,19 грн. (квитанція №0.0.1016262284.1 від 19.04.2018 року); за II квартал 2018 року в сумі 2 459,19 грн. (квитанція №0.0.1089357457 від 19.07.2018 року); за ІІІ квартал 2018 року в сумі 2 459,19 грн. (квитанція №0.0.1164173018.1 від 19.10.2018 року); за IV квартал 2018 року в сумі 2 549,19 грн. (квитанція №0.0.1246081996.1 від 21.01.2019). Відповідно до АІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за технологічним кодом 71040000, станом на 01.04.2019 року обліковується заборгованість позивача по єдиному соціальному внеску у розмірі 18 268,68 грн., довідкою нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску та пеня. 22 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві від 03.01.2019 року №Ф-274189-17, якою повідомлено про наявність станом 31.10.2018 року боргу зі сплати єдиного внеску на загальну суму 15 813,51 грн. Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пунктом 291.3 статті 291 ПК України передбачено, що юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Відповідно до статті 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», арбітражні керуючі є суб`єктами незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника. Одна і та ж особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. Право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) надається особі, яка отримала відповідне свідоцтво у порядку, встановленому цим Законом, та внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. За приписами пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). Пунктом другим частини першої статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 4, 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є : фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Тобто, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. За змістом п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У відповідності до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Частиною 2 статті 5 Закону № 2464-VI закріплено, що взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч. 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162 (далі - Порядок № 1162). Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162). Згідно пункту 3 розділу І Порядку № 1162, порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 ч. 1 статті 4 Закону № 2464. У відповідності до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 1162, дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску. Пунктом 4 розділу ІІ Порядку № 1162 закріплено, що Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV). За приписами пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 1162, платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку. Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок № 1162 не передбачає. Отже, законодавством розмежовується поняття «фізична особа-підприємець» та «особи, які провадять незалежну професійну діяльність». При цьому, положеннями Закону № 2464-VІ, який є спеціальним у сфері забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не визначеного такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, а тому порядок обліку та сплати єдиного внеску таким платником положеннями Закону № 2464-VІ не передбачений. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.12.2012 року та перебував на загальній системі оподаткування по 07.02.2019 року. Також, ОСОБА_1 була отримана ліцензія на право провадження діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна керуючого, санацією, ліквідатора), яка видана Міністерством юстиції України серії АД№077596. Отже, позивач займається діяльністю арбітражного керуючого та перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець. При цьому, позивач здійснював підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності й керування» (основний). Відтак, в даному випадку відсутні підстави вважати підприємницьку діяльність позивача відмінною від незалежної професійної діяльності. З огляду на те, що види діяльності ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність співпадають, тому у нього відсутній обов`язок з подання звітності як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, оскільки у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно - суперечитиме принципам податкового законодавства. Зазначені вище висновки відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19. Таким чином, твердження апелянта про наявність у позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок окремо за кожен вид доходу, отриманого як від здійснення незалежної професійної діяльності - арбітражного керуючого та як фізична особа-підприємець (платник на загальній системі оподаткування) є безпідставними та таке нарахування призводить до повторної сплати єдиного внеску позивачем. Матеріали справи свідчать, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем сплачено ЄСВ: за 2017 рік в сумі 8 448,00 грн. (квитанція №0.0.959736211.1 від 09.02.2018 року); за I квартал 2018 року в сумі 2 459,19 грн. (квитанція №0.0.1016262284.1 від 19.04.2018 року); за II квартал 2018 року в сумі 2 459,19 грн. (квитанція №0.0.1089357457 від 19.07.2018 року); за III квартал 2018 року в сумі 2 459,19 грн. (квитанція №0.0.1164173018.1 від 19.10.2018 року); за IV квартал 2018 року в сумі 2 549,19 грн. (квитанція №0.0.1246081996.1 від 21.01.2019). Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги податкового органу. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Кузьмишина О.М.