Постанова 4811 № 459/3156/21

Справа № 459/3156/21 Головуючий у 1 інстанції: Дем`яновська Ю.Д. Провадження № 22-ц/811/3036/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Ніткевича А.В. суддів: Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2022 року у складі судді Дем`яновської Ю.Д. в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків внаслідок професійного захворювання, - встановив: У жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача правління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків внаслідок професійного захворювання, просить стягнути з відповідача на його користь 60000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків внаслідок професійного захворювання. Вимоги обґрунтовує тим, що у періоди з 26.06.1965 до 16.08.1969 працював на посаді електрослюсаря лампової, лісодоставщика поверхневого, підземного електрослюсаря шахти №6 «Великомостівська» імені Ленінського Комсомолу комбінату «Укрзахідвугілля», з 17.06.1974 до 25.02.1992 на посаді інженера Державного проектно-конструкторського наукового інституту вугільної промисловості «Гіпровуглемаш», з 24.02.1992 до 24.09.2001 на посаді підземного електрослюсаря 5 розряду з повним робочим днем під землею шахти № 6 «Великомостівська» імені Ленінського Комсомолу комбінату «Укрзахідвугілля», з 19.11.2001 до 06.06.2002 на посаді підземного електрослюсаря 5 розряду на дільниці №1 ДВАТ шахти «Межирічанська» ДХК «Львіввугілля». Звільнений з роботи згідно із п. 2 ст. 40 КЗПП України у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі по стану здоров`я. Зазначив, що пропрацював в умовах впливу шкідливих факторів 28 років 8 місяців 6 днів. За результатами обстеження, йому було встановлено діагноз: силікоз І ст., хронічний бронхіт, емфізема легень ІІ ст., хронічний п/к радикуліт. Професійні захворювання у нього виникли внаслідок вугільно-породного шахтного пилу в концентрації вище ГДК, дії шкідливих факторів мікроклімату (перепаду температури, переохолодження організму), вимушеного положення тіла. Згідно із довідкою серії ЛВА-1 № 119853, виданою обласною МСЕК 26.06.2002, йому вперше та безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності, а згідно довідки серії ЛВА-2 № 007241 від 26.06.2002, вперше та безтерміново встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 50 % у зв`язку з професійними захворюваннями від 04.06.2002. Вказує, що внаслідок отриманого професійного захворювання та трудового каліцтва, йому завдано значної моральної школи у вигляді фізичних та душевних страждань, відчуває незручності у повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі та моральні страждання, відчувати себе неповноцінною людиною, не взмозі вести активне життя, займатись улюбленою справою, змушений звертатись за медичною допомогою та витрачати значні кошти на лікування. Постійний кашель викликає небажану увагу людей, і він знаходиться у пригніченому та депресивному стані. Всі вказані ним факти та обставини моральних страждань та переживань значним чином змінили ритм та порядок його життя, порушили нормальні життєві зв`язки для чого він повинен прикладати значні додаткові зусилля. Змушені зміни в життєвих відносинах викликають у нього значні моральні переживання, почуття безвихідності і відсутності перспектив на майбутнє. Просить позов задовольнити та стягнути на його користь завдану моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 60000,00 грн. Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь ОСОБА_1 35000 (тридцять п`ять тисяч) гривень 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь держави 529 (п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 67 копійок судового збору. Рішення суду оскарив відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області. В апеляційній скарзі представник відповідача зазначає, що рішення підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що позивачем невірно визначено належного відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області. Звертає увагу, що з 01.01.2015 набув чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 №77-VIIІ, яким ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 №1105-XIV, викладено в новій редакції з назвою «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону №1105 Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом. Серед переліку страхових виплат, передбачених ч. 7 ст. 36 Закону №1105, відсутня страхова виплата на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків. Відповідно до ч. 8 ст. 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Отже, з врахуванням наведеного, відшкодування позивачу моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, незалежно від часу настання страхового випадку, з 01.01.2015 і на момент подання позову до суду не є обов`язком для скаржника. Враховуючи той факт, що позивач отримав професійні захворювання під час виконання трудових обов`язків, а заподіяна йому шкода випливає з трудових правовідносин, тому така має відшкодовуватись роботодавцем, який не створив безпечні умови праці на підставі ст. 1167 ФЦК України та ст. 2371 КЗпП України. З позовом до скаржника про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, позивач звернувся 11.10.2021. З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон №1105 (у редакції чинні з 01.01.2015). Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачає можливості такого відшкодування Фондом, тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Також апелянт зазначає, що з 01.01.2006 Фонд соціального страхування не є суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Таким суб`єктом з 01.01.2006 є роботодавець. У цьому контексті покликається на судову практику та рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 № 20-рп/2008. Також зазначає, що обов`язок доведення факту завдання моральної шкоди та розміру такої лежить на позивачу, однак останнім не долучено до матеріалів справи жодного доказу про наявність факту спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з професійним захворюванням на момент ушкодження здоров`я, а саме у 2002 році та не подано жодних медичних документів, які б підтверджували перенесені стрес, депресію, які зазнав позивач внаслідок моральних страждань у результаті професійних захворювань позивачем не надано. Більше того, відповідачем подано докази, які підтверджують відсутність скарг щодо моральних страждань у позивача, у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві, зокрема з відповіді Міжрайонної спеціалізованої профпаталогічної МСЕК від 11.01.2022 № 3 та відповіді КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Червонограда» від 13.04.2022 № 340, ОСОБА_1 не звертався зі скаргами до лікаря зі скаргами щодо моральних страждань. Крім цього, звертає увагу, що вперше позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням висновком Обласної МСЕК №3 від 26.06.2002, при цьому позивач фактично звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди через 19 років після встановлення йому вперше відсотків втрати працездатності у зв`язку з професійним захворюванням. За такий проміжок часу у позивача виникли ускладнення та погіршення стану здоров`я, що підтверджується медичними документами, поданими позивачем до позовної заяви. На момент звернення до суду позивачу виповнилось 73 років, а на дату встановлення МСЕК вперше та безтерміново стійкої втрати працездатності у зв`язку з професійним захворюванням позивач вже перебував на пенсії за віком як працівник, зайнятий на підземних і відкритих гірничих роботах. При працевлаштуванні на роботу позивачу було відомо про умови праці у підземних умовах та наслідки такої праці. Зазначає, що позивач частково втратив професійну працездатність, але не втратив здатність вести звичайний спосіб життя, не втратив можливість надалі працювати після встановлення стійкої втрати професійної працездатності, відтак, позивач продовжував працювати по інших професіях, що підтверджується записами у його трудовій книжці. У зв`язку з професійним захворюванням позивачу лише протипоказана робота в підземних умовах, а саме в умовах пилу. Доказів про стаціонарне чи амбулаторне лікування позивачем не представлено, як і не надано доказів обґрунтування розміру моральної шкоди. Окремо зазначає, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16 січня 2020 року 466-ІХ "Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", то дійсно зміни були внесені до ст. 164.2.14 ПК України щодо оподаткування на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Стягнувши на користь позивача 35000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, у резолютивній частині рішення не зазначено про утримання з суми задоволених позовних вимог податку на доходи з фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2022 рокута ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про відшкодування шкоди, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи із такого. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності (згідно довідки серії ЛВА-2 № 007241 від 26.06.2002 року, ОСОБА_1 вперше та безтерміново визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, потребу у додаткових видах допомоги, а саме: 50% втрати професійної працездатності від 04.06.2002 року) обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування на підставі «е» п. 1 ч.1 ст. 21 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на той час, тому доводи відповідача про те, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Львівській області не є належним відповідачем по справі, суд відхилив. Крім цього, суд відхилив доводи про те, що на час звернення позивача із позовом набула чинності редакція ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, оскільки спір щодо відшкодування шкоди повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, що виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності, тобто 26.06.2002. Врахувавши рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004 та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів з приводу доведеності факту спричинення позивачеві моральної шкоди унаслідок ушкодження його здоров`я при виконанні трудових обов`язків, що потягло за собою професійне захворювання та трудове каліцтво, внаслідок чого його життєві зв`язки змінились, та існує потреба у докладенні додаткових зусиль для організації життя позивача, необхідність вживання додаткових заходів для підтримання його здоров`я, яке зазнало непоправного погіршення внаслідок роботи у шкідливих умовах праці. Таким чином, врахувавши характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стану його здоров`я, істотних вимушених змін в його життєвих стосунках, конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди у розмірі 35 000 грн., що відповідатиме глибині завданих моральних страждань, вимогам розумності і справедливості. Окремо суд зазначив, що доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, дає підстави для висновку про наявність моральної шкоди, що повністю кореспондується з нормам ст. 3 Конституції України за якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю Крім цього, суд стягнув судові витрати пропорційно задоволенних позовних вимог. Перевіряючи оскаржуване рішення колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 28 років 8 місяців 6 днів працював на підприємствах вугільної промисловості, зокрема в період з 26.06.1965 до 16.08.1969 працював на посаді електрослюсаря лампової, лісодоставщика поверхневого, підземного електрослюсаря шахти № 6 «Великомостівська» імені Ленінського Комсомолу комбінату «Укрзахідвугілля», з 17.06.1974 до 25.02.1992 - на посаді інженера Державного проектно-конструкторського наукового інституту вугільної промисловості «Гіпровуглемаш», з 24.02.1992 до 24.09.2001 - на посаді підземного електрослюсаря 5 розряду з повним робочим днем під землею шахти №6 «Великомостівська» імені Ленінського Комсомолу комбінату «Укрзахідвугілля», з 19.11.2001 до 06.06.2002 - на посаді підземного електрослюсаря 5 розряду на дільниці №1 ДВАТ шахти «Межирічанська» ДХК «Львіввугілля», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 7-9). 06.06.2022 позивач ОСОБА_1 звільнений на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі по стану здоров`я. 18.06.2002 комісія ДВАТ шахти «Межирічанська» ДХК «Львіввугілля» провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання працівника ОСОБА_1 , про що було складено акт розслідування професійного хронічного захворювання по формі П-4, з якого вбачається, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло внаслідок контакту з вугільно-породним шахтним пилом в концентрації вище ГДК 100-280 мг/м.куб, дії шкідливих факторів мікроклімату (перепаду температури, протяги, переохолодження організму), вимушеного положення тіла (а.с. 11-12). Згідно із довідкою МОЗ Обласної МСЕК серії ЛВА-1 № 119853 від 26.06.2002 ОСОБА_1 вперше та безтерміново встановлено третю групу інвалідності, внаслідок професійного захворювання, визначена потреба позивача у лікуванні у терапевта, невропатолога (а.с. 10). Довідкою обласної МСЕК серії ЛВА-2 № 007241 від 26.06.2002, ОСОБА_1 вперше та безтерміново визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, потребу у додаткових видах допомоги, а саме: 50% втрати професійної працездатності від 04.06.2002, рекомендовано санаторно-курортне лікування (а.с. 10). У матеріалах справи наявні докази стосовно того, що позивач ОСОБА_1 періодично звертався за медичною допомогою, що підтверджується копіями виписок та витягів з медичної карти стаціонарного та амбулаторного хворого, що зумовлено тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці (а.с.13-17). Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди позивач ОСОБА_1 свої доводи зводить до того, що внаслідок отриманого професійного захворювання та трудового каліцтва, йому завдано значної моральної школи у вигляді фізичних та душевних страждань, яку оцінює у 60000,00 грн. та просить стягнути із Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області. Вирішуючи питання підставності позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить із того, що згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в його заподіянні. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Як роз`яснено у п. 2 п. 11.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, у разі настання зазначеного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язував з настанням страхового випадку. 20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно з яким виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати. Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 зазначив, що право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України). Отже, в контексті рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, під час дії якої позивачеві завдано моральну шкоду у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілому професійної працездатності, виникло у особи до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16 (провадження №14-463цс18), у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження №14-288цс19). Таким чином, встановивши, що право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою 50% професійної працездатності, яка пов`язана з професійним захворюванням, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше у 2002 році, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що відшкодування моральної шкоди Фондом не передбачено законодавством, чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення, є безпідставними. Згідно з пунктом 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 відповідно до статей 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з втратою професійної працездатності встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами. Висновок суду про відшкодування позивачу з боку відповідача моральної шкоди відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рп2004р. відповідно до якого, громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. За висновками суду ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності вже спричиняють йому моральні і фізичні страждання (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-9/2004 р.). Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Так, право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1). Разом з тим, Закон, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від встановлення факту стійкої втрати працездатності лише на підставі висновку МСЕК, відсутній. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з ушкодженням здоров`я, суд не має встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК зазначеного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо. При цьому, апеляційний суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справі №210/5258/16-ц від 05.12.2018, яка містить висновок, що Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Враховуючи наведене, безпідставними колегія суддів вважає й доводи відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належними доказами, зокрема, висновком МСЕК. Необґрунтованими вважає колегія суддів доводи апеляційної скарги відповідача щодо розміру моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції на користь позивача. Так, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахування роз`яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995, з подальшими змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи, зокрема на ДВАТ Шахта «Межирічанська» у шкідливих умовах протягом тривалого часу, що стало причиною його професійного захворювання, яке потягло за собою втрату працездатності у розмірі 50% та встановленням ІІІ групи інвалідності. Доводи відповідача про недоведеність факту моральної шкоди не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування беззаперечно доводять наявність моральної шкоди. У даній справі про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з ушкодженням здоров`я, встановивши факт завдання моральної шкоди, суд ретельно підійшов до того, аби присуджена ним сума відшкодування була співмірною цій шкоді. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання та тривалість його роботи у шкідливих умовах праці, відсоток втрати ним професійної працездатності, що свідчить про відсутність можливості відновлення попереднього стану здоров`я, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 35 000,00 грн. не є завищеним чи заниженим. Що стосується покликань в апеляційній скарзі на те, що з 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України(далі - ПК України) щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16 січня 2020 року 466-ІХ "Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", то дійсно зміни були внесені до ст. 164.2.14 ПК Українищодо оподаткування на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. У зв`язку з цим, апелянт зазначає, що у резолютивній частині рішення не зазначено про утримання з суми задоволених позовних вимог податку на доходи з фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. При цьому, згідно з підпунктом "а" п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст.164 ПК Українидо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крімсум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Отже, чинним податковим законодавством дійсно передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необхідності включення до оподатковуваного доходу платника податків відшкодування моральної шкоди у розмірі визначеному рішенням суду який перевищує чотирикратну мінімальну заробітну плату у контексті спірних правовідносин, є суб`єктивним трактуванням апелянтом норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка. Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2022 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 19 квітня 2023 року. Головуючий А.В.Ніткевич Судді: С.М.Бойко С.М. Копняк