Постанова 4803 № 182/5423/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3603/22 Справа № 182/5423/21 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 182/5423/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Остапенко В.О., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П, сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, та відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року, яке ухвалено суддею Рунчевою О.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні,- ВСТАНОВИВ: В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що станом на 18.01.1993 року він працював на посаді трубоклада Виробничого кооперативу «Трубник». Того ж дня позивач здійснював підготовчі роботи з забарвлення металоконструкцій. При цьому, біля місця, де позивач виконував вказані роботи, на відстані 8 метрів, двоє робітників цеху ремонту металургійного обладнання Нікопольського заводу феросплавів здійснювали зачищення транспортерної стрічки зачисною машинкою з дротовою насадкою. Внаслідок неналежного виконання вимог законодавства з охорони праці зі сторони працівників цеху Нікопольського заводу феросплавів, внаслідок нещасного випадку, шматок дроту відлетів в сторону позивача, при цьому потрапивши у його око, тим самим спричинивши йому тілесні ушкодження. В результаті нещасного випадку позивачу спричинено травми у вигляді проникаючого поранення лівого ока. За результатами проведеного комісією з розслідування прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом. Даний факт підтверджується актом №1 Форми Н-1 «Про нещасний випадок на виробництві». Згідно п.11.1 акту Форми Н-1 комісією з розслідування нещасного випадку було встановлено що видом події, який призвів до настання нещасного випадку являється вплив рухомих та таких, що розлітаються, обертаються предметів та деталей. Відповідно до п. 11.2 акту Форми Н-1 причинами настання нещасного випадку є незадовільна організація виконання робіт, незастосування засобів індивідуального захисту від впливу механічних факторів, конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність зачисної машинки. Згідно п. 11.3 акту Форми Н-1 встановлено обладнання, експлуатація якого призвела до нещасного випадку, а саме зачисна машинка, дротова насадка, якої не захищена кожухом, яка є джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, пунктом 13 акту Форми Н-1 встановлено осіб, що допустили порушення законодавства про охорону праці, а саме ОСОБА_2 , бригадира, який не забезпечив виконання п. 10.14.1 Положення про систему управління охороною праці в чорній металургії; та ОСОБА_3 , бригадира, залишившего без нагляду працівників. Вищезазначені факти свідчать про відсутність вини позивача в настанні нещасного випадку. Висновком МСЕК від 03.06.2002 року ОСОБА_1 первинно було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 45 % за трудовим каліцтвом та визнано особою з інвалідністю третьої групи. При наступних переоглядах розмір встановленої позивачу втрати професійної працездатності в розмірі 45 % не змінювався, а з 18.04.2022 року був встановлений безстроково. Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 227 000 грн. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 120 000 грн. з утриманням податку та обов`язкових платежів. Стягнуто з Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави 992,40 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача та просить збільшити її розмір до заявленого позивачем у позові розміру, оскільки вважає, що стягнутий судом першої інстанції розмір морального відшкодування значно занижений, не відповідає глибині моральних страждань позивача, принципу розумності, виваженості і справедливості. Представник позивача вказує на те, що висновок суду першої інстанції про необхідність утримання з суми компенсації моральної шкоди податку є неправильним застосуванням матеріального закону, посилаючись на правову позицію Верховного суду України у справі № 180/683/13-у від 25.07.2018 року. Також представник позивача просить врахувати, що внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої виробничої травми, позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, свої наміри в професійній сфері, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, на теперішній час стан здоров`я позивача не відновлений. В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову у задоволенні позову посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Представник відповідача вважає, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09. 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області моральної шкоди. Вказує, що позивач втратив професійну працездатність у розмірі 45%, але не втратив здатність вести звичний спосіб життя, наявність протипоказань у роботі ніяк не можуть позбавити позивача можливості реалізувати його звички та бажання. Також відповідач зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що немає Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, є безпідставним. На думку відповідача, довідкою МСЕК визначено лише ступінь втрати професійної працездатності у відсотках , факт спричинення моральної шкоди не встановлений. Представник відповідача вважає перевищенням повноважень судом першої інстанції висновок про те, що суд не обмежений у праві встановлювати факт завдання моральної шкоди а підставі інших доказів, враховуючи характер каліцтва та іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого та інше. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 18.01.1993 року ОСОБА_1 працював на посаді трубоклада Виробничого кооперативу «Трубник». Того ж дня позивач здійснював підготовчі роботи з забарвлення металоконструкцій. При цьому, біля місця, де позивач виконував вказані роботи, на відстані 8 метрів, двоє робітників цеху ремонту металургійного обладнання Нікопольського заводу феросплавів здійснювали зачищення транспортерної стрічки зачисною машинкою з дротовою насадкою. Внаслідок неналежного виконання вимог законодавства з охорони праці зі сторони працівників цеху Нікопольського заводу феросплавів, внаслідок нещасного випадку, шматок дроту відлетів в сторону позивача, при цьому потрапивши у його око, тим самим спричинивши йому тілесні ушкодження. В результаті нещасного випадку позивачу спричинено травми у вигляді проникаючого поранення лівого ока. За результатами проведеного комісією з розслідування прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом. Даний факт підтверджується актом №1 Форми Н-1 «Про нещасний випадок на виробництві». Згідно п.11.1 акту Форми Н-1 комісією з розслідування нещасного випадку було встановлено що видом події, який призвів до настання нещасного випадку являється вплив рухомих та таких, що розлітаються, обертаються предметів та деталей. Відповідно до п. 11.2 акту Форми Н-1 причинами настання нещасного випадку є незадовільна організація виконання робіт, незастосування засобів індивідуального захисту від впливу механічних факторів, конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність зачисної машинки. Згідно п. 11.3 акту Форми Н-1 встановлено обладнання, експлуатація якого призвела до нещасного випадку, а саме зачисна машинка, дротова насадка, якої не захищена кожухом, яка є джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, пунктом 13 акту Форми Н-1 встановлено осіб, що допустили порушення законодавства про охорону праці, а саме ОСОБА_2 , бригадира, який не забезпечив виконання п. 10.14.1 Положення про систему управління охороною праці в чорній металургії; та ОСОБА_3 , бригадира, залишившего без нагляду працівників. Вищезазначені факти свідчать про відсутність вини позивача в настанні нещасного випадку. Висновком МСЕК від 03.06.2002 року ОСОБА_1 первинно було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 45 % за трудовим каліцтвом та визнано особою з інвалідністю третьої групи. При наступних переоглядах розмір встановленої позивачу втрати професійної працездатності в розмірі 45 % не змінювався, а з 18.04.2022 року був встановлений безстроково. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності 03.06.2002 року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не може погодитись із визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто в даному випадку з 03.06.2002 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 03.06.2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку, Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, провадження № 14-597цс18. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивачки права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Посилання в апеляційній скарзі відповідача на те, що позивач втратив професійну працездатність у розмірі 45%, але не втратив здатність вести звичний спосіб життя, наявність протипоказань у роботі ніяк не можуть позбавити позивача можливості реалізувати його звички та бажання, колегія суддів не бере до уваги, оскільки даний факт не знімає з Фонду обов`язку з відшкодування моральної шкоди, більш того, позивачу встановлено відсоток втрати професійної працездатності безстроково, що свідчить про тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, та взагалі, можливість такого відновлення. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачу довідкою МСЕК визначено лише ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, а факт спричинення моральної шкоди не встановлений, колегія суддів не бере до уваги, оскільки сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Доводи апеляційної скарги позивача, про те, що висновок суду першої інстанції про необхідність утримання з суми компенсації моральної шкоди податку є неправильним застосуванням матеріального закону, колегія суддів приймає до уваги та вважає змінити рішення суду першої інстанції в цій частині, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, тому сума морального відшкодування, в даному випадку, має бути стягнута без утримання податку з доходу фізичних осіб. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним. Зокрема, враховуючи характер отриманої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 45 %, визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманого травмування, наявність фізичних страждань позивача, що в свою чергу викликають моральні страждання, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, та не приймає доводи апеляційної скарги позивача, щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим. Виходячи з наведених вище обставин колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити цей розмір з 120 000 грн. до 90 000 грн. із зазначенням того, що вказана сума стягується без утримання податку з доходу фізичних осіб. У зв`язку із зменшенням розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає зменшенню стягнутий судом першої інстанції розмір судового збору, з огляду на наступне. Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виходячи з цих обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру судового збору, стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави, зменшивши цей розмір з 992,40 гривень до 908 гривень, тобто до розміру мінімальної ставки судового збору, що підлягав сплаті на момент подання позову. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - задовольнити частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 120 000 грн. до 90 000 (дев`яноста тисяч) грн., зазначивши, що розмір моральної шкоди стягнутий без утримання податку з доходу фізичних осіб. Виключити з резолютивної частини рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року посилання на стягнення моральної шкоди з утриманням податку з доходу фізичних осіб. Рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судового збору з 992 грн. 40 коп. до 908 (дев`ятсот вісім) гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 27 квітня 2022 року. Головуючий: Судді: