Постанова 4818 № 953/4235/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/4235/22 Головуючий суддя І інстанції Колесник С. А. Провадження № 22-ц/818/281/23 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про розірвання шлюбу П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Бурлака І.В., Тичкова О.Ю., за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину, в с т а н о в и в: У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , відповідно до якого просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , зареєстрований 01 березня 2018 року в Московському районному у місті Харкові відділі державної реєстрації актів цивільного стану територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №208. Дозволити їй після розірвання шлюбу іменуватись прізвищем « ОСОБА_3 ». Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення повноліття. Позов мотивовано тим, що шлюб між нею та відповідачем зареєстрований 01.03.2018 року у Московському районному у місті Харкові відділі державної реєстрації актів цивільного стану територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №208 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 ). 10.04.2018 року ОСОБА_1 був заарештований. ІНФОРМАЦІЯ_3 вона народила доньку ОСОБА_4 . Наразі відповідач знаходиться в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», з ними не спілкується, не цікавиться їх життям, не проявляє інтересу до дитини. Відмовився підписати заяву - згоду на реєстрацію дитини за її місцем проживання. Вона знаходиться фактично в шлюбних відносинах з іншим чоловіком, збереження попереднього шлюбу неможливе. Посилаючись на ст.ст.180, 181,182 СК України, просила визначити аліменти на утримання доньки. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2022 року Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянкою України, місце народження м. Харків) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце народження м. Харків), зареєстрований 01 березня 2018 року у Московському районному у місті Харкові відділі державної реєстрації актів цивільного стану територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №208 від 01.03.2018. Після розірвання шлюбу позивачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 залишено прізвище « ОСОБА_3 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 29 липня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі в розмірі 992 грн. 40 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати. Скарга мотивована тим, що залишено поза увагою той факт, що ним було подано до суду зустрічний позов, який не дійшов до суду не з вини відповідача. Зазначає, що шлюб між сторонами було укладено фіктивно, без мети створення сім`ї. Позивач до укладання шлюбу була вагітна, про що йому було відомо, проте відповідач не є біологічним батьком дитини, яку народила позивач, та батьком він записаний оскільки вони на момент народження вони з позивачкою перебували у шлюбі. Зазначає, що на даний момент він не має можливості надавати допомогу дитині, оскільки перебуває у ДУ «Харківський слідчий ізолятор», до роботи не залучений, заробітної плати не отримував і грошових коштів на особовому рахунку не має. Вказує, що судом не звернуто уваги на його заперечення проти позову, які мають істотне значення для справи, не надано оцінки тому факту, що позивач чотири роки перебуває у інших фактичних шлюбних відносинах і не надано оцінки матеріальному становищу відповідача. У доповненнях до апеляційної скарги відповідач додатково звертає увагу суду на те, що внаслідок його тривалого перебування у СІЗО він з поважних причин не мав можливості підтримувати сімейні відносини. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України у режимі відеоконференцзв`язку вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення усіх учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 01 березня 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб, про що 01.03.2018 було складено відповідний актовий запис №208 у Московському районному у місті Харкові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.7). ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_4 , батько ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 (а.с.9). Вирішуючи спір про розірвання шлюбу та задовольняючи вимоги позивача про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, встановивши, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливо, оскільки це суперечить інтересам позивачки, що має істотне значення для розгляду позову про розірвання шлюбу, оскільки небажанн одного з подружжя продовжувати шлюбні стосунки є підставою для розірвання шлюбу. Задовольняючи вимоги позову щодо стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що дитина проживає з позивачем, знаходиться на її утриманні та визначив розмір аліментів з урахуванням права дитини на необхідний рівень життя. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частина 1 статті 3 СК України проголошує, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Згідно статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. За положеннями частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз", підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Згідно із статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Отже, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача чи відповідача. Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються Конституцією України та СК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до вимог ч.1ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції, і є частиною національного законодавства України. Статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання. Відповідно до ст. ст. 105,110,112 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду згідно до статті 110 цього Кодексу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя згідно до ч.1ст.110 СК України. У статті 112 СК України визначені наступні підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя:

1. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

2. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Із пояснень сторін, наданих в судах першої та апеляційної інстанції вбачається, що ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання припинено, тобто, сторони проживають окремо, сімейні стосунки не підтримують, збереження сім`ї є неможливим. Позивач ОСОБА_2 наполягає на розірванні шлюбу та вважає, що збереження сім`ї неможливо, оскільки вона вже тривалий час знаходиться у фактичних сімейних відносинах з іншим чоловіком. Як вбачається з доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечує проти розірвання шлюбу з огляду на те, що він тривалий час знаходиться у СІЗО та що на його думку шлюб був укладений фіктивно. Колегія суддів не знайшла у справі доказів укладення фіктивного шлюбу та не вважає тривалий перебування відповідача у СІЗО тією обставиною, яка не спростовує доводи позивачки про те, що вона не вбачає для себе можливості продовжувати шлюбіні відносини з відповідачем, оскільки вже тривалий час підтримує фактичні шлюбні відносини зх іншим чоловіком, що за змістом згаданої норми ст. 112 СК України є необхідною і достатньою причиною для розівання шлюбу між сторонами. Щодо стягнення аліментів. Відповідно до ст.141 СК України мати, батько, мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 150 СК України). Згідно ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За правилом п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до норм ст.ст. 141, 150 СК України кожен з батьків має рівний обов`язок по утриманню дітей. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дитини. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дітям відповідного розміру утримання має доводитися сторонами відповідно до правил ст.ст. 12, 81 ЦПК України в контексті обов`язку батьків по утриманню дітей, поєднаного з презумпцією можливості батьків його забезпечувати, що витікає із свідомого рішення батьків народити дітей, яке нерозривно пов`язано з існуючою спроможністю батьків належним чином їх утримувати. Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Згідно зі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. При цьому суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Таким чином, при визначенні розміру аліментів застосовують згадані норми п. 3-2 ч. 1 та ч. 3 ст. 182 СК України. Доводи скарги про те, що ОСОБА_4 тимчасово не працює не спростовує висновки суду про можливість присудження аліментів у визначеній сумі. Відповідач є здоровою працездатною людиною, інших осіб на утриманні не має, не має обмежень для працевлаштування за станом здоров`я, а його ситуація з вимушеним перебуванням у СІЗО має тимчасовий характер. З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог закону, доводи скарги не спростовують висновки районного суду, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення без змін. Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 20 квітня 2023 року Головуючий В.Б. Яцина Судді - І.В. Бурлака. О.Ю. Тичкова.