Постанова 4824 № 359/7430/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2023 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 359/7430/22 номер провадження 22-ц/824/5658/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - Мікайилова Расіма Рамізовича на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2022 року /суддя Яковлєва Л.В./ у справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: 14 жовтня 2022 року представник позивача ОСОБА_4 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 154 від 18 грудня 2006 року станом на 23 лютого 2022 року в розмірі 5128,12 доларів США та 30 922,77 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 3276,65 грн. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено./а.с. 155-162/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано положення кредитного договору про те, що проценти нараховуються до дня погашення кредиту, а не до дня закінчення строку, на який надано кредит. За п. 4.6 кредитного договору, він діє до повернення заборгованості у повному обсязі, а відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Правомірність нарахування процентів до моменту повного виконання зобов`язання підтверджується висновками ВС у 2018-2019 р. Крім того, посилався на постанову ВП ВС від 26.01.2021 р. у справі №522/1528/15-ц про те, що рішення суду про стягнення заборгованості по кредитному договору не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Не враховано судом першої інстанції і правового висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 18.01.2022 р. у справі №910/17048/17 щодо погодження між сторонами терміну дії зобов`язання - до повного його виконання. Також вказував, що судом першої інстанції помилково не враховано заявлене стягнення 3% річних по ст. 625 ЦК України та не враховано відповідних правових позицій. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність її доводів. Вказував, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося після пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а тому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, комісії та пені. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Щодо вимог про стягнення з відповідачів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів, вказував, що з дослідженого розрахунку заборгованості за кредитним договором встановлено, що позивачем здійснювалось нарахування 3% річних на суму комісії, яка не підлягає стягненню так як позивач не мав права нараховувати комісію у зв`язку з припиненням дії кредитного договору № 154 від 18.12.2006 року. Також, нарахування 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентами є необґрунтованим, оскільки позивачем всупереч вимогам ст.ст.12, 81 ЦПК України не надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на доведення наявності у розрахований період заборгованості по кредиту у визначених у розрахунку розмірах з урахуванням сплачених відповідачем сум під час примусового виконання рішення суду. Тому позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до Відповідачів, про стягнення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - безпідставні та необґрунтовані і задоволенню не підлягають. Окремо наголошував на тому, що сплив строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові. Виходячи з того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості проведений за період з 19.12.2006 року по 21.09.2015 року - минув строк позовної давності. ОСОБА_2 також звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, вказуючи на необґрунтованість її вимог. Зазначав, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року по справі № 359/10509/15-ц набуло чинності 27.11.2018 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Вказував, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року по справі № 359/10509/15-ц за позовом АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості, виконано в повному обсязі, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 16.07.2021 року ВП НОМЕР_5. Виходячи з викладеного, позивач не вправі звертатись до суду щодо солідарного стягнення з відповідача 2 заборгованості та штрафних санкцій за кредитним договором № 154 у зв`язку зі спливом 6-ти місячного терміну, встановленого ст. 559 ЦК України. Окремо вказував, що наданий позивачем розрахунок заборгованості проведений за період з 19.12.2006 року по 21.09.2015 року а отже, минув строк позовної давності. Вказував і на те, що нарахування 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів є необґрунтованим, оскільки позивачем всупереч вимогам ст.ст.12, 81 ЦПК України не надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на доведення наявності у розрахований період заборгованості по кредиту у визначених у розрахунку розмірах з урахуванням сплачених відповідачем сум під час примусового виконання рішення суду. ОСОБА_3 також звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість її вимог, з аналогічних, викладений у відзивах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підстав. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині відмови у стягненні 3% річних, з відмовою у вказаних вимогах, з інших підстав, з огляду на таке. Судом встановлено, що 8 грудня 2006 року ВАТ АБ «Укргазбанк» уклав з ОСОБА_1 кредитний договір № 154, за умовами якого банк зобов`язався надати кредит у розмірі 15000 доларів США, а позичальник зобов`язалася щомісячно до 14 грудня 2018 року повертати кредит по частинам шляхом сплати щомісячного платежу у розмірі 195 доларів США, а також сплачувати відсотки за користування ним у розмірі 11,5% річних. У разі порушення строків повернення кредиту або сплати процентів за кредитом ОСОБА_1 зобов`язалася сплачувати пеню у розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу (а.с.10-12). 19 грудня 2006 року ВАТ АБ «Укргазбанк» уклав з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір поруки, за яким вказані особи зобов`язались відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором. При цьому поручителі несуть солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за невиконання зобовязань по кредитному договору (а.с.21). 19 грудня 2006 року ВАТ АБ «Укргазбанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15000 доларів США. 03 грудня 2007 року ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору № 154 від 18 грудня 2006 року, відповідно якої сторони змінили номер позичкового рахунку з № НОМЕР_1 на № НОМЕР_2 (а.с.13). 02 квітня 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали зміни і доповнення №2 до кредитного договору №154 від 18 грудня 2006 року, відповідно яких сторони змінили строки та суми кредиту, що підлягає сплаті за встановленим графіком (а.с.14-15). 01 серпня 2008 року вказані сторони уклали зміни і доповнення №3 до кредитного договору №154 від 18 грудня 2006 року, якою банк та позичальник змінили строки та суми кредиту, що підлягає сплаті відповідно до визначеного графіку (а.с.16-17). 16 лютого 2009 року ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду №4 до кредитного договору №154 від 18 грудня 2006 року, якою домовились, що кошти, отримані від позичальника, направляються в першу чергу для оплати заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором (а.с.18). 31 березня 2009 року банк та позичальник уклали додаткову угоду №5 до кредитного договору №154 від 18 грудня 2006 року, якою ОСОБА_1 надала повноваження кредитодавцю виконувати доручення на договірне списання грошових коштів на користь позивача з поточних рахунків позичальника в національній та іноземній валютах у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором (а.с.19). 28 серпня 2009 року ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду №6 до кредитного договору №154 від 18 грудня 2006 року, якою домовились внести зміни до кредитного договору, шляхом доповнення його розділом V «Банківська таємниця» (а.с.20). Через неналежне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, в листопаді 2015 року банк звернувся з позовом про стягнення з неї кредитної заборгованості. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року позов Акціонерного товариства «Укргазбанк» (далі по тексту - АТ «Укргазбанк») задоволено частково та стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь банку : 1) заборгованість за кредитним договором № 154 від 18 грудня 2006 року в сумі 5 701,97 дол. США та 4 423 грн. 52 коп.; 2) штраф за невиконання умов договору поруки від 19 грудня 2006 року в розмірі 12530 грн. 00 коп.; 3) сплачений судовий збір по 703 грн. 15 коп. з кожного (а.с. 22-26). Дане рішення суду І інстанції залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року (а.с.27-34). Вказані судові рішення набрали законної сили. 31 грудня 2019 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист № 2/359/343/2016, який пред`явлено до виконання приватному виконавцю Чучкову М.О. За змістом інформації про виконавче провадження № НОМЕР_6 провадження по ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо стягнення з кожного грошових коштів в розмірі 5701 грн. 97 коп., завершено (а.с. 37-47). З виписки з особового рахунку за № НОМЕР_3 за період з 18 грудня 2006 року до 19 серпня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 25 червня 2021 року в рахунок погашення кредитного договору № 154 від 18 грудня 2006 року сплатила 3750,00 доларів США ()102970 грн. 88 коп. та таку ж суму в рахунок погашення прострочених відсотків, 01 липня 2021 року здійснила часткове погашення заборгованості за кредитом в розмірі 986,92 доларів США (26381 грн. 27 коп.) та погашення прострочених відсотків в розмірі 983,05 доларів США (26765 грн. 99 коп.), 09 серпня 2022 року погасила кредитну заборгованість в розмірі 4233,77 доларів США (154823 грн. 04 коп.) (а.с. 59- 85). Відповідно до розрахунку заборгованості зробленого станом 23 лютого 2022 р., за змістом якого за ОСОБА_1 рахується заборгованість, яка складається з : заборгованості по прострочених процентам в розмірі 4557,91 доларів США та заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3% річних) в розмірі 570,21 доларів США. Заборгованість по строковому чи простроченому кредиту - відсутня, заборгованість по поточним процентам - відсутня (а.с. 54-58). Тобто, позивач, після звернення до суду у 2015 році з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості по кредитному договору, фактично продовжив здійснювати нарахування відсотків, на які, на підставі ст. 625 ЦК України, нарахував 3% річних. Банк просить суд стягнути нараховані відсотки в розмірі 4 557,91 дол. США, 3% річних обрахованих на них в розмірі 570,21 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 29725 грн. 88 коп., пеню за несвоєчасне погашення процентів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ч. 2 ст. 1054 ЦК України про те, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно ст. 1048 цього кодексу. За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом в розмірі 11,5% річних на рахунок № НОМЕР_4 в ВАТ «Укргазбанк» не пізніше останнього банківського дня місяця, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, тобто 14 грудня 2018 року включно. Отже, у межах строку кредитування до 14 грудня 2018 року включно відповідачі мали, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними платежами (щомісячними). Починаючи з 14 грудня 2018 року, відповідачі мали обов`язок, незалежно від пред`явлення вимоги позивачем, повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Відтак, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики, у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Верховний Суд у своїх висновках неодноразового наголошував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача, у такому випадку, забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зважаючи на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач, з моменту звернення до суду з позовом у 2015 році про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору, не мав права продовжувати нараховувати відсотки, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості по відсоткам в розмірі 4557,91 доларів США є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги щодо того, що умови кредитного договору діють до повного виконання зобов`язань, та посилання на практику ВС, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-1цс18), від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок, відповідно до якого, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відступу від вказаних правових висновків Велика Палата Верховного Суду не робила, тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував їх до спірних правовідносин, встановивши, що ПАТ АБ «Укргазбанк» використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати належних йому процентів та втратив право нараховувати відповідачу передбачені договором проценти за користування кредитом. Не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника про неврахування судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі N 522/1528/15-ц (де суд відійшов від правового висновку, сформульованого в постанові від 31.10.2018 у справі N202/4494/16-ц (провадження N14-318цс 18), оскільки в справі N522/1528/15-ц правові висновки стосуються відносин поруки за кредитним договором та підстав її припинення, які не оскаржувались та окремо не розглядались. Також, доводи апеляційної скарги про те, що суд проігнорував посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, оскільки її зміст не свідчить про тотожність обставин цієї справи та справи, що переглядається. У зазначеній позивачем справі на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувало питання про те, чи виключає звернення кредитором стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку будь-які наступні вимоги іпотекодержателя (кредитора) щодо виконання боржником основного зобов`язання в силу ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII). Крім того, у зазначеній справі № 910/17048/17 (п.п. 111-112) Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від правових висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду, які застосував суд першої інстанції у справі, що переглядається. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неврахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18 та аналогічні висновки на переконання заявника, які викладені в постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 755/30334/14-ц, від 25 квітня 2018 року у справі №311/4189/15-ц, від 03 травня 2018 року у справі № 274/5179/14-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 0417/12368/2012. Так, у вищевказаних справах суди аналізували правовідносини за позовами кредитора до боржника про стягнення заборгованості. За результатами касаційного перегляду справи суд касаційної інстанції надавав правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо норм законодавства, якими регламентовано порядок стягнення заборгованості кредитором у судовому порядку, порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Таким чином вказані правовідносини не є подібними справі, яка переглядається. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Разом з тим, вказуючи на не застосування судом першої інстанції ст. 625 ЦК України та переглядаючи рішення суду в цій частині, апеляційній суд доходить висновків про його скасування з огляду на таке. Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції звертав увагу на той факт, що за змістом позовних вимог, банк обчислив і нарахував пеню та 3% річних саме на заборгованість за процентами в розмірі 4557,91 доларів США, у стягненні якої з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Укргазбанк» суд відмовив. Відтак, зважаючи на обставини, встановлені судом вище та наведені висновки, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення вимог банку щодо стягнення з відповідачів пені та 3% річних, оскільки дані вимоги є похідними від визначеного АТ «Укргазбанк» розміру заборгованості за процентами. Водночас, апеляційний суд вказує на те, що як вимоги позову так і доводи апеляційної скарги стосуються стягнення 3% річних за невиконання зобов`язань як по заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту так і процентів. Водночас, розрахунок, наданий позивачем здійснений з 16.08.2019 р. по 01.07.2021 р. за кредитом з суми 5 202, 69 доларів США, по процентам з 16.08.2019 р. по 31.01.2022 р. з суми 3 435, 50 доларів США. Апеляційний суд наголошує на тому, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року позов Акціонерного товариства «Укргазбанк» (далі по тексту - АТ «Укргазбанк») задоволено частково та стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь банку : 1) заборгованість за кредитним договором № 154 від 18 грудня 2006 року в сумі 5 701,97 дол. США та 4 423 грн. 52 коп.; 2) штраф за невиконання умов договору поруки від 19 грудня 2006 року в розмірі 12530 грн. 00 коп.; 3) сплачений судовий збір по 703 грн. 15 коп. з кожного. Водночас, остаточне виконання відбулось 16.07.2021 р. За інформацією про виконавче провадження, відбувалось стягнення 5701, 97 грн з кожного. /а.с. 36-47/ З виписки вбачається поетапне погашення кредиту. /а.с. 59-87/ Водночас, позивач, звертаючись до суду не зазначає сум поетапного погашення, здійснених на виконання рішення суду ані періодів такого погашення, у зв`язку з чим в апеляційного суду відсутня можливість як перевірки так і здійснення розрахунків, з урахуванням періоду набрання рішенням законної сили про стягнення боргу 27.11.2018 р. та моменту його повного виконання 16.07.2021 р. Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №910/1238/17 зроблено висновок, що після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов`язання і у такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе вже не на підставі умов договору, а на підставі статті 625 ЦК України, якою врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року по справі №914/1033/17 сформовано висновок, що інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов`язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України за час прострочення. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, яке вже виникло на підставі рішення суду. Аналіз вищезазначених обставин в сукупності з наведеними вимогами закону та правовими позиціями Верховного Суду дає підстави для висновку, що оскільки обов`язок, встановлений рішенням суду від 15 листопада 2016 року у повному обсязі виконаний, то у позивача відсутні передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України правові підстави для нарахування та стягнення з нього 3% річних за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові на даний момент. За попередній період прострочки, апеляційний суд вказує, що з дослідженого розрахунку заборгованості за кредитним договором встановлено, що позивачем здійснювалось нарахування 3% річних на суми прострочених відсотків та боргу, які позивач продовжував рахувати незважаючи на рішення суду про стягнення остаточної суми, та які не підлягають стягненню у зв`язку з припиненням дії кредитного договору № 154 від 18.12.2006 року. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновків, що нарахування 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентами є необґрунтованим, оскільки позивачем всупереч вимогам ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на доведення наявності у розрахований період заборгованості по кредиту у визначених у розрахунку розмірах з урахуванням сплачених відповідачем сум під час примусового виконання рішення суду. Тому позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до відповідачів, про стягнення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - безпідставні та необґрунтовані і задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, водночас по суті відмовлено, судовий збір покладається на позивача та не підлягає стягненню і розподілу. Керуючись ст.ст. 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - Мікайилова Расіма Рамізовича на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2022 року - задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2022 року в частині відмови у стягненні 3% річних скасувати, відмовивши у вказаній вимозі з підстав, викладених у постанові. В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: