Постанова КЦС ВС № 359/10509/15-ц

Постанова Іменем України 27 січня 2021 року м. Київ справа № 359/10509/15-ц провадження № 61-1002св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом, відповідач за об`єднаним та зустрічним за ним позовами) - публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», відповідач (позивач за зустрічним позовом, відповідач за об`єднаним та зустрічним за ним позовами) - ОСОБА_1 , відповідач за первісним та зустрічними позовами (позивач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_2 , відповідач за первісним, зустрічними та об`єднаним позовами (позивач за зустрічним позовом до об`єднаного позову) - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «АБ «Укргазбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 18 грудня 2006 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, який доповнювався додатковими угодами від 03 грудня 2007 року, 02 квітня 2008 року, 01 серпня 2008 року, 16 лютого 2009 року, 31 березня 2009 року та 28 серпня 2009 року, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 15 000,00 доларів США, зі сплатою 11,5 % річних, строком до 14 грудня 2018 року. На забезпечення виконання вказаного грошового зобов`язання 19 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останні зобов`язалися перед банком відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитом. Належним чином ОСОБА_1 вказане зобов`язання не виконувала, у зв`язку із чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 701,97 доларів США та 4 423,00 грн, а також штрафом за невиконання умов договору іпотеки у розмірі 12 530,00 грн. Ураховуючи викладене, ПАТ «АБ «Укргазбанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 701,97 доларів США та 4 423,00 грн, а також штраф за невиконання умов договору іпотеки у розмірі 12 530,00 грн. У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору. Позов мотивовано тим, що з моменту підписання нею з банком кредитного договору та зверненням до суду із цим позовом відбулась зміна економічних умов у країні, зокрема: різке зростання офіційного та комерційного курсів доларів США по відношенню до національної валюти, у зв`язку із чим у неї суттєво погіршився майновий стан. Вважала, що подальше виконання умов зобов`язання за кредитним договором порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при його укладенні. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд захистити її право, як споживача банківських послуг, шляхом розірвання договору про надання споживчого кредиту від 18 грудня 2006 року № 154, укладеного між нею та ВАТ АБ «Укргазбанк», а також встановити порядок та строки повернення нею боргу за кредитним договором у розмірі, визначеному судом за результатами розгляду первісних позовних вимог на момент його розірвання, розстрочивши таке повернення на п`ять років, шляхом внесення грошових коштів на вказаний банком рахунок рівними частками в останній робочий день кожного місяця, починаючи з наступного місяця після набрання рішенням суду у цій справі законної сили. У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання припиненим договору поруки. Позов мотивовано тим, що 19 грудня 2006 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останні зобов`язалися відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, нести солідарну відповідальність із позичальником перед кредитором за невиконання кредитного зобов`язання. Також зазначав, що відповідно до умов указаного договору порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку виконання зобов`язання позичальником за кредитним договором не пред`явить позов до поручителя. Вважав поруку припиненою, оскільки відповідно до розрахунку банку позичальник допустила неналежне виконання грошового зобов`язання з 01 лютого 2011 року, проте з позовом до поручителів банк звернувся у листопаді 2015 року. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати припиненим з 01 травня 2011 року договір поруки, укладений 19 грудня 2006 року між ним та ВАТ АБ «Укргазбанк» й ОСОБА_1 на забезпечення виконання кредитного договору від 18 грудня 2006 року № 154, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 . У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим. Зустрічним позов мотивовано тим, що порука, укладена на забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитного зобов`язання від 19 грудня 2006 року є припиненою, оскільки банк із позовом до нього як до поручителя звернувся із пропуском строку, встановленим цим договором. Ураховуючи викладене ОСОБА_3 просив визнати припиненим договір поруки, укладений 19 грудня 2006 року між ним та ВАТ АБ «Укргазбанк» й ОСОБА_1 на забезпечення виконання кредитного договору від 18 грудня 2006 року № 154, укладеного між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Протокольною ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до розгляду з позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк». Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2016 року позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_2 . Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2016 року цивільну справу № 359/10509/15-ц (провадження № 2/359/343/2016) об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 359/3541/16-ц, яка розглядалася Бориспільським міськрайонним судом, присвоєно справі за об`єднаними провадженнями № 359/10509/15-ц (провадження № 2/359/343/2016). Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року позов ПАТ «АБ «Укргазбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2006 року № 154 у розмірі 5 701,97 доларів США та 4 423,52 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» штраф за невиконання умов договору іпотеки від 19 грудня 2006 року у розмірі 12 530,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні об`єднаного позову ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю банком свого позову та наявністю передбачених статтями 526, 1050, 1054 ЦК України підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, забезпеченим порукою, оскільки боржник - ОСОБА_1 , не виконувала належним чином взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності належних та допустимих доказів наявності чотирьох умов, встановлених частиною другою статті 652 ЦК України, необхідних для розірвання кредитного договору у зв`язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за об`єднаним позовом ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для задоволення цих позовів щодо визнання договору поруки припиненим, оскільки банк пред`явив позов про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах строку дії поруки. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції у частині об`єднаного позову ОСОБА_2 про визнання припиненим договору поруки, останній звернувся із апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції. При цьому вказане рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося та предметом перегляду не було. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання припиненим договору поруки, оскільки виконання зобов`язання за кредитним договором, яке було забезпечено порукою, у повному обсязі не настало, зважаючи на строк дії кредитного договору до 14 грудня 2018 року, тому порука не припинена. Разом із тим, суд апеляційної інстанції виходив із того, що порука припинена лише щодо суми простроченої заборгованості, яка утворилась поза межами шестимісячного строку, зокрема: за період з 19 грудня 2006 року по 04 травня 2015 року, проте ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції у частині стягнення з нього на користь банку кредитної заборгованості за цей період не оскаржував у суді апеляційної інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні його позовних вимог щодо визнання припиненим договору поруки та у цій частині ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. ОСОБА_2 вважав, що порука припинена, оскільки банк звернувся із позовом до нього як до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, виконання якого було забезпечено його порукою, із пропуском встановленого цим договором строку. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року було відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із Бориспільського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 359/10509/15-ц та зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року до закінчення касаційного провадження. У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року цивільну справу за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору, об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання припиненим договору поруки, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим призначено до розгляду. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АБ «Укргазбанк», у якому заявник посилався на те, що касаційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій у повному обсязі з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, надано належну оцінку всім доказам, поясненням та запереченням, наданим сторонами. Фактичні обставини справи, встановлені судами 18 грудня 2006 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 154, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15 000,00 доларів США, зі сплатою 11,5 % річних, строком до 14 грудня 2018 року. У разі порушення строків повернення кредиту або сплати процентів за кредитом ОСОБА_1 зобов`язалася сплачувати пеню у розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу (а. с. 7-9 т. 1). 19 грудня 2006 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останні зобов`язались відповідати перед ВАТ АБ «Укргазбанк» за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором. Поручителі несуть солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за невиконання зобов`язань за кредитним договором (а. с. 18 т. 1). 03 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 18 грудня 2006 року № 154, відповідно до умов якої сторони змінили номер позичкового рахунку з № НОМЕР_1 на № НОМЕР_2 (а. с. 10 т. 1). 02 квітня 2008 року та 01 серпня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткові угоди до кредитного договору від 18 грудня 2006 року № 154, відповідно до умов якої сторони змінили строки та суми кредиту, що підлягає сплаті відповідно до визначеного графіка (а. с. 11-14 т. 1). 16 лютого 2009 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 18 грудня 2006 року № 154, якою домовились, що кошти, отримані від позичальника, направляються у першу чергу для оплати заборгованості за кредитом, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором (а. с. 15 т. 1). 31 березня 2009 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 18 грудня 2006 року № 154, якою ОСОБА_1 надала повноваження ВАТ АБ «Укргазбанк» виконувати доручення на договірне списання грошових коштів на користь банку з поточних рахунків ОСОБА_1 в національній та іноземній валютах у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором (а. с. 16 т. 1). 28 серпня 2009 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 18 грудня 2006 року № 154, якою домовились внести зміни до кредитного договору, шляхом доповнення його розділом V «Банківська таємниця» (а. с. 17 т. 1). ПАТ «АБ «Укргазбанк» є правонаступником ВАТ АБ «Укргазбанк» (а. с. 39-41 т. 1). Згідно із пунктом 3.3.1. кредитного договору позичальник зобов`язувався повертати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитом, щомісячно, виходячи з 11,5 % річних не пізніше останнього банківського дня місяця. Відповідно до пункту 1.3 договору поруки поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором у тому ж об`ємі, що і позичальник - за сплату кредиту, процентів за користування кредитом, штрафу з не виконання або ж неналежне виконання зобов`язань - у повному обсязі. Останній платіж ОСОБА_1 було здійснено 08 грудня 2014 року. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку - припиняє суб`єктивне право кредитора. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа. У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання. Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинна була здійснювати не пізніше останнього банківського дня кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором та ураховуючи те, що боржник - ОСОБА_1 останній платіж здійснила 08 грудня 2014 року, а з позовом щодо стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся - 05 листопада 2015 року, обґрунтовано вважав, що з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителів, а тому порука в частині суми простроченої заборгованості, яка утворилась поза межами шестимісячного строку, зокрема, за період з 19 грудня 2006 року по 04 травня 2015 року, є припиненою. При цьому, встановивши, що строк дії кредитного договору діяв до 14 грудня 2018 року, обґрунтовано вважав, що кредитор звернувся у листопаді 2015 року до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості у межах строку дії кредитного договору та договору поруки, й дійшов правильного висновку про те, що порука ОСОБА_2 у частині сум простроченої заборгованості за період з 05 травня 2015 року по 21 вересня 2015 року (день, зазначений банком у розрахунку заборгованості) не припинена, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору поруки припиненим. Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18). Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює. Верховний Суд при перевірці судових рішень враховує межі касаційного оскарження, звертає увагу на встановлені конкретні обставини у справі про те, що у зазначений судом строк порука була припинена і за цей прострочений період судовим рішенням солідарно стягнуті кошти з поручителя ОСОБА_2 , проте з урахуванням того, що ОСОБА_2 в апеляційному порядку судове рішення за первісним позовом про солідарне стягнення з нього суми боргу не оскаржував, не виявив такого бажання та не сплатив судовий збір за оскарження рішення суду в частині вирішення первісного позову, що було встановлено Верховним Судом з доводів його касаційної скарги у постанові від 08 серпня 2018 року при перегляді ухвали суду апеляційної інстанції про повернення його апеляційної скарги на указане рішення першої інстанції, тому правильними є висновки суду апеляційної інстанції про припинення поруки щодо суми простроченої заборгованості у зазначений період, яка утворилась поза межами шестимісячного строку (у договорі поруки сторони дійшли згоди про тримісячний строк пред`явлення вимог до поручителя), в той же час зазначене не свідчить про припинення поруки загалом, тому задоволення позовних вимог лише про визнання поруки частково припиненою за заявленим позовом про визнання в цілому договору поруки припиненим, не могло привести до ефективного захисту прав ОСОБА_2 , оскільки рішення суду про стягнення з нього коштів він не оскаржив, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування правильних по суті і законних судових рішень. Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Щодо зупинення дії судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року було зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2016 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович