Постанова 4857 № 300/3650/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/3650/22 пров. № А/857/1881/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року в справі №300/3650/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дії та бездіяльності протиправними, - суддя в 1-й інстанції - Матуляк Я.П., час ухвалення рішення - 19.10.2022 року, місце ухвалення рішення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, в с т а н о в и в: У вересні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Одеській області) про визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача 1 призначити позивачу пенсію по інвалідності з 01.02.2022 року, зарахувавши до страхового стажу останнього періоди роботи з 03.01.1996 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що встановлено наявність страхового стажу позивача лише 10 років 03 місяці 25 днів при необхідних 14 років. Твердить скаржник, що не підлягають зарахуванню до страхового стажу періоди роботи позивача з 03.01.1996 по 31.12.2003 у зв`язку з некоректним заповненням трудової книжки (початок трудової діяльності у 1996 році, а рік заповнення 2007) та періоди роботи у російській федерації з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012 у зв`язку з відсутністю підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць СНД на території яких проводилась трудова діяльність. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 22.02.2022 ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності з 01.02.2022 (а.с.9). Так, 28.03.2022 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.14). За принципом екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута ГУ ПФУ в Одеській області та за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 07.04.2022 за №092850013899 (а.с.15). Згідно вказаного рішення суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з підстав відсутності необхідного страхового стажу: за наданими документами відповідачем-2 встановлено наявність страхового стажу позивача 10 років 03 місяці 25 днів при необхідних 14 років; не враховано періоди роботи позивача з 03.01.1996 по 31.12.2003 у зв`язку з некоректним заповненням трудової книжки (початок трудової діяльності у 1996 році, а рік заповнення 2007) та періоди роботи у російській федерації з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012 у зв`язку з відсутністю підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць СНД на території яких проводилась трудова діяльність. Колегія суддів зазначає, що предметом спору є наявність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності. Інші підстави щодо неможливості призначення пенсії сторонами не оспорюються, а тому відповідно до вимог ст. 308 КАС України суд досліджує питання можливості зарахування періоди роботи з 03.01.1996 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012 на території російської федерації до страхового стажу позивача. Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до вимог частини 1 статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років. Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі - Порядок № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Поряд з цим суд першої інстанції слушно звернув увагу, що відповідно до положень Закону 1058-IV, підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. При цьому не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці. Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18). Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відтак неналежне чи недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права. Отже, некоректне заповнення трудової книжки (початок трудової діяльності у 1996 році, а рік заповнення 2007) не може спричиняти негативних наслідків для позивача. Апеляційний суд також зазначає, що з аналізу копії трудової книжки позивача, наявної в матеріалах справи, вбачається, що в спірний період запис щодо прийняття та звільнення позивача з роботи написано чітко, без виправлень, одним почерком, скріплено печаткою та підписом уповноваженої особи, відсутні ознаки підчисток та підробок. Згідно трудової книжки позивача, він з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012 працював у російській федерації, однак вказані періоди трудової діяльності не зараховані до страхового стажу ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць СНД на території яких проводилась трудова діяльність Суд апеляційної інстанції враховує, що вказаний період трудової діяльності позивача проходив на території рф. Статтею 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14.01.1993 року передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Відповідно до частини 3 статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 ратифікованої Законом № 290/95-ВР від 11.07.1995, працівники користуються правами і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування. Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Згідно ст. 11 Федерального Закону РФ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі загальнообов`язкового пенсійного страхування, страхувальник подає в органи ПФ РФ по кожній застрахованій особі, (включаючи осіб, які уклали договори цивільно-правового характеру, про винагороди за якими відповідно до законодавства Російської Федерації про податки і збори нараховуються страхові внески) відомості про суму заробітку (доходу) на який нараховувалися страхові внески на обов`язкове пенсійне страхування. Відповідно до частини 3 ст. 17 вищезазначеного Федерального Закону за ненадання у встановлені строки відомостей необхідних для здійснення індивідуального (персоніфікованого) обліку в системі обов`язкового пенсійного страхування, або надання неповних і (або) недостовірних відомостей до страхувальників застосовуються фінансові санкції у вигляді стягнення 10 відсотків належних за звітний рік платежів в ПФ РФ. Колегією суддів також враховано усталену практику Верховного Суду (постанови від 17.07.2019 по справі № 144/669/17 та від 20.03.2019 по справі № 688/947/17), який при розгляді аналогічних спорів неодноразово вказував на те, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків по сплаті страхових внесків підприємством, на якому вона працює. Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що страховий стаж, в тому числі й за періоди з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012, позивач підставно набув працюючи на території російської федерації, що підтверджується як записами в трудовій книжці позивача, так і відповідними строковими договорами та довідками про доходи. Сумнівів у несплаті страхових внесків до пенсійних органів рф з вини позивача в суду немає. Зокрема, довідкою про доходи за 2007 рік № 159 від 10.11.2011 підтверджується сума утриманого податку в розмірі 22288 (а.с.34), довідкою про доходи за 2008 рік № 164 від 10.11.2011 підтверджується сума утриманого податку в розмірі 11929 (зворот а.с.34), довідкою про доходи за 2009 рік № 169 від 10.11.2011 підтверджується сума утриманого податку в розмірі 32036 (а.с.35), довідкою про доходи за 2010 рік № 154 від 09.11.2011 підтверджується сума утриманого податку в розмірі 47207 (зворот а.с.35), довідкою про доходи за 2011 рік № 174 від 16.11.2011 підтверджується сума утриманого податку в розмірі 65842 (а.с.36). Відтак, весь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території рф підлягає зарахуванню до страхового, позаяк підтверджується трудовою книжкою, доданими довідками та строковими трудовими договорами. При цьому, суд першої інстанції слушно звернув увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Так, сплата страхових внесків, як єдина підстава у відмові призначення пенсії є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 27 березня 2018 року, справа № 208/6680/16-а; від 24 травня 2018 року, справа № 490/12392/16-а; від 20 березня 2019 року, справа № 688/947/17; від 9 вересня 2019 року, справа №242/5448/16-а; від 31 жовтня 2019 року, справа № 235/7373/16. В даному контексті слід зазначити, що позивач не може відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. На підставі встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012. Враховуючи наведене вище, а також те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періодів його роботи з 03.01.1996 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012, зокрема, записи про прийом на роботу та звільнення, при цьому, відповідачем-2, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу вказаних періодів роботи, а також того, що позивач у спірні періоди роботи не працював в зазначених підприємствах, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаних періодів роботи є протиправною. Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, суд апеляційної інстанції підтримує правильний висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 07.04.2022 за №092850013899 та необхідність зобов`язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача періодів роботи з 03.01.1996 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 18.05.2007, з 25.03.2009 по 25.11.2009 та з 23.06.2010 по 29.01.2012. Водночас щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача 1 призначити позивачу пенсію по інвалідності з 01.02.2022, то суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про зобов`язання призначити пенсію по інвалідності з 01.02.2022 - з дати встановлення позивачу групи інвалідності, позаяк звернення останнього відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, а саме - 28.03.2022 року. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року в справі №300/3650/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді М. П. Кушнерик О. І. Мікула Повне судове рішення складено 19 квітня 2023 року.