Постанова 4857 № 300/6103/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/6103/23 пров. № А/857/2316/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі № 300/6103/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії, суддя у І інстанції Бобров Ю.О., час ухвалення рішення 08 січня 2024 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення не зазначена, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 ( далі ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ( далі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області ( далі ГУ ПФУ у Одеській області) в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення №092850021284 від 18.08.2023, зобов`язати зарахувати до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 15.05.2005 по 25.03.2007 та з 15.05.2012 по 30.03.2015 і призначити пенсію по інвалідності з моменту встановлення групи інвалідності із врахуванням заробітної плати, отриманої на території російської федерації. На обгрунтування позовних вимог зазначає, що ГУ ПФУ у Одеській області протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та відмовою у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи на території росії, згідно записів у трудовій книжці. Вказану відмову відповідач обґрунтовує тим, шо з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивачем зазначено, що вказані періоди підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, яка відповідно до вимог чинного законодавства є основним документом, що підтверджує стаж роботи та яка була надана пенсійному органу. Таким чином, зазначені ГУ ПФУ у Одеській області обставини не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії та позбавлення його на належний соціальний захист. Просив позов задовольнити повністю. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області №092850021284 від 18.08.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності Зобов`язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 15.05.2005 по 25.03.2007 в ТзОВ «Сибірь-Ліс» та з 15.05.2012 по 30.03.2015 в ТзОВ «Фірма Сибліс». Зобов`язано ГУ ПФУ у в Івано-Франківській області призначити з 21.06.2023 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності із врахуванням заробітної плати, визначеної у довідках про заробітну плату ТзОВ «Фірма Сибліс» від 30.03.2015 №9 та ТзОВ «Сибірь-Ліс» №2 (без дати). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн. Рішення суду першої інстанції оскаржило ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що страховий стаж за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим. Враховуючи вищезазначене, при підтвердженні страхового стажу, зокрема, у період з 01.07.2000 по 31.12.2003 за даними трудової книжки, потрібно звіряти такі дані з відомостями персоніфікованого обліку. За результатами проведеної перевірки, орган, що призначає пенсію, приймає рішення щодо наявності/відсутності підстав для зарахування періоду роботи до страхового стажу. Довідки про заробітну плату ТзОВ «Фірма Сибліс» від 30.03.2015 №9 та ТзОВ «Сибірь-Ліс» №2 (без дати) видані підприємствами, які знаходяться на території російської федерації. З 01 січня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії ( дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 11.08.2023 ) в Україні не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак, слід дійти висновку, що відповідач правомірно відмовив в призначенні пенсії. Врахувати заробітну плату відповідно до довідок неможливо, оскільки спірні довідки про заробітну плату від 30.03.2015 №9 та №2 (без дати) видані ТзОВ «Фірма Сибліс» та ТзОВ «Сибірь-Ліс» не підтверджені первинними документами, а тому не можуть бути взяті до уваги при обчисленні розміру пенсії позивача. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.08.2023 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення №092850021284 від 18.08.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії по інвалідності. Так, підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність у позивача встановленого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» необхідного страхового стажу 7 років. Зазначено, що страховий стаж позивача становить 2 роки 4 місяці 21 день. Не зараховано до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 15.05.2005 по 25.03.2007 та з 15.05.2012 по 30.03.2015, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Не погоджуючись з вказаним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що міжнародним договором передбачалось, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному зарахуванню при призначенні пенсії. Суд зазначив, що записи в трудовій книжці позивача є послідовними, чіткими, без перекреслень чи виправлень, містять підпис відповідальних осіб та печатки підприємств. Також, жодних неправильних чи неточних записів саме щодо періодів роботи позивача, у зв`язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено. Окрім цього, відповідачем також не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними. Факт роботи підтверджується довідками про заробітну плату за вищевказані періоди від 30.03.2015 №9 та №2 без дати Судом зазначено, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території росії. Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періодів роботи позивача з 15.05.2005 по 25.03.2007 в ТзОВ «Сибірь-Ліс» та з 15.05.2012 по 30.03.2015 в ТзОВ «Фірма Сибліс» до його страхового стажу. Судом встановлено, що позивачу виповнилось 36 роки, третю групу інвалідності позивачу встановлено 21.06.2023, із заявою про призначення пенсії він звернувся 11.08.2023, тобто не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності. Враховуючи викладене та те, що позивач на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досяг відповідного віку, має достатній загальний страховий стаж, пенсію йому слід призначити з дня встановлення інвалідності, тобто з 21.06.2023 року. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне: Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003, № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку. Згідно з нормами статей 14, 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків є страхувальники (роботодавці), які зобов`язані сплачувати страхові внески за застрахованих осіб (працівників) до органів Пенсійного фонду України. Згідно зі статтею 20 Закону України № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Здійснення персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовано статтею 21 Закону № 1058-IV. Як зазначено в частині другій цієї статті на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Частиною третьою статті 21 Закону № 1058-IV встановлено перелік відомостей, які повинна містити персональна електронна облікова картка застрахованої особи; та серед іншого, частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків. За статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначена правова норма кореспондується з пунктом 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 за №

58. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. 01.01.1975 року трудові книжки оформлялися відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 09.07.1958 року № 620 (далі - Інструкція №620). Відповідно до пунктів 6, 7 розділу І Інструкції №620 трудова книжка заповнялась в присутності працівника не пізніше 5 днів після його прийому на роботу. В подальшому працівнику надавалось право ознайомитися з веденням записів в його трудовій книжці. Згідно із пунктами 14, 15 розділу І цієї Інструкції, якщо працівник до вступу на дане підприємство вже працював в якості працівника або службовця, але на нього по будь-яким причинам не було заведено трудову книжку, то при заповненні трудової книжки в розділі "Відомості про роботу" в графі 3 перш за все вносився запис про загальний стаж роботи в якості працівника або службовця до вступу на дане підприємство, установу або організацію. В подальшому постановою Ради Міністрів СРСР від 14.12.1962 року №1248 підпункт "в" пункту 10 постанови Ради народних комісарів СРСР від 20.12.1938 року №1320 "Про введення трудових, книжок" викладено в наступній редакції: "в розділі "відомості про роботу" перш за все вноситься відповідний запис в графі 3 "загальний стаж роботи в якості робітника або службовця до вступу на дане підприємство (в установу), яке видає трудову книжку, складає скільки-то років, в тому числі: "В графі 4 відповідно пишеться "Підтверджено документами стаж". Після цього в графи 2 і 3, на підставі належно оформлених документів, відповідно вносяться конкретні записи про те, на якому підприємстві, в якій установі або організації, в які періоди і на яких посадах працював власник трудової книжки до вступу на підприємство, установу, організацію, які видають трудову книжку. В графі 4 після кожної з цих записів вказується, на підставі якого документу здійснено запис. Зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назви підприємств та періоди роботи, з аналізу усіх граф трудової книжки (відомості про накази, реквізити посадових осіб, що вчиняли записи, тощо). Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Судом першої інстанції вірно зазначено, що у трудовій книжці позивача міститься усі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу. Також, вказані періоди роботи підтверджується довідками про заробітну плату за вищевказані періоди від 30.03.2015 №9 та №2 без дати. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи позивача з 15.05.2005 по 25.03.2007 в ТзОВ «Сибірь-Ліс» та з 15.05.2012 по 30.03.2015 в ТзОВ «Фірма Сибліс» слід зарахувати до його страхового стажу. Щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області призначити з 21.06.2023 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності із врахуванням заробітної плати, визначеної у довідках про заробітну плату ТзОВ «Фірма Сибліс» від 30.03.2015 №9 та ТзОВ «Сибірь-Ліс» №2 (без дати) колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Із матеріалів справи вбачається, що довідки про заробітну плату ТзОВ «Фірма Сибліс» від 30.03.2015 №9 та ТзОВ «Сибірь-Ліс» №2 (без дати) видані роботодавцями які знаходяться на території російської федерації. Відповідно до положень статті 4 Закону 1058 законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на міжнародних договорах з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Підпунктом 2 пунктом 2.1 розділу II передбачено, що особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків. Частиною другою статті 4 Закону №1058-ІV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Відповідно до статті 9 Угоди від 15.04.1994 питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами. Згідно з положеннями статті 4 Угоди Угода від 15.04.1994 кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та іціні неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно. З 01 січня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії в Україні не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Згідно з п.1 ч. 2 ст. 22 Закону №1058 відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Окрім того, колегія суддів також звертає увагу на те, що саме по собі зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російській федерації не може бути підставою для врахування заробітку, отриманого за вказаний період, без підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд російської федерації, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати. Відтак, слід дійти висновку, що відповідач правомірно відмовив в перерахунку пенсії з врахуванням заробітної плати відповідно до довідок, оскільки довідка про заробітну плату не підтверджені первинними документами, а тому не можуть бути взяті до уваги при обчисленні розміру пенсії позивача. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у в Івано-Франківській області призначити з 21.06.2023 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності із врахуванням заробітної плати, визначеної у довідках про заробітну плату ТзОВ «Фірма Сибліс» від 30.03.2015 №9 та ТзОВ «Сибірь-Ліс» №2 (без дати) підлягає скасуванню. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії, параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у в Івано-Франківській області призначити з 21.06.2023 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності із врахуванням заробітної плати, визначеної у довідках про заробітну плату ТзОВ «Фірма Сибліс» від 30.03.2015 №9 та ТзОВ «Сибірь-Ліс» №2 (без дати) слід скасувати та ухвалити нове в цій частині, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у в Івано-Франківській області призначити з 21.06.2023 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі № 300/6103/23 в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у в Івано-Франківській області призначити з 21.06.2023 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності із врахуванням заробітної плати, визначеної у довідках про заробітну плату ТзОВ «Фірма Сибліс» від 30.03.2015 №9 та ТзОВ «Сибірь-Ліс» №2 (без дати) скасувати та прийняти постанову в цій частині, якою в цій частині позов задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у в Івано-Франківській області призначити з 21.06.2023 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності. У іншій частині позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі № 300/6103/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складено 13.05.2024