Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/8350/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/8350/22 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів -Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прилуцької міської державної нотаріальної контори про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ У поданій до суду в листопаді 2022 р. позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.05.2021 р. визнано недійсним заповіт її матері ОСОБА_2 та Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . Цим же рішенням вказану квартиру витребувано з чужого володіння на її користь. Разом з тим, завідувач Прилуцької міської державної нотаріальної контори відмовила їй у реєстрації права власності на квартиру. Вважаючи, що така відмова суперечить Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позивач просила: - визнати протиправною відмову Прилуцької міської державної нотаріальної контори у здійсненні на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.05.2021 р. державної реєстрації за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; - зобов`язати Прилуцьку міську державну нотаріальну контору провести на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.05.2021 р. державну реєстрацію за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити постанову про задоволення позову. Зокрема, скаржник наполягає на тому, що рішення суду про витребування на її користь квартири є самостійною та достатньою підставою для здійснення державної реєстрації права власності на цю квартиру. Апелянт стверджує, що оскільки у мотивувальній частині судового рішення суд констатував законність її права власності на квартиру, то визнавати за нею право власності у резолютивній частині немає необхідності. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач звертає увагу на те, що ОСОБА_1 ніколи не була власником квартири АДРЕСА_1 і судом не визнавалось за нею право власності, а відтак відсутні підстави для проведення державної реєстрації. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному: «До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.». Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.05.2021 р. у справі № 742/1191/20 задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 , визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13.07.2019 р. Цим же рішенням з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витребувано квартиру АДРЕСА_1 . Зустрічний позов було вмотивовано, зокрема, тим, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею першої черги за законом після померлої ОСОБА_2 . Звертаючись до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 стверджувала, що саме на підставі вказаного судового рішення вона набула право власності на зазначену квартиру. Відповідно до пунктів 3, 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 р. № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.05.2021 р. у справі № 742/1191/20 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не визнавалось. Так само, позивачем не отримувалось свідоцтво про право на спадщину. Таким чином, позовні вимоги у цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття права власності на нерухоме майно і можуть впливати на майнові права та інтереси осіб. Тобто, фактично предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного За таких обставин, колегія суддів, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, приходить до висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до частини 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Згідно пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Керуючись статтями 238, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року скасувати. Провадження у справі закрити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанова складена в повному обсязі 18 квітня 2023 р. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко