Постанова 4855 № 580/5398/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/5398/21 Головуючий у 1 інстанції - Кульчицький С.О. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частина НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 28.07.2020 по 21.05.2021 (з моменту виникнення спору, та повідомлення мною відповідача про неповний розрахунок при звільненні, до фактичного розрахунку); - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 28.07.2020 по 21.05.2021 з моменту виникнення спору, та повідомлення відповідача про неповний розрахунок при звільненні, по день фактичного розрахунку, 296 днів, виходячи з розрахунку 469,79 грн. в день у розмірі 139 057, 84 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 позов задоволено частково: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.07.2020 по 21.05.2021; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2020 по 21.05.2021 у сумі 1 681, 99 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 99 копійок.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та згідно витягу з наказу військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) №156 від 24.07.2020 був виключений з 24.07.2020 зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу військової частини питання щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.01.2018 не вирішувалося. 28.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018. Однак, відповідач індексацію грошового забезпечення за вказаний період не виплатив, тому позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 580/502/21, яке набрало законної сили 30.04.2021, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 580/502/21 військова частина НОМЕР_1 виплатила 21.05.2021 позивачу суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 у розмірі 39 930, 20 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача. Вважаючи протиправними дії щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду першої інстанції за захистом своїх прав та інтересів з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України, а тому позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, однак зменшив розмір стягнення до 1 681, 99 грн. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Зокрема, апелянт зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Сил України та інших військових формуваннях, приписи Кодексу законів про працю України не поширюється, адже військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України, що регулюють право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також, апелянт в апеляційній скарзі посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 18.11.2019 у справі № 940/1532/18 та від 28.01.2020 у справі № 822/2663/15, згідно з якою стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Крім того, апелянт зазначає, що позивачем було порушено процесуальний строк звернення до суду, оскільки стягнення складових заробітної плати (грошового забезпечення для військовослужбовців) відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежується будь яким строком звернення до суду, натомість, стягнення середнього заробітку обмежується строком звернення до суду, встановленим статтею 233 Кодексу законів про працю України та частиною 5 статті 122 КАС України. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України). У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. З матеріалів справи вбачається, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/502/21, перерахована на картковий рахунок позивача 21.05.2021 (а.с. 8), тобто фактична її виплата здійснена з затримкою. У той же час, доказів щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем надано не було, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100). Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100). Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно наявної в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 16.06.2021 № 240 грошове забезпечення позивача за два останні календарні місяці, що передують місяцю звільнення становить: за травень 2020 - 14 381, 60 грн, за червень 2020 - 14 276, 00 грн. Середньоденний заробіток становить 469, 80 грн. Розрахунок: (14 381, 60 + 14 276, 00) / 61 (календарні дні у періоді травень-червень 2020 року). Отже, період затримки розрахунку при звільненні за період з з 29.07.2020 по 21.05.2021 становить - 205 робочих днів. Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 96 309, 00 грн. (205 дн. х 469, 80 грн.) Водночас, колегія суддів враховує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Так, звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення їх точного розміру. Суд має орієнтовано оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення із вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини спору, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Виходячи із вищевикладеного, слід дійти висновку, що з урахуванням конкретних обставин у справі, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. Як було зазначено вище, обрахований відповідно до Порядку № 100 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 96 309, 00 грн. Водночас, вказана сума коштів є істотно більшою, аніж виплачена відповідачем компенсація за індексацію грошового забезпечення у сумі 39 930, 20 грн., що несвоєчасно виплачена у зв`язку зі звільненням позивача. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а. Застосовуючи критерій ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає, що облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів. Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/monetary/stages/archive-rish облікова ставка НБУ станом на 21.05.2021 (дата фактичного розрахунку) складала 7,5 відсотків. Відповідно до проведених судом першої інстанції розрахунків, орієнтовний розмір майнових втрат позивача внаслідок несвоєчасного розрахунку склав 1 681, 99 грн. (39 930, 20 грн. х 7,5 %):365 дн. х 205 роб. дн.). Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскільки обрахована відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає - 96 903, 00 грн., а сума заборгованості - 39 930, 20 грн., то виходячи з принципу розумності, справедливості, пропорційності та співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні, сума такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача підлягає зменшенню до розміру 1 681, 99 грн. Доводи апелянта щодо непоширення на військовослужбовців норм КЗпП України є необґрунтованими, з огляду на таке. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Так, непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується порядку та умов визначення норм оплати праці та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, оскільки вказана категорія осіб отримує грошове забезпечення. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовано нормами КЗпП України. Отже, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів вважає за можливе застосувати до даних правовідносин, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби вказані норми КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16. Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду викладену в постановах від 18.11.2019 у справі № 940/1532/18 та від 28.01.2020 у справі № 822/2663/15, згідно з якою стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне. Так, вищевказані доводи апелянта побудовані з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, згідно з яким за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України, є безпідставним. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справа № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 дійшла правового висновку стосовно того, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації. Отже, доводи апелянта стосовно того, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості є необґрунтованими та не беруться колегією суддів до уваги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 620/3095/20. Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апелянта щодо порушення позивачем процесуального строку звернення до суду, враховуючи наступне. Відповідно до частини 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частиною 3 статті 123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями, зокрема військовослужбовцями, Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, з якої вбачається, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України. З матеріалів справи вбачається, що повний розрахунок з позивачем відповідач провів 21.05.2021, що підтверджується випискою з банківського рахунку від 12.07.2021 № H1EPHS87EІSIDG5E. З позовною заявою до суду позивач звернувся 28.07.2021, тобто з пропуском передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Надалі, позивачем на усунення недоліків ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 було подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду в якому останній зазначив, що про порушення свого права дізнався 07.06.2021, звертаючись до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В свою чергу, відповідач 16.06.2021 повідомив позивача про перерахунок коштів за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 580/502/21. Також, позивачем було зазначено, що він не міг передбачити, що відповідач порушить його права щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 суду від 20.08.2021 позивачу продовжено процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви. 02.09.2021 від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що він є інвалідом війни ІІ групи та має хронічні захворювання, в зв`язку з чим перебував на домашньому лікуванні. Надалі, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 позивачу поновлено строк звернення до адміністративного суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі. Отже, на підставі наведеного та з огляду на те, що судом першої інстанції було визначено поважними причини пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, колегія суддів вважає доводи апелянта з даного приводу безпідставними та не бере їх до уваги. Підсумовуючи викладене за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позову. При цьому, інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частина НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.