Постанова 4851 № 440/3240/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2023 р.Справа № 440/3240/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бершова Г.Є., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Яковини В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2022, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 06.10.23 по справі № 440/3240/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області з позовною заявою, у якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2021 року №00050300705 про застосування штрафних санкцій в розмірі 2021425,20 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року по справі № 440/3240/22 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області форми "С" від 26.07.2021 № 00050300705. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 24810,00 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 7000,00 грн. Відповідач, не погодився із рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року по справі № 440/3240/22 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач посилається на правомірність висновків акту фактичної перевірки про відсутність обліку у відповідному журналі оперативного обліку СВГ, затвердженого Інструкцією №

332. Також вказав на не співмірність стягнутих витрат на правничу допомогу. У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги відзиву на апеляційну скаргу Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Надежда Ритейл 2017" зареєстроване як юридична особа 03.11.2021, основним видом економічної діяльності позивача є 47.30 Роздрібна торгівля пальним, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 01.06.2021 заступником начальник Головного управління ДПС у Харківській області І. Сагайдак на підставі 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України винесено наказ № 3939-п "Про проведення фактичної перевірки" про фактичну перевірку ТОВ "Надежда Ритейл 2017" за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності, розташованих за адресами вул. Дружби, буд. 59-Б, с. Чернещина, смт. Краснокутськ (за період діяльності з 04.06.2018 по день закінчення перевірки), вул. Мереф`янське шоссе, буд. 23, м. Харків (за період діяльності з 05.06.2018 по день закінчення перевірки), вул. Маршала Федоренка, буд. 1, м. Ізюм (за період діяльності з 05.08.2020 по день закінчення перевірки) вул. Ясенева, буд. 2, м. Харків (за період діяльності з 27.06.2019 по день закінчення перевірки), просп. Олександрівський, буд. 2-Б, м. Харків (за період діяльності з 27.06.2019 по день закінчення перевірки), з 26.05.2021, тривалістю не більше 10 діб. Наказом від 04.06.2021 № 4098-п строк проведення фактичної перевірки продовжено на 5 діб. У термін з 28.05.2021 по 08.06.2021 посадовими особами ГУ ДПС у Харківській області проведено фактичну перевірку за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності, розташування господарських об`єктів (АЗС №42 з магазином та газонаповнювальним пунктом за адресою: вул. Ясенева, буд. 2, м. Харків), через які здійснює (проводить) діяльність товариство з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" (код згідно ЄДРПОУ 41022256), юридична (податкова) адреса: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Зіньківська, буд. 19-Б, за результатами якої складено акт про результати фактичної перевірки, що зареєстрований 24.06.2021 за № 4556/16/31/РРО/41022256 /а.с. 88-89/. Перевіркою, зокрема, встановлено, що відповідно до наданих до перевірки документів встановлено надходження на АЗС № 42 з магазином та газонаповнювальним пунктом за адресою: вул. Ясенева, буд. 2, м. Харків товарних запасів (газу) у загальній кількості на суму 1010712,60 грн, що не облікований у встановленому порядку, а саме: матеріально відповідальною особою не відображено кількісний облік газу у журналі оперативного обліку скрапленого вуглеводного газу. Таким чином, ТОВ "Надежда Ритейл 2017" порушено вимоги пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (зі змінами та доповненнями) в частині реалізації пального, що не обліковане у встановленому порядку. 26.07.2021 на підставі акту фактичної перевірки від 08.06.2021 ГУ ДПС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "С" № 00050300705, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 2021425,20 грн. / а.с. 11/. Згідно додатку до податкового повідомлення-рішення сума штрафної (фінансової) санкції 1010712,60 грн х 2=2021425,20 грн застосована до позивача за реалізацію пального, що не обліковане у встановленому порядку у відповідному журналі обліку надходжень газу на АЗС за порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" на підставі статті 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" / а.с. 13/. Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням - рішенням та звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає, що спірні правовідносини склались з приводу питання правомірності застосування до платника штрафу у розмірі 2021425,20 грн за порушення п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (надалі - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. За змістом пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Одночасно колегія суддів вказує що, положення Закону №265/95-ВР не визначають порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, а лише вказують на обов`язок суб`єктів господарювання вести такий облік у порядку, встановленому законодавством. Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі ПК України) встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Отже, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) зобов`язані вести бухоблік, при цьому, облік товарних запасів на складах або за місцем їх реалізації їм слід вести згідно з П(С)БО 9 Запаси. Ведення саме бухгалтерського обліку запасів підтверджує виконання п. 12 ст. 3 Закону № 265/95. До суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (ст. 20 Закону №265/95-ВР). Відповідно до п. 5.2.2 наказу Міністерства палива та енергетики України від 03.06.2002 №332 "Про затвердження Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту" (надалі Інструкція №332), приймання СВГ, що надійшов автомобільним транспортом від постачальників, проводиться вантажоодержувачем на підставі видаткових та товаротранспортних накладних (типова форма №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля") та документів про якість (паспортів) на СВГ, оформлених у відповідності до ДСТУ 4047-2001, з обов`язковим складанням акта приймання за кількістю СВГ, що надійшов автомобільним транспортом, за формою №3-ГС (додаток 3). Видаткова та товаротранспортна накладні є підставою для оприбуткування СВГ за складським та бухгалтерським обліком підприємства. Пункт 9.1 Інструкції 332 встановлює, що на АГЗС (АГЗП) проводиться оперативний контроль за кількістю СВГ, результати якого використовуються для ведення обліку, звіряння кількості отриманого і відпущеного СВГ. Кількісний облік руху СВГ на АГЗС (АГЗП) ведеться за змінним звітом за формою №14-ГС (додаток 14). Відповідно до п. 5.2.4 Інструкції №332, інформація про кількість СВГ, що надійшов на підприємство в автоцистернах, зазначається у журналі оперативного обліку СВГ за формою №2-ГС і після здавання звіту матеріально відповідальною особою в бухгалтерію оприбутковується за бухгалтерським обліком. Бухгалтерський облік руху СВГ здійснюється на підставі Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246. Податковий облік господарських операцій руху СВГ також ведеться згідно із чинним законодавством України (п. 11 Інструкції 332). Так, фактичною перевіркою встановлено надходження на автозаправний комплекс (АЗС) пального (скрапленого газу), що не обліковане виключно у відповідному журналі оперативного надходження СВГ - відсутні записи про надходження палива на АЗС, які надішли на підприємство на підставі акцизних накладних від 09.01.2021, 08.02.2021, 12.02.2021, 25.022021, 20.03.2021, 24.03.2021, 01.04.2021, 20.04.2021, 24.04.21 скраплений газ на суму 1010712,60 грн. Однак, в акті перевірки перевіряючі вказали, що дані щодо облікованого пального відповідають даним акцизних накладних, змінних журналів та первинних документів, що безпосередньо були надані до перевірки. Отже, єдиною підставою для висновків податкового органу про вчинення позивачем порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР слугували обставини неповного внесення записів до журналу оперативного обліку СВГ за формою №2-ГС. На підтвердження факту належного оприбуткування товарних запасів позивач надав товарно-транспортні накладні, змінні звіти оборотно-сальдову відомість по рахунку 0241, які надавалися відповідачеві під час проведеної перевірки та з аналізу яких відповідач погодився з повним обліком нафтопродуктів відповідачем (а.с. 46-70). Також податковий орган в акті перевірки вказав, що ним досліджувалися касові чеки, Х-звіти, відомості оприбуткування товару, показники рівномірів, копії акцизних накладних тощо. Колегія суддів враховує, що податковим органом в акті перевірки не відображалося фактів неповного надання документів позивачем. За наведеного правового регулювання спірних правовідносин та з урахуванням наданих позивачем доказів колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач довів належними та достовірними доказами факт оприбуткування пального (газу). Про правильність такого висновку суду свідчить ще й та обставина, відповідно до якої перевіркою встановлено, що дані з приводу облікованого пального відповідають даним змінних журналів та первинних документів, що безпосередньо були надані в ході проведення перевірки за місцем розташування автозаправного комплексу. Натомість контролюючий орган, незважаючи на належний облік скрапленого газу, в т.ч. і в змінних звітах форми 14-ГС, дійшов необґрунтованого висновку про необлік товарних запасів з огляду на лише відсутність відповідних записів у журналі оперативного обліку СВГ за формою №2-ГС. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відображених в акті перевірки висновків контролюючого органу щодо виявлення в ході перевірки різниці між кількістю пального, яке надійшло на АЗС, та кількістю реалізованого пального станом на момент перевірки, даних щодо методів, засобів вимірювання та інших вимог щодо здійснення таких замірів. Крім того, проведеною перевіркою жодного факту реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, не зафіксовано. Відповідно до висновків Верховного Суду України (постанова від 25.05.2021 у справі №2а-11612/11/2670) технічні вимоги передбачають, що РРО, який використовується на АЗС, виконує, крім інших, також функцію обліку нафтопродуктів, що реалізуються на такій АЗС. Як зазначає Верховний Суд, крім 1С, аналітичний облік нафтопродуктів за видами запасів відображується безпосередньо у звітах РРО - Х-звіті та Z-звіті. Роздрукування Х-звіту дає можливість побачити залишки того чи іншого нафтопродукту на відповідний момент часу, що, власне, і є даними аналітичного обліку товарних запасів; Х-звіт містить дані аналітичного обліку Товариства стосовно кожного нафтопродукту, наявного на АЗС. Отже, сформульовані в акті фактичної перевірки висновки про необлік належним чином скрапленого газу на загальну вартість 1010712,6 грн не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи у суді та повністю спростовані наданими позивачем письмовими доказами. З огляду на викладене, колегія суддів визнає спростованими висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у зв`язку з чим застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 20 цього Закону є неправомірним. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Полтавській області від 26.07.2021 № 00050300705 до ТОВ "Надежда Ритейл 2017" безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2021425,20 грн за відсутності у діях позивача складу правопорушення, передбаченого пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР. Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції колегія суддів зазначає таке. Представником позивача 19.08.2022 подано заяву від 17.08.2022 про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу загалом у розмірі 10000,00 грн. Представником відповідача подано заперечення від 19.08.2022 на заяву про стягнення судових витрат. При цьому, суд першої інстанції вважав наявними підстави для часткового задоволення заяви позивача на суму стягнення у розмірі 7000 грн. З урахуванням приписів ст. 308 КАС України суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Згідно з частинами першою - третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Положеннями частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/160 від 18.10.2018 у справі №813/4989/17. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону № 5076-VI. Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При цьому, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналогічні правові висновки зазначені у постановах Верховного Суду, зокрема, в постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, від 29.10.2020 у справі № 910/3233/18. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладених в постановах від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, а також постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. З огляду на вказане покликання відповідача на відсутність підтвердження сплати позивачем правової допомоги є необґрунтованим. Також, згідно з правовими висновками Верховного Суду України, сторони можуть визначити гонорар адвоката у фіксованому розмірі (постанови Верховного Суду України від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19, від 31.01.2022 у справі № 185/5421/21). На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: договір про надання професійної правничої допомоги від 15.02.2022 /а.с. 126/; перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат на загальну суму 10000,00 грн /а.с. 128/; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 03.10.2022 на загальну суму 10000,00 грн /а.с. 129/; ордер № 1103238 від 07.09.2022 /а.с.107/; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії № ПТ 1819 від 08.08.2017 /а.с. 108/. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 7000,00 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції. Щодо інших доводів сторін колегія суддів зазначає. Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі № 440/3240/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 18.04.2023.