Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/17985/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2023 року справа №200/17985/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року (повне судове рішення складено 12 грудня 2022 року) у справі № 200/17985/21 (суддя в І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та скасувати рішення №050130001630 від 21.07.2021 та 20.08.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву від 14.07.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту з ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та рішенні Верховного суду по справі № 360/3611/20, та призначити пенсійне забезпечення з 14.07.2021; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати і виплатити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту з ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення та рішення Конституційного суду від 23.01.2020 у справі №1-5/2018, з 14.07.2021. Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначила, що вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за списком №2 відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач на зазначену заяву надав рішення №050130001630 від 21.07.2021 та від 20.08.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах посилаючись на те, що позивач матиме право на пенсійну виплату з 12.07.2034. На переконання ОСОБА_1 , рішення відповідача №050130001630 від 21.07.2021 та від 20.08.2021 є протиправними, оскільки порушують її конституційне право на пенсію. Крім того, позивачка зазначила, що записами у трудовій книжці підтверджується її стаж роботи на роботах, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах. Вважаючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Ухвалою місцевого суду від 27.09.2022 залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №050130001630 від 21.07.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №050130001630 від 20.08.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2021 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні, зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1996 по 31.07.2014 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту з ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення та рішення Конституційного суду від 23.01.2020 у справі №1-5/2018, з 14.07.2021. В решті заявлених вимог, - відмовити. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області судовий збір у розмірі 350,00 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір у розмірі 350,00 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. Не погодившись з таким судовим рішенням, Головні управління Пенсійного фонду України в Луганській і Донецькій областях подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зазначає, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058 у зв`язку з невідповідністю уточнюючої довідки до додатка 5 та у зв`язку з тим, що заявниця станом на 14.07.2021 не досягла пенсійного віку для призначення пенсії на пільгових умовах 55 років. Крім того, за позовом у справі №200/17985/21 мова йдеться про інші законодавчі норми, а саме норми пункту «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на відміну від зразкової справи №360/3611/20. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вказує, що з урахуванням норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, управління вважає, що відсутні підстави для застосування норми Закону, що втратила чинність. Зміна законодавцем статті, що передбачала зміни умов призначення пенсії на пільгових умовах не може бути розцінено як звуження соціально-правових гарантій, порушення принципу передбачуваності Закону, та відповідно не створює обов`язку держави для здійснення призначення пенсії без правових на те підстав. Крім того, вимога щодо призначення (перерахунку) пенсії на пільгових умовах за відсутності уточнюючої довідки, або якщо її форма не відповідає вимогам діючого законодавства. Відповідачі також вважають, що вимоги позивача щодо відшкодування витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн. є необґрунтованими. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційних скаргах, залишити без задоволення, з таких підстав. 14.07.2021 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до відділу обслуговування громадян № 11 (сервісний центр м. Авдіївка) Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності Головним управлінням пенсійного фонду України в Луганській області розглянуто заяву ОСОБА_1 від 14.07.2021 та прийнято рішення №050130001630 від 21.07.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В ході розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії та даних, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлено, що загальний страховий стаж складає 31 рік 00 місяців 15 днів. До пільгового стажу не зараховані періоди роботи з 01.07.1996 по 31.07.2014 у зв`язку з невідповідністю уточнюючої довідки від 12.07.2021 № 08/05-11 до Додатка

5. У зв`язку з зазначеним, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області прийнято рішення щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058, у зв`язку з невідповідністю уточнюючої довідки до Додатка 5 та у зв`язку з тим, що заявниця станом на 14.07.2021 не досягла пенсійного віку для призначення пенсії на пільгових умовах 55 років. 16.08.2021 ОСОБА_1 надана повторна заява про призначення пенсії. Головним управлінням пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуто заяву ОСОБА_1 від 16.08.2021 та прийнято рішення №050130001630 від 20.08.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В рішенні зазначено, що пенсійний вік відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 55 років. Вік заявника 50 років. Необхідний страховий стаж відповідно то пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для жінок становить не менше 25 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 31 рік 3 місяці 15 днів. Необхідний пільговий стаж відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для жінок становить не менше 10 років. Пільговий стаж роботи за Списком 2 особи склав 15 років 0 місяців 28 днів. Дата з якої особа матиме право на пенсію на пільгових умовах за досягнення 55-річного віку, а саме 12.07.2026 у разі повторного звернення до територіальних органів ПФУ. З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що остання працювала повний робочий день в комунальному підприємстві «Авдіівське трамвайно-транспортне управління» Авдіївської міської ради з 01.07.1996 по 07.02.1997 3 01.07.1997 по 07.04.2002 з 16.11.2004 по 31.07.2014 виконувала перевезення пасажирів міським пасажирським електротранспортом (трамваєм), за професією водій трамвая (записи №№9-17). Вказане також підтверджується довідками комунального підприємства «Авдіівське трамвайно-транспортне управління» Авдіївської міської ради від 12.07.2021 №08/05-11 та від 04.08.2021 №09/05-11. Не погоджуючись з такою відмовою відповідачів, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного. Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. З 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення". Отже, зважаючи на те, що і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно з п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. За змістом п.2 розділу XV-І Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII". Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII. Відповідно до п.2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років". Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме - п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та ч.8 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років. Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України. З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей". Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача). При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону. Стосовно зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 01.07.1996 по 31.07.2014, то суд вказує на наступне. Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 (далі - Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. В свою чергу, у пункті 20 Порядку № 637 закріплено, що у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників. Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт як водія міського пасажирського транспорту за умови дотримання вимог пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах. Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відсутність якої передбачає застосування Порядку №

637. В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 згідно записів у якій позивач: 01.07.1996 прийнята водієм трамваю 3 класу; 01.11.2001 присвоєно 2 клас водія трамваю; 30.11.2009 звільнена за переведенням; 01.12.2009 прийнята водієм трамваю 2 класу; 31.03.2010 звільнена за власним бажанням; 01.04.2010 прийнята водієм трамваю 2 класу; 12.01.2018 переведена касиром квитковим. З огляду на викладене, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області неправомірно відмовило позивачу в зарахуванні до її пільгового стажу періоду роботи з 01.07.1996 по 31.07.2014. Крім того, щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на невідповідність уточнюючої довідки від 12.07.2021 № 08/05-11 до Додатка 5, як підставу для не зарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи з 01.07.1996 по 31.07.2014, суд зазначає наступне. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної постановах від 30 вересня 2021 року (справа №300/860/17), від 06 квітня 2022 року (справа № 607/7638/17) та від 11 травня 2022 року (справа № 120/1089/19-а). При цьому, як свідчать висновки Верховного Суду, висловлені у постанові №496/1192/17 від 27 березня 2020 року, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Поряд з цим, пунктами 3.3, 4.1, 4.2 Порядку №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає. З огляду на викладене, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області неправомірно відмовило позивачу в зарахуванні до її пільгового стажу періоду роботи з 01.07.1996 по 31.07.2014. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже станом на дату звернення до пенсійного органу вперше з заявою про призначення пенсії (14.07.2021) нею було досягнуто 50-річного віку. Отже, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, як водієві міського пасажирського транспорту, позивач досягла необхідного віку (50 років ) та у неї був наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії, що в свою чергу вказує на обґрунтованість позовних вимог. Оскільки право позивача на отримання пенсії порушено, тому воно підлягає захисту в судовому порядку шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п.10 ч.2 ст.245 КАС України). Таким чином, суд вважає, що спірні рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та скасувати рішення №050130001630 від 21.07.2021 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №050130001630 від 20.08.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправними, а тому підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд виходить з наступних міркувань. Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Відтак, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12). З урахуванням встановлених обставин у справі, зобов`язання відповідача лише повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, може призвести до повторної відмови та як наслідок порушення прав позивача. Тому, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області вперше було відмовлено позивачу в призначенні пенсії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву від 14.07.2021 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні, зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи з 01.07.1996 по 31.07.2014 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту з ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення та рішення Конституційного суду від 23.01.2020 у справі №1-5/2018, з 14.07.2021. При цьому, колегія суддів погоджується з переконанням місцевого суду, що зобов`язати призначити позивачці пенсію за віком на пільговим умовах слід саме Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, адже вказаний орган відмовив позивачці у призначенні пенсії на підставі її першої заяви від 14.07.2021. Застосовуючи цей спосіб захисту порушеного права, окружний суд вірно виходив з того, що судовий захист має бути ефективним, зокрема виключати повторне звернення до суду, а також враховує положення ч. 2 ст. 9 КАС України. Водночас, вимоги щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області не підлягають задоволенню, адже порушення прав позивача на отримання пенсії відбулось внаслідок прийняття відповідачами спірних рішень. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне. Так, при зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи той факт, що позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за можливе покласти пропорційно на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору у розмірі 700,00 грн. Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно з ч. 1, 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України), тобто розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, з аналізу змісту ст. 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі N 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі N 726/549/19. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу в матеріалах справи наявні: договір про надання правової допомоги № 43 від 08.12.2021 та додаткова угода № 1 від 08.12.2021 до нього; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всього розміру гонору до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Оцінюючи здійснені адвокатом послуги, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що сума витрат позивачки на професійну правничу допомогу, пов`язану з цією справою, яка є розумною та виправданою, становить 2000,00 грн. та підлягає стягненню з пропорційно Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивачки. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позову з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі № 200/17985/21 залишити без змін. Повне судове рішення 18 квітня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін А. В. Гайдар