Постанова 4824 № 757/31820/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2023року місто Київ Справа № 757/31820/19-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/1308/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Головуючого судді Желепи О. В. суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф. за участю секретаря судового засідання Ковальової В. О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року (ухвалене у складі судді Ільєвої Т. Г., повне судове рішення складено 02 листопада 2022 року) за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Бериславський районний суд Херсонської області про стягнення з державного бюджету України майнової та моральної шкоди, заподіяної органом влади ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Бериславський районний суд Херсонської області - в якому просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними діями органу влади у сумі 770 000 грн 00 к. 10 жовтня 2019 року позивач уточнила свої вимоги та просила суд стягнути з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку майнову шкоду 70 000 грн., 3% річних у сумі 6937 грн. 90 коп.. інфляційних втрат 2 541 грн. та моральну шкоду 700 000 грн. Позов обґрунтований тим, що 30 червня 2015 року Центральним районним судом м. Миколаєва у справі № 490/6110/15-к сину позивача - ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 70 000 грн 00 к. Позивач 16 липня 2015 року, згідно квитанції №0925336268, внесла за ОСОБА_2 заставу на депозитний рахунок № 37312006000573 ТУ ГУДСА в Миколаївській області, МФО 826013 - у розмірі 70 000 грн 00 к. Ухвалою від 16 червня 2016 року суддя Бериславського районного суду Херсонської області Миргород В.С. (справа № 647/2066/15-к, номер провадження 1-кп/647/15/2016), в порушення вимог ч. 9 ст. 182 КПК України, незаконно змінила запобіжний захід ОСОБА_2 із застави в розмірі 70 000,00 грн. на тримання під вартою, зі стягненням в дохід держави застави. Апеляційним судом Херсонської області 13 березня 2017 року ухвала Бериславського районного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року скасована через грубі порушення вимог законодавства, як незаконна, в тому числі через порушення прав позивача, як заставодавця. Тобто, вже є преюдиціальне рішення суду, яке набрало законної сили та яке підтверджує незаконність дій органу судової влади відносно позивача. 27вересня 2017 року позивач звернулась до Територіального управління державної судової адміністрації в Миколаївській області з вимогою повернути їй заставу. Проте, листом від 04.10.2017 № 7/1-1471/17 Територіальне управління відмовило у поверненні коштів, однією з підстав яких вказало на необхідності надання судового рішення про повернення застави. Вказувала, що КПК України порядок повернення не врегульований, оскільки кошти вже неправомірно звернуто в дохід держави судовим рішенням, яке було скасовано. Фактично її правовідносини як заставодавця вже припинені. До сьогоднішнього часу ніхто не повернув позивачу грошові кошти, які вона внесла як заставу. Незаконними діями позивачу завдано майнову шкоду в розмірі 70 000 грн. неповернутої застави, також позивач просила на підставі ст. 625 ЦК України стягнути індекс інфляції 2541 грн. та 3% річних за не виконання грошового зобов`язання в сумі 6 937 грн. 90 коп. Позовні вимоги щодо моральної шкоди позивач обґрунтовувала тим, що вона з 2016 року морально страждає, що незаконним арештувавши сина та незаконним стягненням її майна державою спричинена їй моральна шкода, яку вона оцінює в 700 000 грн. Також позивач посилається на те, що її звернення до державних органів не дали позитивного результату. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року в задоволені позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що неправомірними діями державних органів позивачу завдана шкода. Щодо моральної шкоди вказував, що позивач не навела доказів та не довела фактів завдання моральної шкоди, а посилання, що остання зазнала моральних страждань, у зв`язку зі зверненням застави, яку внесла та розгляду кримінального провадження відносно сина, не є належним чином обґрунтованим. Крім того, позивачем помилково обрано коло учасників процесу, а саме те, що відповідачем зазначено Державну казначейську службу, оскільки служба не є тим органом, який несе відповідальність за завдання шкоди. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 22 грудня 2022 року, згідно поштової відмітки, направила на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 70 000 грн 00 к., 3 % річних, інфляційних втрат та моральну шкоду, завдану незаконними діями органу влади 700 000 грн 00 к. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню в даному випадку, а саме положення ст. 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких шкода завдана незаконними рішеннями органів державної влади відшкодовується державою лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. У даному випадку ухвалаБериславського районного суду Херсонської області визнана незаконною та скасована. Крім того, суд першої інстанції не застосував спеціальну норму, а саме ч. 6 ст. 1176 ЦК України якою передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, тобто відповідно до загальних положень глави 82 цього Кодексу. Вказує, що висновок суду про неналежного відповідача є помилковим, оскільки Відповідно до правового висновку зробленого Верховним Судом у справі 461/413/14 від 11.04.2018 року стягнення проводиться з Державного бюджету України через Державну казначейську службу Українишляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Посилається на те, що суд першої інстанції порушив строки розгляду справи, адже справа перебувала на розгляді понад 3 роки, а також що суд так і не надав відповіді на її заяву про відвід судді Ільєвої Т. Г. Процесуальні дії, вчинені судом апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Учасники справи своїм правом на надання відзиву не скористалась. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання У судове засідання учасники справи не з`явились, про розгляд справи повідомлялись судом належним чином. Від позивача 22 березня 2023 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшов лист, згідно якого позивач просить розглядати справу за наявними в справі доказами, у судове засідання призначене на 04.04.2023 р. прибути не зможе, через спричинені війною в Україні перешкоди. Відповідач повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової кореспонденції на поштову адресу, про що в матеріалах справи міститься відповідне зворотне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином, сторони повідомлені про розгляд справи належним чином та у встановлений законом спосіб. Враховуючи, що рішення в даній справі ухвалено за відсутності учасників, датою його ухвалення, відповідно до ч.5 ст. 268 ЦПК України є дата складання повного судового рішення. Фактичні обставини справи, встановлені судом 30.06.2015 ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва було застосовано запобіжний захід відносно ОСОБА_2 у вигляді застави. 16.07.2015, на виконання зазначеної ухвали, позивачем ОСОБА_1 було внесено кошти у розмірі 70 000,00 грн. на депозитний рахунок. 16.06.2016 року ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області було розглянуто клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу з застави на тримання під вартою та звернення застави в дохід держави. Відтак, на підставі даної ухвали, суд змінив запобіжний захід з застави на тримання під вартою та звернув заставу в дохід держави. 13.03.2017 колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Херсонської області, вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 30 вересня 2016 року та ухвалу Бериславського районного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року щодо ОСОБА_2 , скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання. . Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 з тримання під вартою скасувано та обрано щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому залишати місце проживання цілодобово. Позивач відповідно до заяви від 27.09.2017 року про повернення застави звернулась до Державної судової адміністрації України Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з вимогою про повернення внесених нею коштів в сумі 70 000 грн в якості застави 16.07.2015 року за ОСОБА_2 , та вказала реквізити для перерахування коштів. Відомостей про приєднання позивачем до заяви судового рішення в якому міститься рішення про повернення застави, як сама заява так і матеріали справи не містять. Згідно відповіді Державної судової адміністрації України Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 04.10.2017 року №7/1-1471/17, позивачу повернуто документи щодо повернення коштів з депозитного рахунку для доопрацювання. Та вказано, що для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає такі документи: - заяву особи чи заставодавця , в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; - засвідчену судом копію ухвалислідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; За вищенаведених обставин, суд вважав недоведеним факт спричинення позивачу майнової чи моральної шкоди неправомірним діями органів державної влади. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Правом позивача є визначення відповідачів, предмета та підстав спору, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Позивачем у даній справі зазначено відповідача - Державну казначейську службу України. Відмовляючи в задоволені позову, однією з підстав суд вказав про невірне обрання позивачем кола учасників процесу, оскільки Державна казначейська служба України - не є тим органом, який несе відповідальність за завдання шкоди. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не ґрунтується на вимогам закону. Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобож кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 56 Конституції Україникожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за неправомірні діяння посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. На державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність дій органів державної влади та посадових осіб, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у справі в якості відповідача суб`єкта, який реалізовував владні повноваження, протиправними діями якого завдано шкоду,не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем виступає держава, а не орган державної влади. До аналогічних висновків дійшов Верховний суд в постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 757/225/20-ц (провадження 61-16499св20). Таким чином, висновок суду щодо неналежного відповідача є помилковим, а тому рішення Печерського районного суду міста Києва в цій частині підлягає зміні. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав вважати, що неправомірними діями державних органів позивачу була завдана шкода. Згідно ч. 1 ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом ч.ч. 1, 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. В силу ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що в деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв`язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди. При цьому на потерпілого покладається обов`язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди. У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, ця шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб указаних органів. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частино першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). В даній справі позивач посилається на те, що у зв`язку із скасуванням Апеляційним судом Херсонської області 13 березня 2017 року ухвали Бериславського районного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року, їй мала б бути повернута застава внесена за ОСОБА_2 , однак їй не повернуто ці кошти. Згідно з ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Відповідно до ч. 2. ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб`єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності. Згідно з ч. 3 ст. 182 КПК України при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз`яснюються його обов`язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків. Відповідно до ч. 8 та ч. 9 ст. 182 КПК України у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. Згідно з ч. 11 ст. 182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 р. № 15 «Про затвердження Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу» визначано механізм внесення, повернення та звернення у дохід держави коштів у разі застосування запобіжного заходу у вигляді застави Так, відповідно до Постанови (в редакції чинній на день звернення позивача до ДСА) для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: - заява особи чи заставодавця, в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; - засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; - копія платіжного або іншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави. Позивач відповідно до заяви від 27.09.2017 року про повернення застави звернулась до Державної судової адміністрації України Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з вимогою про повернення внесених нею коштів в сумі 70 000 грн в якості застави 16.07.2015 року за ОСОБА_2 , та вказала реквізити для перерахування коштів. Відомостей про приєднання позивачем до заяви судового рішення в якому міститься рішення про повернення застави, як сама заява так і матеріали справи не містять. Згідно відповіді Державної судової адміністрації України Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 04.10.2017 року №7/1-1471/17, позивачу повернуто документи щодо повернення коштів з депозитного рахунку для доопрацювання. Та вказано, що для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає такі документи: - заяву особи чи заставодавця , в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; - засвідчену судом копію ухвалислідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; - копію платіжного або іншого документа , що підтверджує факт внесення коштів як застави. За таких обставин, повернення Державною судовою адміністрацією України Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області позивачу її заяви було здійснено правомірно з урахуванням вимог закону. Повернення коштів внесених як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених КПК України. Правовідносини щодо застави в межах кримінального провадження регулюються, зокрема, главою 18 «Запобіжні заходи, затримання особи» КПК України. Питання, які стосуються застави, застосованої як запобіжний захід у межах кримінального провадження, є кримінально-процесуальними правовідносинами і повинні вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Відповідний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 807/295/18 (провадження № 11-184апп19). З огляду на те, що в матеріалах справи є судове рішення яким скасована ухвала суду, якою заставу було звернуто в дохід держави, колегія суддів приходить до висновку, про відсутність підстав вважати що відбулося звернення застави в дохід держави і її повернення в порядку кримінального судочинства не передбачено КПК. Оскільки в ухвалі від 13 березня 2017 року апеляційного суду Херсонської області після скасування вироку та ухвали, не було врегульовано питання щодо повернення застави заставодержателю, та враховуючи повернення заяви ДСА України ТУ ДСА України в Миколаївській області позивачу, остання має можливість звернутись з відповідною заявою до суду в порядку кримінального судочинства про роз`яснення судового рішення апеляційного суду Херсонської області в частині повернення застави, з огляду на скасування апеляційним судом ухвали, якою застава була звернута в дохід держави або з заявою про повернення застави в рамках кримінального провадження. В матеріалах справи містяться заяви позивача до Вищої Ради Правосуддя, Ради Суддів України, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу неповернення ОСОБА_1 застави, однак жодного доказу на підтвердження звернення позивача до суду в кримінальному судочинстві з заявами з приводу повернення їй застави матеріали справи не містять. Матеріали справи не містять доказів, що заяви позивача в кримінальному судочинстві про повернення застави були залишені без розгляду, чи повернуті з будь-яких інших підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За вищенаведених обставин вимоги позивача про стягнення з Дежавного бюджету, шляхом списання коштів 70 000 грн., сплачених позивачем в якості застави підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства. Рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі. Вимоги щодо стягнення індексу інфляції та 3% річних є похідними від вимог про стягнення коштів, сплачених в якості застави, а тому задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Позивач свої позовні вимоги в цій частині обґрунтовує тим, що неповерненням їй застави, сплаченої за сина, якого незаконно арештували їй була спричинена моральна шкода . За недоведеності позивачем розміру спричиненої їй моральної шкоди, за недоведеності факту використання позивачем механізму передбаченого в кримінальному судочинстві для повернення застави, позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 700 000 грн. задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що сам по собі факт скасування ухвали суду, якою було змінено запобіжний захід з застави на арешт не є доказом неправомірності дій державних органів в частині не повернення позивачу застави. Щодо не розглянутого відводу судді Ільєвій Т. Г., суд зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджено, що рішення ухвалено 02 листопада 2022 року, повне судове рішення складено 02 листопада 2022 року. Заява про відвід направлена позивачем та зареєстрована Печерським районним судом міста Києва 08 листопада 2022 року (а. с. 199). Крім того, як вбачається з скрін шоту електронної скриньки позивача, який долучений до апеляційної скарги, ОСОБА_1 направлено заяву про відвід 08 листопада 2022 року (а. с. 218). Питання про відвід судді може бути розглянуто як до, так і після відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 40 ЦПК України). Вирішення питання про відвід після ухвалення судового рішення чинним законодавством не передбачено. Таким чином, у суду були відсутні підстави для розгляду відводу після ухвалення рішення у справі. Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У відповідності до ч. 4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Керуючись вказаними нормами процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення 70 000 грн., сплачених позивачем в якості застави необхідно скасувати, закривши провадження в справі в цій частині позовних вимог , а в іншій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 377 381-384, 389 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди - стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 70 000 грн., сплачених в якості застави скасувати та провадження в цій частині позовних вимог закрити. В іншій частині рішення змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. ,Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 квітня 2023 року. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді В.А. Кравець О.Ф. Мазурик