Постанова Київський апеляційний суд № 369/13502/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 369/13502/20 Головуючий у суді першої інстанції: Дубас Т.В. Номер провадження: 22-ц/824/584/2023 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О. П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 березня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі - Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: старший державний виконавець Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Манченко Олексій Станіславович, ТОВ «Черемшина 2012» на дії державного виконавця Манченко Олексія Станіславовича, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року в Києво-Святошинський райони й суд Київської області звернувся ОСОБА_1 (далі - скаржник) із скаргою на дії старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Манченка О.С. В обґрунтування скарги посилався на те, що 18 липня 2018 року старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Манченком О.С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області за виконавчим листом у справі № 369/1587/18, виданого 13 липня 2018 року Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Черемшина» заборгованості у розмірі 25 699,62 грн. та судового збору в розмірі 1 762,00 грн. Також зазначив, що 24 липня 2018 року старшим державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, а 25 липня 2018 року постанову про арешт коштів боржника. Скаржник вважає, що всі зазначені постанови є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки, у виконавчому листі, на виконання якого відкрито виконавче провадження, всупереч п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», невірно зазначено прізвище, ім`я та по батькові та адреса боржника, невірно зазначена дата набрання рішенням законної сили, а отже, виконавчий документ мав бути повернутий стягувачу без прийняття до виконання. На думку скаржника, постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена на виконання виконавчого листа, який не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», тому вона є незаконною та підлягає скасуванню. Крім цього, ОСОБА_1 вказує на неналежне повідомлення державним виконавцем боржника, як сторони виконавчого провадження, про відкриття виконавчого провадження. Вважає, що постанова про арешт майна боржника та постанова про арешт коштів боржника, винесені державним виконавцем з порушенням ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження». Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати дії старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Манченка О.С. протиправними; визнати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 18 липня 2018 року, про арешт майна боржника від 24 липня 2018 року, постанову про арешт коштів боржника від 25 липня 2018 року незаконними та скасувати їх. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість ухвали суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення, яким його скаргу задовольнити в повному обсязі. Наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися. Представник ТОВ «Черемшина 2012» - адвокат Шокуров Ю.Л., 01 грудня 2022 року звернувся до Київського апеляційного суду із заявою у якій просив розглядати справу без участі представника Товариства, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. На електронну адресу Київського апеляційного суду, 06 березня 2023 року надійшла заява ОСОБА_1 у якій він вказує, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі, та просить розглядати справу без його участі. В судове засідання у суді апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому, їх неявка, згідно з вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).. За правилами ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року позов ТОВ «Черемшина 2012» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за орендну плату задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в загальному розмірі 25 699 грн. 62 коп., яка складається з суми основного боргу - 20 076 грн., інфляційних втрат - 2 130,55 грн., 3 % річних - 3 493,06 грн., а також стягнуто судовий збір у розмірі 1 762 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року залишено без змін. На виконання вказаного рішення суду, 13 липня 2018 року Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист. У ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня, з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження, за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Постановою старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 18 липня 2018 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду першої інстанції за виконавчим листом № 369/1587/18. Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Статтею 432 ЦПК надається право суду, який видав виконавчий документ, за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. При вирішенні даної скарги, суд першої інстанції врахував, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлений обов`язок виконавця відкрити виконавче провадження, якщо стягувач виконав вимоги закону. Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що доводи скаржника щодо неправильності зазначення прізвища, імені та по-батькові, а також адреси боржника, невірного зазначення дати набрання рішенням законної сили, що вказано у виконавчому листі та виконавцем у постанові, не може бути самостійною підставою для визнання постанови про відкриття виконавчого провадження незаконною, а всі неправильності, у разі обґрунтованості, може бути виправлено у порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» або ст. 432 ЦПК України. Крім того, підтвердженням особи боржника є також ідентифікаційний код, який вказаний у постанові про відкриття виконавчого провадження, що унеможливлює здійснення виконання рішення іншою особою. Приписами ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру. Даною нормою встановлений вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документу. Тому, твердження скаржника про відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження через неправильність зазначення прізвища, імені, по-батькові та адреси боржника, дати набрання рішенням законної сили є необґрунтованим. При цьому, скаржник не посилається на підстави повернення, які встановлені ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Інших доводів щодо незаконності постанови про відкриття виконавчого провадження скарга не містить, тому в цій частині суд на законних підставах відмовив у їх хадоволенні. За редакцією ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов`язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом. Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24 липня 2018 року накладено арешт на все майно боржника. В подальшому, постановою старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 25 липня 2018 року накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках боржника. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. При вирішенні питання про правомірність прийняття виконавцем оскаржуваних постанов про арешт майна та грошових коштів боржника, суд враховує, що скаржник зобов`язаний доводити свої вимоги та подавати докази на підтвердження своїх вимог, заявляти клопотання про витребування доказів у разі складнощів в їх отриманні. Звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження неможливості прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов. Аналізуючи норми Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виконавець має право накладати арешти на майно боржників для забезпечення інтересів стягувача та реального виконання судових рішень. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Оскільки оскаржувані постанови державного виконавця винесені згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження», направлені на забезпечення прав третіх осіб, тому колегія суддів вважає доводи скаржника щодо порушення оскаржуваними постановами його прав, як власника, безпідставними. За ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» у порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом. Посилання скаржника на вищевказану норму закону суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки, вона стосується особи, яка є боржником щодо до ОСОБА_1 і відносно такої особи є судове рішення щодо стягнення коштів на користь скаржника. Таких доказів до своєї скарги ОСОБА_1 не додано, не заявлено клопотань про їх витребування. Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена норма закону, не стосується порядку накладення та зняття арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , як боржника у даному виконавчому провадженні. Відповідно до ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов?язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Аналогічним за змістом є і п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що позиція скаржника про те, що з вказаних ним підстав дії державного виконавця не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», є недоведеною та безпідставною. При цьому, Києво-Святошинським районним судом Київської області встановлена правомірність дій державного виконавця, тому, останні не можуть бути визнані протиправними лише з формальних міркувань скаржника. Інші доводи скарги зводяться до власного тлумачення заявником положень закону, що не можуть бути підставою для задоволення скарги. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком Києво-Святошинського районного суду Київської області про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди боржника із необхідністю виконання судового рішення, повторюють доводи скарги на дії державного виконавця, належна оцінка яким надана судом першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так як доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, які відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, апеляційний суд залишає ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар