Постанова Полтавський апеляційний суд № 628/295/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 628/295/21 Номер провадження 22-ц/814/992/23Головуючий у 1-й інстанції Демченко І.М. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Хіль Л.М., суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 16 липня 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг 17.07.2011 року підписала заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанк. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердила свою згоду, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складають укладений договір про надання банківських послуг. Відповідач при підписанні цієї анкети ознайомлена із умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання. Позивач зазначає, що, підписавши заяву, між сторонами у відповідності до ст. 634 ЦК України був укладений договір про надання банківських послуг шляхом приєднання відповідача до договору на запропонованих банком умовах. Банком на підставі цього договору відкрито відповідачеві картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, та надано у користування кредитну картку (номери та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки). У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 24 500 грн. За умовами цього договору відповідач, надала згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, його зміну за рішенням та ініціативою банку та зобов`язалася слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, яким визнається короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. Сторони погодили, що в разі непогашення клієнтом боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі 2,5 % на місяць (42 % на рік), а у разі допущення порушень зобов`язань, починаючи з 181-го дня, - у розмірі 84 % на рік відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України. Посилаючись на те, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, надавши можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, однак відповідач у свою чергу не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, що відображено у складеному АТ КБ «ПРИВАТБАНК» розрахунку заборгованості, просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, яка утворилася станом на 07.12.2020 у розмірі 42550, 17 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту. Крім того, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» прохав суд стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. Позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за відсотками, нарахованими на прострочений кредит в порядку ст. 625 ЦК України, у розмірі 2832,43 грн позивач не заявляв. Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 16 липня 2021 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість у розмірі 42550,17 грн , а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , посилаючись на те, що воно є незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що викладені висновки місцевого суду у мотивувальній частині рішення, свідчать про відсутність договору між нею та Банком. Зазначала, що вона виконала умови договору, сплативши заборгованість у розмірі 77000,00 грн. Також зазначала, що необхідно застосувати строки позовної давності. Ураховуючи викладене, прохала скасувати рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 16.07.2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову. Апеляційний суд перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання підлягає частковому задоволенню. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Місцевим судом вірно встановлено, що у анкеті-заяві б/н від 17.07.2011 ОСОБА_1 , виявила бажання про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.27). З довідки АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що ОСОБА_1 на підставі вищевказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відкрито картковий рахунок та їй відкрито картки, зі строком дії останньої до 02.2021 (а.с.26). У анкеті-заяві зазначено, що клієнт згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, екземпляр якого згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua (а.с.27зв). До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» : «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку з ресурсу Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщеного на сайтіhttps://privatbank.ua/terms/ (а.с.28-53). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 07.12.2020 становить 45382, 60 грн, з яких : 42550, 17 грн заборгованість за простроченим тілом кредита; 2832,43 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит в порядку ст. 625 ЦК України (а.с.7-16). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «Привабанк», суд першої інстанції виходив із того, що вимога позивача до відповідачки є обґрунтована, оскільки остання не виконала умов укладеного з банком договору і тому з ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 42550,17 грн., яка підтверджена розрахунком заборгованості та випискою по рахунку. При цьому, суд врахував, що відповідачка не заперечувала факту отримання кредитних карток та користування кредитним лімітом. Проте, колегія суддів не може погодитись в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти . Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). При цьому, суд відхиляє посилання позивача на Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки вони не підписані відповідачем. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У анкеті-заяві позичальника від 17.07.2011 процентна ставка не зазначена, відсутні відомості щодо типу карток, отриманих саме ОСОБА_1 , бажаний кредитний ліміт не зазначено. Довідка, що міститься на аркуші справи 26, про відкриття ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» п`ятьох карт із зазначенням їх терміну дії не містить типу цих карток. Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Таким чином, тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Банком на підтвердження позовних вимог надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті: https://privatbank.ua/terms. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла ОСОБА_1 , ознайомилася та погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Слід зазначити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 17.07.2011 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами, пенею, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позовні вимоги щодо стягнення нарахованих відсотків банком не заявлені. Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»(далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг. Суд відхиляє доводи позивача щодо узгодження порядку нарахування та процентів за користування кредитом, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору та доходить висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XIIпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Ураховуючи викладене, керуючись засадами розумності та справедливості, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачкою фактично отримані та використані кошти, однак в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також, приймаючи до уваги, вимоги частини другоїстатті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Разом з тим, стягуючи з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 42550,17 грн, судом першої інстанції не враховано, що матеріалами справи не підтверджується видача кредиту ОСОБА_1 саме у такому розмірі. Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості, виписку по кредитному договору за період з 07.12.2013 по 07.12.2020. Колегія суддів звертає увагу, що із вказаної виписки вбачається рух коштів, при цьому достовірно встановити у якій сумі видавались кредитні кошти ОСОБА_1 з вказаного розрахунку не вдається за можливе. Згідно довідки про зміну умов кредитування, ОСОБА_1 збільшено кредитний ліміт до 24500,00 грн. Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 16 липня 2021 року змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» слід стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 24500,00 грн. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання відповідача, що деякі транзакції з її карткового рахунку нею не здійснювалися, а могли бути вчинені третіми особами, слід відхилити, з огляду на те, що ОСОБА_1 , виявивши безпідставне списання коштів, в банк і правоохоронні органи не повідомила, отже відсутні будь-які докази, що відповідач своїми діями або бездіяльністю не сприяла незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції з її карткового рахунку, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у справі № 691/699/16-ц від 20.06.2018. Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, з урахуванням правової позиції Верховного Суду у справі № 494/366/19 від 15.01.2021, відповідно до якої, якщо анкета-заява позичальника не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту, моментом перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором є момент, коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, тобто з моменту останнього платежу по кредиту. Судом першої та колегіє суддів суду апеляційної інстанції інстанції встановлено, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 здійснено 11.01.2020, не заперечувала факту поповнення карткового рахунку у 2019 році на суму 800 грн відповідач і у судовому засіданні. Враховуючи, що з позовом до суду банк звернувся 25.01.2021 (день відправлення заяви на адресу суду поштою), суд дійшов висновку, що позов пред`явлено в межах трирічної позовної давності. Таким чином доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, висновків суду не спростовують та на правильність постановленого рішення не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України частково змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат зі сплати судового збору при розгляді справи в суді першої інстанції - пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1306,84 грн. Керуючись нормами статей 374, 376, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 16 липня 2021 року змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 24500,00 грн. Змінити розподіл судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 1306,84 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.М. Хіль Судді: Ю.В. Дряниця Л.І. Пилипчук