Ухвала КЦС ВС № 686/12016/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 квітня 2023 року м. Київ справа № 686/12016/22 провадження № 61-3539ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Радомишльський відділ Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державна казначейська служба України, розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Радомишльського відділу Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Радомишльського відділу Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що на примусовому виконанні у Радомишльському відділі Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувають виконавчі провадження з виконання виконавчих листів № 2-18/2011 та № 2-20/2011. Постанови про відкриття виконавчих проваджень прийнято 20 квітня 2012 року. ОСОБА_1 вважала, що внаслідок бездіяльності посадових осіб виконавчої служби їй завдано моральну шкоду. За таких обставин визначила її розмір у сумі 1 000 000 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2022 року - без змін. Не погоджуючись з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2022 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року,повний текст якої складено 1 березня 2023 року, ОСОБА_1 7 березня 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2022 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області виходив з того, щосуду позивачем не надано жодних доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що на примусовому виконанні у Радомишльському відділі Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувають виконавчі провадження з виконання виконавчих листів № 2-18/2011 та № 2-20/2011. Постанови про відкриття виконавчих проваджень прийнято 20 квітня 2012 року. ОСОБА_1 є стягувачем у зазначених виконавчих провадженнях, предметом яких є відновлення межі земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_1 та зобов`язання знести паркан (металеву сітку, стовпи та цегляну бетонну сітку), які знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_1 по всій довжині городу. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала своє право на відшкодування моральної шкоди протиправним невиконанням державною виконавчою службою судового рішення. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що оскільки позивач не довела належними та достатніми доказами завдання їй моральної шкоди, у задоволенні позову необхідно відмовити. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19), відхиляються касаційним судом, оскільки встановлені судами у вказаній справі обставини не є подібними правовідносинам, які виникли між сторонами у справі № 686/12016/22. У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17(провадження № 61-20203св19) вказано, що Ладижинський міський суд Вінницької області у справах № 135/1719/14-ц від 17 лютого 2015 року, № 135/1672/16-ц від 25 листопада 2016 року, № 135/1078/14-ц від 20 грудня 2016 року, № 135/113/16-ц від 16 березня 2017 року, № 135/113/16-ц від 7 листопада 2017 року, № 135/113/16-ц від 3 січня 2018 року, № 135/113/16-ц від 13 листопада 2018 року визнавав неправомірними дії посадових осіб державної виконавчої служби при проведенні виконавчих дій щодо примусового виконання рішення апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року у справі № 2-476/2010; винних посадових осіб зобов`язано вчинити дії на відновлення порушених прав стягувача. За таких обставин касаційний суд вважав, що зазначеними судовими рішеннями встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в частині належного та ефективного виконання судового рішення. Верховний Суд вказав, що визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. У справі № 686/12016/22 судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено бездіяльність посадових осіб Радомишльського відділу Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). За таких обставин наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційним судом спростовується. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року суд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Радомишльського відділу Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук