Постанова 4802 № 161/6151/22

Справа № 161/6151/22 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С. Провадження № 22-ц/802/402/23 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 квітня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2022 року В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 у травні 2022 року звернувся в суд з позовом до відповідача Луцької міської ради про відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що він звернувся з позовом до Луцької міської ради щодо нездійснення нарахування та виплати компенсації понесених додаткових витрат. Позов задоволено частково, зобов`язано Луцьку міську раду нарахувати та виплатити йому компенсацію понесених ним додаткових витрат, а саме: для користування послугами централізованого постачання холодної води, для користування послугами з централізованого постачання гарячої води та для користування послугами з централізованого водовідведення за період з червня 2018 року по листопада 2018 року. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року. Вважає, що своїми діями відповідач завдав йому значної моральної шкоди, яка полягає у зниженні та нестійкому настрої, нервозності, порушенні сну, розчаруванні, відчутті несправедливості, тривалої невизначеності, побоюванні за майбутній стан здоров`я та приниженні його честі та гідності, оскільки відповідач не визнавав порушень та заперечував позовні вимоги. Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли унаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди. Після вищевказаних подій він хворів, мав дифузний кардіосклероз, витрачав кошти на лікування. Просив стягнути з Луцької міської ради за рахунок місцевого бюджету Луцької міської ради на його користь 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2022 року позов задоволено частково, стягнуто з Луцької міської ради за рахунок місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади на користь ОСОБА_1 1000 грн моральної шкоди, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою суду від 17 лютого 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій справі відмовлено. Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду від 13 жовтня 2022 року. Вважає, що рішення ухвалене судом з порушенням процесуальних норм та з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду зроблені на припущеннях, сума моральної шкоди не обґрунтована. Саме погіршення стану здоров`я призвело до вимушених змін у його житті. В нього з`явилися нервозність, порушення сну, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, побоювання за майбутній стан здоров`я та приниження його честі й гідності. Такі доводи не враховано та не спростовано судом. Після усіх цих подій він хворів, мав дифузний кардіосклероз, витрачав кошти на лікування, стан його здоров`я погіршився і в нього виник страх залишитись інвалідом. Судом не враховано судову практику Верховного Суду у справах №464/3789/17 та №750/6330/17. Посилання суду на відсутність висновку судово-медичної експертизи є безпідставним. Суд зробив передчасний необґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 1 000 грн. Також до судових дебатів було подано докази про витрати, які виникли під час розгляду справи та не були зазначені в позовній заяві, але суд безпідставно відмовив у їх стягненні. Просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2022 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю та стягнути судові витрати. Відзив відповідача Луцької міської ради на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 надійшов до апеляційного суду 29 березня 2023 року. Відповідач вимоги скарги вважає необґрунтованими та безпідставними. Зазначає що, позивач у позовній заяві не вказує якими саме діями йому завдано моральної шкоди, не довів протиправність діянь відповідача. Рішення Волинського окружного адміністративного суду та Восьмого апеляційного адміністративного суду виконані у повному обсязі. Аргументи позивача про завдання йому моральної шкоди під час реалізації сторонами у судовому процесі своїх прав та обов`язків є безпідставними. Кардіосклероз є патологією серця, для якої характерне часткове заміщення клітин міокарда сполучною тканиною. Причинами виникнення такої хвороби є малорухливий спосіб життя, куріння, зловживання алкоголем, неправильне харчування, перенасичення страв кухонною сіллю, зловживання алкоголем, ожиріння, серцеві напади, операції на серці або головному мозку, гіпертонічна хвороба, неконтрольований прийом деяких лікарських препаратів, цукровий діабет, алергії, інфекційні захворювання, емоційні потрясіння та стреси, генетична схильність, надмірні фізичні навантаження протягом тривалого часу. Тому захворювання позивача може бути зумовлене однією із вищевказаних причин, а не діями відповідача. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід враховувати вимоги розумності і справедливості, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Позивач не підтвердив об`єктивними доказами факт заподіяння йому моральної шкоди в результаті неправомірної бездіяльності відповідача відсутні підстави для задоволення позову. Звернуто увагу суду на те, що позивач вже звертався із подібним позовом до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на підтвердження вимог якої надавав ці ж докази. Коронавірусна інфекція, на яку хворів позивач та документи про яку приєднані до позову, не виникає внаслідок завдання моральної шкоди, а виникає шляхом зараження від інших осіб. Позивач ОСОБА_1 07 квітня 2023 року подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що апеляційна скарга в своїй основній частині містить обґрунтування суми відшкодування. Вказав, що судом не враховано, що розмір відшкодування має бути адекватним понесеній шкоді у порівнянні із розмірами премії, які отримали посадовці Луцької міської ради у період, коли громадянам не відшкодовувались витрати, які вони понесли внаслідок бездіяльності цих посадовців, що є підставою для збільшення розміру морального відшкодування до заявленого розміру. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року в адміністративній справі №140/2782/19, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, визнано протиправною бездіяльність Луцької міської ради щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 за рахунок місцевого бюджету компенсації понесених ним додаткових витрат, громадянам яким відповідно до законодавства призначено субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, у разі відсутності квартирних приладів обліку холодної та гарячої води, що перевищують соціальні нормативи, визначені підпунктами 2-4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування від 06 серпня 2014 року № 409, а саме: для користування послугами з централізованого постачання холодної води, для користування послугами з централізованого постачання гарячої води та для користування послугами з централізованого водовідведення за період з червня 2018 року по листопад 2018 року. Зобов`язано Луцьку міську раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію понесених ним додаткових витрат, громадянам яким відповідно до законодавства призначено субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, у разі відсутності квартирних приладів обліку холодної та гарячої води, що перевищують соціальні нормативи, визначені підпунктами 2-4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування від 06 серпня 2014 року № 409, а саме: для користування послугами з централізованого постачання холодної води, для користування послугами з централізованого постачання гарячої води та для користування послугами з централізованого водовідведення за період з червня 2018 року по листопад 2018 року. Вказане рішення суду було мотивоване тим, що 20 грудня 2018 року позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату компенсації за переплату по сплаті житловокомунальних послуг за 2014-2018 роки. Відповідач листом 17 січня 2019 року повідомив позивачу про відсутність в місцевому бюджеті коштів на виплату даної компенсації. Адміністративний суд вважав, що відповідач не провів нарахування та виплату позивачу компенсації додаткових витрат по сплаті комунальних послуг громадянам, яким призначено субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, у разі відсутності квартирних приладів обліку холодної та гарячої води, що перевищують соціальні нормативи, визначені підпунктами 2-4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування від 06 серпня 2014 року № 409 за період червень - листопад 2018 всупереч вимогам вищезазначених нормативних актів, а відтак Луцькою міською радою допущено протиправну бездіяльність. Звертаючись із позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди позивач ОСОБА_1 обґрунтовував його ч.1 ст.1167, ст. ст.1173 ЦК України. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У частині першій статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. В ч.1 ст. 23 ЦК України вказано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. В ч. 3 цієї ж статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Як роз`яснено в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних явищ. Стаття 1173 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цією правовою нормою передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади, місцевого самоврядування не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади, місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тлумачення ст. ст. 2, 11, 172, 1167, 1173 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Оскільки для виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди відповідно до статті 1173 ЦК України необхідною умовою є наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є обов`язком позивача. Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві вказав про те, що після подій, пов`язаних із вчиненням неправомірних дій відповідачем Луцькою міською радою, які у подальшому були ним оскаржені в судовому порядку, він, серед іншого, зазнав фізичних страждань - захворів на дифузний кардіосклероз, що спричинило витрати на лікування. Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначив, що такі доводи позивача підлягають відхиленню, оскільки вказане належними та допустимими доказами, зокрема висновком судово-медичної експертизи, не підтверджено. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Зважаючи на те, що суд не володіє спеціальними знаннями для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між вказаним позивачем захворюванням та протиправними діяннями відповідача, а позивач не надав єдиного належного доказу для підтвердження такого зв`язку, суд дійшов правильного висновку про недоведення позивачем цієї обставини. Одночасно із цим, суд не заперечив факт завдання органом місцевого самоврядування своїми незаконними діяннями позивачу моральних страждань, що виразились у зміні звичайного способу життя, психологічному дискомфорті та в подальшому необхідності докладання зусиль для поновлення своїх порушених прав. Оцінюючи розмір моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями відповідача, суд врахував, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Однак не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Колегія суддів також звертає увагу на те, що захист особою порушених чи невизнаних прав у судовому порядку не є беззаперечною підставою для відшкодування моральної шкоди. Тому, оцінюючи висновок суду першої інстанції в частині розміру присудженої до стягнення суми компенсації моральної шкоди, колегія суддів зауважує, що виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, тривалості моральних страждань позивача у зв`язку з необхідністю докладення додаткових зусиль для доведення своїх вимог, глибини та ступеню моральних страждань, яких зазнав позивач, враховуючи ступінь вини відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 1000 грн, що є достатнім та співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому з боку відповідача немайнової шкоди та яка є відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду. Стягнення моральної шкоди у такому розмірі не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу. При цьому суд правильно вважав вказаний розмір моральної шкоди позивачем, без будь-якого розрахунку та доказів, є не прийнятним, не може приводити до безпідставного збагачення потерпілого, є значно завищеним. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. Висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 28 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, а тому доводи апеляційної скарги в частині неврахування судом такої судової практики колегія суддів відхиляє. Суд повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог, правильно застосував норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустив. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Позивач ОСОБА_1 зазначив в апеляційній скарзі, що суд неправомірно відмовив йому у стягненні з відповідача судових витрат, оскільки він подав до завершення судових дебатів докази на їх підтвердження. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За ч.ч.1-2 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи . У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Як вказує сам позивач в апеляційній скарзі, у позовній заяві про них зазначено не було. Уперше про такі витрати зазначено позивачем у заяві щодо сум судових витрат від 03 жовтня 2022 року, що не є першим процесуальним документом позивача у цій справі. Таким чином, висновок суду про відмову в задоволенні заяви про стягнення заявлених позивачем судових витрат з відповідача є правильним та відповідає вимогам чинного законодавства. Ухвалу суд першої інстанції від 17 лютого 2023 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій справі не оскаржено. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді