Постанова Чернігівський апеляційний суд № 744/81/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 12 квітня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 744/81/22 Головуючий у першій інстанції Гнип О. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/629/23 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В., із секретарем Шкарупою Ю.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2023 року (місце ухвалення м. Семенівка, дата складання повного рішення 07.02.2023) у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, В С Т А Н О В И В : У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. В обґрунтування посилалась на те, що 19.01.2022 на свято Водохреща позивачка, яка з 2005 року працює на посаді директора Погорільського закладу загальної середньої освіти Семенівської міської ради Чернігівської області, прийшла до центру села на обряд освячення води. Під час обряду прийшов відповідач ОСОБА_2 , який розпочав образливу лайку, перевернув стіл, побив банки з водою та почав руками бити отця ОСОБА_3 , вимагав не проводити в селі жодних релігійних обрядів. Позивачка та інші жінки стали відтягувати відповідача та всіляко перешкоджати йому вчиняти насильницькі дії щодо отця ОСОБА_3 , проте відповідач кричав образливі слова на позивачку та інших присутніх. Позивачка у позові посилається, що цього ж дня в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook», яка підписана « ОСОБА_4 священник ПЦУ» та має власне фотозображення відповідача в повний зріст опублікував допис наступного змісту: «!!! КРИВАВЕ ВОДОХРЕЩА !!! ЛЮБИТЕЛІ РУСКОГО МІРА НА ЧОЛІ З ДИРЕКТОРОМ ПОГОРІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ ТИМОЩЕНКО НАТАЛІЄЮ З МОСКОВСЬКИМ ПОПОМ ВЛАШТУВАЛИ ПРОВОКАЦІЮ БІЛЯ ЦЕРКВИ ПЦУ ! ЦІКАВО ЧОМУ ВЧИТЬ ЦЯ ОСОБА УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ? ТОЧНО НЕ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ ВЕДУЧИ ПРОПАГАНДУ РУСЬКОГО МІРА В ШКОЛІ !!!». Під вказаним текстом відповідач розмістив фотозображення позивачки та ОСОБА_5 , яка працює у школі вчителем зарубіжної літератури. Вказана публікація знаходиться за посиланням: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1331189220662893&id=100013154820879. Вважає, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та не відповідає дійсності, а тому на підставі ст. 32, 34, 68 Конституції України, ст. 297, 299 ЦК України, постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позивачка просить: 1) визнати недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до її гідності, честі та ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 19.01.2022 в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook»: «!!! КРИВАВЕ ВОДОХРЕЩА !!! ЛЮБИТЕЛІ РУСКОГО МІРА НА ЧОЛІ З ДИРЕКТОРОМ ПОГОРІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ ТИМОЩЕНКО НАТАЛІЄЮ З МОСКОВСЬКИМ ПОПОМ ВЛАШТУВАЛИ ПРОВОКАЦІЮ БІЛЯ ЦЕРКВИ ПЦУ ! ЦІКАВО ЧОМУ ВЧИТЬ ЦЯ ОСОБА УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ? ТОЧНО НЕ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ ВЕДУЧИ ПРОПАГАНДУ РУСЬКОГО МІРА В ШКОЛІ !!!» з прикріпленим фотозображенням; 2) зобов`язати ОСОБА_2 видалити наступну публікацію, розміщену 19.01.2022 в мережі Інтернет на його сторінці в соціальній мережі «Facebook»: «!!! КРИВАВЕ ВОДОХРЕЩА !!! ЛЮБИТЕЛІ РУСКОГО МІРА НА ЧОЛІ З ДИРЕКТОРОМ ПОГОРІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ ТИМОЩЕНКО НАТАЛІЄЮ З МОСКОВСЬКИМ ПОПОМ ВЛАШТУВАЛИ ПРОВОКАЦІЮ БІЛЯ ЦЕРКВИ ПЦУ ! ЦІКАВО ЧОМУ ВЧИТЬ ЦЯ ОСОБА УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ? ТОЧНО НЕ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ ВЕДУЧИ ПРОПАГАНДУ РУСЬКОГО МІРА В ШКОЛІ !!!» та прикріплене фотозображення; 3) зобов`язати ОСОБА_2 протягом п`яти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену відносно позивача недостовірну інформацію шляхом розміщення в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook» нової публікації наступного змісту: «Інформація, яка була розміщена мною 19 січня 2022 року щодо директора ОСОБА_6 , є недостовірною та неправдивою» та заборонити ОСОБА_2 видалення вказаної публікації в подальшому. Рішенням Семенівського районного суду Чернігівської області від 02.02.2023 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до її гідності, честі та ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 19.01.2022 в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook»: «!!! КРИВАВЕ ВОДОХРЕЩА !!! ЛЮБИТЕЛІ РУСКОГО МІРА НА ЧОЛІ З ДИРЕКТОРОМ ПОГОРІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ ТИМОЩЕНКО НАТАЛІЄЮ З МОСКОВСЬКИМ ПОПОМ ВЛАШТУВАЛИ ПРОВОКАЦІЮ БІЛЯ ЦЕРКВИ ПЦУ ! ЦІКАВО ЧОМУ ВЧИТЬ ЦЯ ОСОБА УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ? ТОЧНО НЕ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ ВЕДУЧИ ПРОПАГАНДУ РУСЬКОГО МІРА В ШКОЛІ !!!» з прикріпленим фотозображенням. Зобов`язано ОСОБА_2 видалити наступну публікацію, розміщену 19.01.2022 в мережі Інтернет на його сторінці в соціальній мережі «Facebook»: «!!! КРИВАВЕ ВОДОХРЕЩА !!! ЛЮБИТЕЛІ РУСКОГО МІРА НА ЧОЛІ З ДИРЕКТОРОМ ПОГОРІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ ТИМОЩЕНКО НАТАЛІЄЮ З МОСКОВСЬКИМ ПОПОМ ВЛАШТУВАЛИ ПРОВОКАЦІЮ БІЛЯ ЦЕРКВИ ПЦУ ! ЦІКАВО ЧОМУ ВЧИТЬ ЦЯ ОСОБА УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ? ТОЧНО НЕ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ ВЕДУЧИ ПРОПАГАНДУ РУСЬКОГО МІРА В ШКОЛІ !!!» та прикріплене фотозображення. Зобов`язано ОСОБА_2 протягом п`яти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену відносно позивача недостовірну інформацію, шляхом розміщення в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook» нової публікації наступного змісту: «Інформація, яка була розміщена мною 19 січня 2022 року щодо директора ОСОБА_6 , є недостовірною та неправдивою» та заборонено ОСОБА_2 видалення такої публікації в подальшому протягом 1 (одного) року з моменту набрання цим рішенням законної сили. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину оплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 827, 07 грн. Рішення суду обгрунтовано тим, що відповідач поширив недостовірну та неправдиву інформацію про позивача, яка в своїй основі стосується тверджень негативного забарвлення про факти, які здебільшого не мали місця, а не про оціночні судження щодо позивача, тому суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню на підставі вимог ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 277, ч. ч. 1, 2 ст. 297 Цивільного кодексу України. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення Семенівського районного суду від 02.02.2023, та ухвалити нове. За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не повно з`ясував усі фактичні обставини, які є істотними для правильної оцінки спірних правовідносин, не встановив достовірність та допустимість доказів, зокрема показання свідків. Вважає, що показання свідків не можна вважати допустимими та достовірними доказами у справі, так як вони не стосуються предмету позову, крім того, в судовому засіданні були допитані свідки, які, окрім свідка ОСОБА_7 , перебували і перебувають на даний час у службовій залежності від позивача, а що стосується свідка ОСОБА_7 то між позивачем і свідком існують тривалі дружні стосунки. Апелянт посилається, що проти нього була влаштована провокація з метою дискредитації його як представника Київського патріархату області на кордоні з країною-агресором, бо крім показів залежних від позивача свідків дана подія, про яку повідомляли свідки в суді, не підтверджена жодним доказом та жодним показом свідка незалежного від позивача по справі. Зазначає, що в порушення вимог п.18 постанови №1 від 27.02.2009 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» надані позивачем роздруківки із сторінки в соціальній мережі «Facebook» вважає не допустимими доказами, так як їх дійсність судом не була встановлена та перевірена. Посилається, що у соціальних мережах будь-яка особа може створити сторінку під будь-яким іменем, а позивачем не надано жодних доказів того, що вказана інформація поширена саме відповідачем, не доведено, що саме відповідач є автором публікації, що розміщена в мережі «Facebook». В обґрунтування незаконності та необґрунтованості судового рішення апелянт посилається, що стороною позивача не доведено, а судом не встановлено, що саме відповідач є автором публікації, і що інформація була поширена з явним злим умислом, а не з метою доведення особистих критичних думок з приводу діяльності позивача, яка є публічною особою і має бути готовою до публічного обговорення та може піддаватись гострій критиці. Крім того, публікація в соціальній мережі «Facebook» не містить тверджень, а є оціночними судженнями, які не піддаються доведенню. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Судом встановлено, що 19.01.2022 в центрі села Погорільці Семенівської міської територіальної громади Новгород-Сіверського району Чернігівської області, поблизу автобусної зупинки, відбувався релігійний обряд з нагоди Водохреща. Під час відправлення релігійного обряду, на якому були присутні близько 15 20 людей, відповідач ОСОБА_2 втрутився в здійснення обряду шляхом вигукування неприємних для присутніх слів, а згодом став скидати банки з водою, що були наявні під час релігійного обряду і знаходилися на столі. Вказані обставини встановлені та підтверджені показами свідків, які були допитані в суді першої інстанції. 19.01.2022 відповідач ОСОБА_2 в соціальній мережі «Facebook» на своїй сторінці з належного йому акаунта поширив інформацію друкованими великими літерами кирилицею наступного змісту: «!!! КРИВАВЕ ВОДОХРЕЩА !!! ЛЮБИТЕЛІ РУСКОГО МІРА НА ЧОЛІ З ДИРЕКТОРОМ ПОГОРІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ ТИМОЩЕНКО НАТАЛІЄЮ З МОСКОВСЬКИМ ПОПОМ ВЛАШТУВАЛИ ПРОВОКАЦІЮ БІЛЯ ЦЕРКВИ ПЦУ ! ЦІКАВО ЧОМУ ВЧИТЬ ЦЯ ОСОБА УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ? ТОЧНО НЕ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ ВЕДУЧИ ПРОПАГАНДУ РУСЬКОГО МІРА В ШКОЛІ !!!». До вказаної вище публікації відповідач додав зображення, з якого можна розпізнати, поряд з іншим, позивачку ОСОБА_1 . Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач поширив недостовірну та неправдиву інформацію про позивача, яка в своїй основі стосується тверджень негативного забарвлення про факти, які здебільшого не мали місця, а не про оціночні судження щодо позивача, тому суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню на підставі вимог ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 277, ч. ч. 1, 2 ст. 297 Цивільного кодексу України. Проте, з таким висновком суду не погоджується апеляційний суд через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, враховуючи наступне. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Таке право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. За змістом частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації. За положеннями статей 270, 297 ЦК України окремим видом особистих немайнових прав є право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Статтями 15, 275 ЦК України передбачено право особи на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Частиною другою статті 302 ЦК України на особу, яка поширює інформацію, покладено обов`язок переконатися в її достовірності. За практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Положеннями статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. В рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею

19. Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку про право особи звернутися з позовом про визнання недостовірною і спростування інформації, яка стосується її або членів її сім`ї та порушує немайнові права. Так, позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. В позові посилалася на те, що опублікований відповідачем допис в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook» є недостовірним та не відповідає дійсності, чим принижує та ганьбить честь і гідність позивачки. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції, за відсутності достатнього балансу для необхідності втручання суду у процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів. Згідно ст. 30 ЗУ «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є: "висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості." У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47). Позивачем, відповідно до вимог ст. ст. 76-81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами того, що інформація, поширена відповідачем є недостовірною та порушує немайнові права позивача, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Враховуючи зазначену категорію справи, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (п. 18 Пленуму Верховного Суду України N 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи"). З врахуванням викладеного, проаналізувавши допис, який, як вважає позивачка, є недостовірним та не відповідає дійсності, чим принижує та ганьбить честь і гідність позивачки, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивачки, що може бути підставою для висновку про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивачки та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. З огляду на зазначене, доводи позивача про те,що поширена відповідачкою інформація є фактичним твердженням а не оціночним судженням, є безпідставними. Крім того, позивачем не доведено, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує позивачку. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Як вбачається, суд першої інстанції вдався до аналізу кожного словосполучення надрукованого тексту, проте сам текст містить опис подій, які відбулися 19.01.2022 року у денний час у центрі села за участю сторін по справі. Отже висновки суду першої інстанції, що словосполучення: -КРИВАВЕ ВОДОХРЕЩА ; - ЛЮБИТЕЛІ РУСКОГО МІРА; - НА ЧОЛІ З ДИРЕКТОРОМ ПОГОРІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ ТИМОЩЕНКО НАТАЛІЄЮ; -З МОСКОВСЬКИМ ПОПОМ; - ВЛАШТУВАЛИ ПРОВОКАЦІЮ БІЛЯ ЦЕРКВИ ПЦУ; - ЦІКАВО ЧОМУ ВЧИТЬ ЦЯ ОСОБА УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ?; - ТОЧНО НЕ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ; - ВЕДУЧИ ПРОПАГАНДУ РУСЬКОГО МІРА В ШКОЛІ !!!, містять недостовірну та неправдиву інформацію є неогрунтованими. Поширена інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів, а тому у відповідності до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту. Вимогу доведення правдивості оціночного судження виконати неможливо, а тому така вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод». З урахуванням викладеного, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги що опублікований допис в соціальній мережі «Facebook» має особисту критичну думку відповідача з приводу діяльності позивачки, яка є публічною особою та може піддаватись гострій критиці та подій які відбулися. Директор школи не є державним службовцем в розумінні Закону України «Про державну службу», проте якщо вони працюють не в приватних закладах (тобто в закладах, які засновані державними органами чи комунальними органами), вони прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян, отже повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. При цьому, апеляційний суд звертає увагу позивача, що в такому випадку позивач має право скористатися правом на відповідь та власне тлумачення ситуації. Таким чином, оскільки думки, переконання та критична оцінка певних фактів і подій не є предметом судового захисту, й, окрім того, позивач є директором школи, а межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення вимог. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з постановленням судом апеляційної інстанції рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2023 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 13.04.2023. Головуючий Судді :