Постанова Одеський апеляційний суд № 520/6320/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/248/23 Справа № 520/6320/15-ц Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.04.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В., за участю секретаря судового засідання: Власенко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю третіх осіб: Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованої добудови та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_6 , Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради про знесення самочинно збудованої добудови, В С Т А Н О В И В: У травні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Київського районного суду м. Одеси з позовом, який в подальшому уточнили, до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за участю третіх осіб: Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованої добудови до будинку-квартири АДРЕСА_1 та повернути зовнішні геометричні розміри зазначеного житлового будинку у попередній стан, згідно технічної документації, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками земельної ділянки, площею 0,0773 га, та житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 . На суміжній з їхньою земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , розташований будинок, який складається з трьох квартир. Восени 2013 року ОСОБА_5 , який є власником квартири АДРЕСА_3 , без дозвільних документів почав самовільне будівництво своєї квартири, у зв`язку з чим змінилися зовнішні геометричні розміри вказаної квартири та будинку в цілому, внаслідок чого його квартира та сам будинок тепер розташований на межі двох земельних ділянок. Позивачі зазначають, що їх будинок складається з дерева та відповідно до Державних будівельних норм відстань між їх будинком та будинком відповідача повинна бути не меншою ніж 10 м, а враховуючи самовільні забудови ОСОБА_5 відстань скоротилася до 5 м. У листопаді 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_6 , Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради про знесення самочинно збудованої споруди у вигляді гаражу та сараю, які розміщені на межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , та привести їх у відповідність до вимог чинного законодавства. Крім того, позивач просив зобов`язати відповідачів за свій рахунок привести та переобладнати дерев`яний будинок та всі дерев`яні пожежно-небезпечні споруди за адресою: АДРЕСА_2 у відповідність до вимог чинного законодавства. Позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтовані тим, що позивачами за первісним позовом було захоплено частину території земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні та без дозвільних на те правовстановлюючих документів, з порушенням будівельних норм та правил, протипожежної безпеки, збудували собі гараж та сарай. Так, відповідачами захоплено більше 1 м. частини його земельної ділянки. Окрім того, будинок відповідачів є дерев`яним та пожежнонебезпечним, а відстань між їхніми будинками не відповідає протипожежним нормативам. Викладені обставини стали підставою звернення до суду із зустрічним позовом. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 . Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та представники Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, в судове засідання, призначене на 04.04.2023 року на 14-00 год., не з`явилися, заяви про відкладення розгляду справи не подали. Присутній в судовому засіданні 04.04.2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Гречко І.О. не заперечував проти розгляду апеляційної скарги в інтересах ОСОБА_1 за відсутності належним чином повідомлених учасників справи, які не з`явились до судового засідання. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову в обраний позивачем спосіб захисту порушених прав про знесення об`єкта самочинного будівництва, оскільки квартира АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом. Крім того, позивачем не доведені обставини, на які вона посилалась, обґрунтовуючи заявлені вимоги. Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - співвласниками об`єкта нерухомості у вигляді земельної ділянки і домоволодіння із надвірними спорудами, за адресою АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Дані обставини підтверджуються свідоцтвами про право на спадщину від 24.12.2008 року ( т.1 а/с 12, 14, 16 ) та витягами про реєстрацію права власності ( т.1, а/с 10, 11, 13, 15 ); - згідно із копією Технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_2 , складеного станом на 25.02.2005 року (т.1, а/с 188) до складу домоволодіння виходять: житловий будинок літ «А», загальною площею 223,60 кв.м, побудованого у 1950 році з конструктивних елементів фундамент бутові, стіни дерев`яні, покрівля черепиця; будинку літнього типу літ « Б», побудованого у 1991 році, з конструктивних елементів фундамент бутові, стіни з каменя-черепашнику, покрівля черепиця; - розташований на суміжної земельної ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , будинок конструктивно розподілений на відокремлені квартири; - ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_5 в даному будинку згідно договору купівлі-продажу №4138 від 11.11.2005 року (т.2 а/с 18), а потім продав її ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 14.02.2007 року (т.1 а/с 200); - 20.08.2013 року ОСОБА_6 зареєструвала декларацію в Інспекції ДАБК на початок виконання будівельних робіт по реконструкції квартири АДРЕСА_5 з розподілом на дві самостійні квартири (т.2 а/с 11), та 02.09.2013 року ОСОБА_6 була видана декларація про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири з розподілом на дві самостійні квартири» за адресою: АДРЕСА_6 та квартира АДРЕСА_7 , яка була зареєстрована Інспекцією ДАБК в Одеській області від 02.09.2013 №ОД142132450840 (т.2 а/ с 14); - 18.10.2013 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво на право власності на нерухоме майно: кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 61,4 кв. м., яке було зареєстровано в службі Одеського міського управління юстиції Одеської області 18.10.2013 року, індексний номер 1123026 (т.1 а/с 201); - згідно інформаційної довідки №137226528 від 11.09.2018 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 , на підставі договору купівлі-продажу №3021, виданого 11.10.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І. (т.2 а/с 177); - на момент проведення обстеження експертом Будніком В.А. квартири АДРЕСА_7 встановлено, що вона відповідає даним технічного паспорту виготовленого станом на 01.09.2015 року (т.1 а/с 157); - згідно з висновком експерта Будніка В.А. (будівельно-технічна експертиза №3922 від 02.10.2017 року) квартира АДРЕСА_1 не є об`єктом самочинного будівництва, реконструкція квартири здійснена в два етапи у період з 2003-2013 року та 2013 2015 року. Протипожежний розрив між квартирою АДРЕСА_8 не змінювався, і з самого початку дорівнює 5,76 - 6,36 м., а до будинку літнього типу складає 2,0 м., що не відповідає нормативному розриву 8,0 10,0 м. Згідно описовою частини дослідження збільшення висоти будови квартири АДРЕСА_7 не применшує інсоляцію суміжно-розташованого домоволодіння, у зв`язку із тим, що на місцевості розташовано з північного боку і не викликає затінення території і будівель зазначеного домоволодіння АДРЕСА_4 та відповідає вимогам ДБН (т. 2 а/с. 97, 104); - згідно з висновком експерта Кріві К.В. (будівельно-технічна експертиза №СЕ-2502-1-737.16 від 19.12.2016 року) взаємне місце розташування на земельних ділянках АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 обстежувальних будівель по відношенню один до одного: відстань між квартирою АДРЕСА_7 та житловим будинком літ «А» складає 5,78-6,51 м, а між квартирою та будинком літнього типу літ « Б» складає 2,0 м., що свідчить про допущені порушення будівельних норм і правил утому числі протипожежних вимог. У зв`язку із наявною заявою ОСОБА_1 від 11.02.2016 року від дослідження питання щодо порушення санітарних норм, визначення рівня інсоляції експертом Кріві К.С. не проводилось ( т.2 а/ с 53). Колегія суддів виходить з наступного. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК України). Частинами першою та другою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. За змістом статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, провадження № 61-39346св18, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц, провадження № 61-16770св18. У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, провадження № 12-115гс19 (пункти 6.31-6.33)). Розділ IV Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» регулює питання забудови територій, у тому числі роз`яснює порядок отримання відповідних документів, що надають право на виконання будівельних робіт. Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (суття 90 ЗК України). Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством, а також після здійснення нею дій, передбачених статями 26-32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Разом із цим, державний контроль за цільовим використанням земельних ділянок здійснюють відповідні органи Держгеокадастру, які в рамках своїх повноважень можуть встановлювати факти порушення земельного законодавства, давати обов`язкові для виконання вказівки, у тому числі щодо нецільового використання земельних ділянок. Забудова земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорту забудови земельної ділянки. Проєктування на підставі будівельного паспорту здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об`єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проєкту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника (стаття 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Відповідно до частини дев`ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього. При цьому зареєструвавши декларацію, органи державної архітектурно-будівельної інспекції в силу покладених на них законом обов`язків мали перевірити, як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості, зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, що є необхідним для підтвердження права власності, і самостійного значення для виникнення права власності немає, оскільки визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Відповідно до частин четвертої, п`ятої, шостої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо (22 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 453/1549/14-ц, провадження № 61-5794 св 21 (ЄДРСРУ № 99861171). В даній справі Позивач не оспорювала у порядку, передбаченому законом, право власності відповідача на житловий будинок, а зносити житловий будинок, який вже зареєстровано як власність, за вимогами про самочинне будівництво є неможливим. Встановивши, що: - 20.08.2013 року ОСОБА_6 зареєструвала декларацію в Інспекції ДАБК на початок виконання будівельних робіт по реконструкції квартири АДРЕСА_5 з розподілом на дві самостійні квартири (т.2 а/с 11), та 02.09.2013 року ОСОБА_6 була видана декларація про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири з розподілом на дві самостійні квартири» за адресою: АДРЕСА_6 та квартира АДРЕСА_7 , яка була зареєстрована Інспекцією ДАБК в Одеській області від 02.09.2013 №ОД142132450840; - 18.10.2013 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво на право власності на нерухоме майно: кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 61,4 кв. м., яке було зареєстровано в службі Одеського міського управління юстиції Одеської області 18.10.2013 року, індексний номер 1123026 ( т.1 а/с 201); - до суду з позовом про знесення квартири АДРЕСА_1 за вимогами про самочинне будівництво, ОСОБА_1 звернулась у травні 2015 року, - підготовче засідання у справі здійснювалося судом першої інстанції на протязі 3-х років (з травня 2015 року до 05.06.2018 року) і ОСОБА_1 не була позбавлена реальної можливості заявити відповідні вимоги та оспорити у порядку, передбаченому законом, право власності на нерухоме майно: кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 61,4 кв.м., через недотримання позивачем протипожежних вимог при здійсненні реконструкції, суд першої інстанції набув вірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог у спосіб обраний позивачем знесення самочинного будівництва. Доводи апеляційної скарги є неспроможними, зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю третіх осіб: Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованої добудови залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю третіх осіб: Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованої добудови залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складений: 12.04.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін О.В. Князюк